WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна в сучасному геополітичному просторі - Реферат

Україна в сучасному геополітичному просторі - Реферат

держав Центральної та Східної Європи, важливим геополітичним чинником є загаль­ноєвропейський процес, входження до європейського і світового загалу на засадах цінностей західної демократії. Цьому підпорядковані зовнішньополітичні пріоритети, налагодження принципово нових дво- та багатосторонніх відносин, а також відповідна внутрішня трансформація. Стрижнем цього процесу є положення Підсумкового акта про відсутність територіальних претензій один до одного всіх учасників Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), про непорушність кордонів, що склалися історично. На відміну від деяких інших країн, Україна не висуває територіальних претензій до своїх сусідів.
Принципово важливим новим виміром геополітичного становища в Центральній і Східній Європі стало доб­ровільно взяте Україною і виконане нею зобов'язання про без'ядерний статус держави. Вивезення і знищення в 1996 p. третього за розмірами ядерного арсеналу світу, успадкованого від СРСР, значно підвищило межу безпеки країн континенту. Це безпрецедентне явище світової практики є внеском України в безпеку кожної держави, людської спільноти.
У середині 90-х років XX ст. значно зріс рівень загальної безпеки на Європейському континенті, але певну напругу спричиняли локальні конфлікти, які різною мірою зачіпали інтереси багатьох держав світу. Подолання конфронтації "комунізм - капіталізм" змінилося локальним протистоянням політичних сил, міжнаціональним суперництвом і етнічною напруженістю в регіонах Європи: на Сході й Півдні ці процеси мають загрозливий характер, на Заході кидають виклик європейській економічній і політичній інтеграції.
Війни, що спалахнули в колишній Югославії та на теренах колишнього СРСР, - прояв антидемократичної, антизахідної ідеології, заперечення її цінностей. Тому інтересам прискорення перехідного періоду повинен прислужитися, власне, демократичний характер розвитку.
Збільшення числа суб'єктів зовнішньополітичної діяльності в Центральній та Східній Європі ускладнює взаємодію держав. Це разом з іншими чинниками спричинило порушення балансу сил в регіоні, зміцнило позиції провідних держав Заходу. Не дивно, що загальною спрямованістю більшості країн, які постали на руїнах східного блоку, є прагнення до взаємодії з Європейським Союзом, намагання якомога швидше прикритися "парасолькою НАТО".
Держави Заходу схвалюють бажання східноєвропейських країн брати участь у європейських інтеграційних процесах, але підтримують не пряму участь, а перехідні форми. Так, спеціальна угода про асоціацію з ЄС 1991 p. передбачала пільги Польщі, Угорщині й тодішній Чехо-Словаччині в торгівлі. Згодом такий статус отримали Болгарія, Румунія та інші країни. В 1994 p. було підписано угоду про співробітництво з Україною. Хоча ця угода й не надає статусу асоційованого членства, вона сприяє розширенню взаємодії обох сторін.
Перспектива інтеграції східноєвропейських країн до західних структур не є близькою, але стимулює прагнення молодих держав до загальноєвропейських стандартів. Один із перехідних варіантів - створення спеціальних структур, наближених до західних організацій, що уможливлює діалог, консультації з ними. Такою структурою є Рада північноатлантичного співробітництва, створена наприкінці 1991 p. Практика регулярних консультацій у межах ЄС передбачає проведення зустрічей на рівні його керівництва та міністрів закордонних справ, оборони країн молодої демократії. Входження нових країн до ЄС - це результат копіткої діяльності сторін. Україні належить пройти цей шлях.
Для сучасної України особливо важливим є регіон Центральної та Східної Європи, відповідні об'єднання країн цієї частини континенту. Вона докладає чимало зусиль для розширення відносин у межах Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ). Важливим зрушенням у цьому напрямі стало набуття нею 1996 p. статусу повноправного члена ЦЄІ, що є відчутним кроком до реалізації стратегічної мети - вступу до ЄС, інтегрування в європейський економічний простір.
Останніми роками стала чіткою позиція України щодо СНД. Суттєвим для самої Співдружності та Європи загалом є те, що Україна заперечує надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права. Це, як відомо, не влаштовує Москву. Однак такий підхід, власне, і вирізняє позицію Києва.
Привабливою, на думку багатьох східноєвропейських політиків, є концепція розширення блоку НАТО на Схід, насамперед за рахунок Польщі, Угорщини й Чехії. Такі плани наштовхувалися на серйозний опір. Франція не погоджувалася, щоб "парасолька НАТО" прикривала Угорщину та ігнорувала Румунію. Італіянаполягала на включенні до НАТО Словенії. Для Туреччини перспектива членства Болгарії в Північноатлантичному блоці (на додачу до традиційно недружньої православної Греції) теж не є привабливою. У США та Росії спершу теж несхвальне поставилися до цих пропозицій. А ФРН побоювалася, що розширення НАТО може навіть зруйнувати блок.
За останні роки еволюціонували відносини країн молодої демократії з НАТО, який одночасно з розширенням на схід у пошуку нової моделі встановлює тісні відносини з Росією. За останні роки Північноатлантичний альянс зосередився на запобіганні конфліктам і врегулюванні криз, а не на підготовці можливих широкомасштабних воєнних операцій. Відчутнішою стала його політична роль у сфері збереження безпеки і стабільності.
НАТО активізував свою участь у подоланні кризових ситуацій та миротворчій діяльності: підтримка зусиль ООН щодо приборкання агресії Іраку в 1990 p., дії щодо налагодження миру в колишній Югославії. Щоправда, не всі держави схвалювали його дії. У миротворчих операціях брали участь і військовослужбовці українського батальйону. Завдяки міжнародній співпраці, згідно з мандатом ООН, було досягнуто миру в Боснії та Герцеговині.
Водночас воєнні дії НАТО щодо "приборкання гуманітарної катастрофи в Косово" 1999 p. межували з можливістю зруйнування досить хиткої рівноваги в системі міжнародних відносин на континенті. Така політика Північноатлантичного союзу з новою силою продемонструвала гостроту "морального виміру" "впровадження" демократичних засад розвитку через воєнний примус. Подальший перебіг подій у цьому регіоні ставить під сумнів засади нової доктрини альянсу щодо "географічних меж відповідальності", які виходять за кордони його країн-учасниць.
Практика останніх десяти років свідчить про зацікавленість Північноатлантичного союзу в співробітництві з Росією, Україною та іншими державами пострадянського простору, що знайшло свій вияв у спеціальній програмі "Партнерство заради миру". У руслі цього співробітництва 7 травня 1997 р. у Києві було відкрито Інформаційний центр НАТО - перший такий центр у країні, що не входить до альянсу. Його завдання - оперативне інформування про справи в НАТО. Відповідно почалася структуризація відносин по лінії Київ - Брюссель, які офіційні особи називають особливим партнерством, що визнає міжнародну значущість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці.
29 травня 1997 р. в Сінтрі (Португалія) парафовано Хартію про особливе партнерство НАТО з Україною. Президент України та глави держав урядів блоку підписали Хартію про особливе партнерство на саміті НАТО в Мадриді. В липні 1997 p. Хартія Україна-НАТО набула чинності. Показово, що НАТО обстоює принципи стабільності й недоторканності кордонів держав-учасниць, гарантує їм територіальну цілісність. Такі засади альянсу дуже вагомі для нашої країни. Адже
Loading...

 
 

Цікаве