WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка стародавнього Сходу - Реферат

Політична думка стародавнього Сходу - Реферат

Аристотеля, поширювалися ідеї Конфуція і Сократа, Демокріта і Геракліта, Горгія і Протагора, Сюнь Цзи і Будди. Саме IV ст. до н. е. можна вважати епохою зародженняполітології як самостійної галузі знань.
"Артхашастра", утверджуючи зачатки договірної теорії держави, концепції природної нерівності людей, охоплює три групи проблем:
- вимоги, цілі й завдання діяльності освіченого монарха;
- функції державного управління, правової політики і законодавства;
- питання війни і миру, дипломатії і міжнародних відносин.
Головні її ідеї: політика вільна від моральних застережень і моральних отримань; авторитет Вед високий, але політики не завжди повинні керуватися релігійно-догматичними настановами; політичні знання спираються на узагальнення і систематизацію історичного та емпіричного досвіду; особистість керується чотирма головними призначеннями - дхармою (праведність), артхою (користь), камою (бажання) та мокшою (звільнення); загальне благо ніяк не пов'язане з інтересами особи і досягається сумлінним виконанням кожним своїх обов'язків; люди від природи недосконалі, тому необхідно широко застосовувати данду (примус, покарання); цар - земний бог, батько для підданих; держава виникає з того, що народ обирає першого царя і призначає йому відповідне утримання за охорону миру і спокою, щоб вийти з первісного стану хаосу.
Приблизно тоді з'являється всеохоплюючий кодекс поведінки населення - "Закони Ману" - міфічного прабатька людей, першого царя, який передав їм Божі настанови про походження світу і суспільства, про касти, шлюб, регламент життя, вживання їжі, правила успадкування, покаяння, покарання тощо.
"Закони Ману" засвідчили поступовий відхід індійського суспільства від буддизму і повернення до оновленого брахманізму. Починаючи з II ст. до н. е., цей процес було відображено в літературному зібранні "Махабхарата", дві книги з якого ("Бхагавадгіта" та "Шантіпарва") сповнені політичними ідеями про походження влади, республіканське правління, насильство як буденне явище політичного життя, владу як засіб служіння загальному благу та захисту слабких; про божественне визначення долі кожної касти, кожної людини.
Своєрідними ідеями збагатили світову політичну думку давньокитайські мислителі, які чи не найпершими в історії політичних учень почали відходити від міфічного світорозуміння, божественних настанов, переводячи політичні доктрини на раціональний ґрунт, земну основу. Небо і в китайців "контролює" всі події в піднебессі, надає "небесний мандат" земному правителю або відкликає його і передає більш гідному.
Розквіту політична думка в Давньому Китаї досягла в другій половині І тис. до н. е. Найпомітніший серед мислителів - великий мораліст Конфуцій (551-479 до н. e.), вчення якого назвали конфуціанство. Найдавнішим зібранням його афоризмів є трактат "Лунь юй". Чільне місце у ньому посідає правитель-мудрець, який втілює досконалі знання ритуалу, культури, демонструє поважність, м'якість і поступливість, вірність і відданість, повагу до старших, освіченість, чесноти, любов до людей і сумлінність, завжди дотримується справедливості, істини, вірного шляху. Головне для нього - турбота про благо підданих, яких треба спершу нагодувати, а потім навчити, виховати у високій моральності. Концепція Конфуція містить засади "правильного державного управління", конкретні поради правителям щодо завоювання довір'я народу, мистецтва комунікації; обґрунтовує стрижневі принципи управління суспільством, забезпечення всезагального щастя. Вважаючи людей рівноправними від природи, Конфуцій ніколи не був демократом. Він вчив, що трудящих треба відмежовувати від панівної верстви, а жінок ставив значно нижче чоловіків. Йому не подобалося політичне управління за допомогою писаних законів. Він надавав перевагу управлінню на основі вдосконалення людської природи, а покарання закликав замінити вихованням.
Конфуціанство з II ст. до н. е. до 913 p. н. е. було офіційною ідеологією Китаю, хоч на ньому давньокитайська політична думка не замикалася.
Другу її течію - моїзм - заснував Мо Цзи (479- 400 до н. e.). Однойменний трактат містив обґрунтування теорії виникнення держави, ідею федеративного устрою, принципи державного управління, пропозиції щодо створення жорсткої адміністративної структури, концепцію поєднання заохочення і покарання як важеля державного адміністрування, політичну доктрину "всезагальної рівновеликості" - казарменого рівноправ'я, залочаткування егалітаризму (зрівнялівки) у соціально-політичних відносинах.
Провідником третьої течії - легізму - був Шан Ян (400-338 до н. e.). У трактаті "Шан цзюнь шу" він обґрунтовує державу як абсолютну інституцію, найвищу мету і вінець діяльності людини, велетенську безжалісну машину примусу, а право, закон - як найефективніший засіб досягнення такої мети. Головні риси закону - верховенство, універсальність, жорстокість, обов'язковість для всіх. Основні методи побудови держави (деспотичної) - матеріальне стимулювання власників, спрямованість їх на землеробство і скасування другорядних занять, "зрівняння майна" (заохочення бідних до набуття власності, а багатих - до добровільної передачі частини майна бідним), застосування нагород і покарань з перевагою покарань.
Четверта течія давньокитайської політичної думки - даосизм. Його постулати викладені напівлегендарним мислителем Лао Цзи в трактаті "Даоде цзінь" (III ст. до н. е.). Згідно з ученням, Дао - найвищий (безликий) абсолют. Держава, суспільство і людина - природна частина Дао і космосу" Всі вони підпорядковуються законам вічності. Цивілізація та її надбання - це штучні утворення, що протистоять природному. Істинна мудрість - затворництво, відмова від усього штучного. Держава повинна бути маленькою державою-селом, а народ - безграмотним, що дасть змогу зробити головними методами державного управління "мудрість простоти", засновану не на знаннях, а на інтуїції та інертності адміністрації.
Література:
1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.
2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,1997.
3. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
4. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
5. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 1994.
6. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
7. Гаєвський Б. Філософія політики. - К., 1993.
8. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? - К., 1996.
9. Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.
10. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
11. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 1997.
12. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве