WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політична думка стародавнього Заходу - Реферат

Політична думка стародавнього Заходу - Реферат


Реферат на тему:
Політична думка стародавнього Заходу
Вагомий внесок у політичну теорію належить давньогрецьким мислителям. Категорія "політика" з часу її появи у Давній Греції використовувалася на означення форм життя вільних і повноправних індивідів, а поняття "право", "закон" - як виразники свободи, регулятори взаємин у суспільстві вільних людей, як норми політичної справедливості. Ця політична ідеологія пройшла шість головних етапів, кожен з яких характеризує окремий напрям політичного мислення.
1. Етап античних, міфічних уявлень. Представлений аристократичною (гомерівською), демократичною (гесіодівською) та "холопською" (орфічною) думками. Загальна їх риса - спроба змалювати виникнення Всесвіту, людини, суспільства, держави з позицій релігійно-міфологічного світогляду.
2. Етап формування філософських поглядів на політичні процеси. Започаткований творчістю "семи мудреців" (кін. VII - поч. VI ст. до н. е.). Вироблені ними формули "чеснотам - свій, пророкам - чужий", "силою не роби нічого" (Клеобул); "дотримуйся доброчесності", "закон - це поєднання права і сили", "навчившись підпорядкуванню, навчишся керуванню" (Солон); "не погрожуй вільним, нема на те права", "не бажай неможливого", "пізнай самого себе", "слухайся законів більше, ніж ораторів", "підкоряйся законам" (Хілон); "не красуйся зовнішністю, а будь прекрасний справами", "вчи і вчись кращого" (Фалес); "не роби того, що не подобається іншому", "закон - втілення найвищої могутності", "володій своїм" (Піттак); "бери переконанням, а не силою", "говори доречно" (Біант); "демократія краще тиранії", "не карай злочинця, а поперджай злочин", "люби закони старі, а їжу свіжу" (Періандр) та ін. - покликані були стати моральною нормою співжиття.
Солон (640-559 до н. е.) завдяки рішучим реформам в економічному і державному будівництві ввійшов в історію як "батько" політичних революцій і родоначальник давньогрецької демократії. Приватна власність за його доби набула не лише легітимного характеру, а й стала вирішальною ознакою при визначенні політичних прав громадян, обсяг яких залежав від майнового цензу, а не від походження.
На розвиток політичної ідеології особливо вплинуло вчення Демокріта (470-366 до н.е.). Про справедливість у політиці як відповідність природі, про суспільство, державу і закони як штучні утворення людей внаслідок природного процесу, про політичний конформізм і моральну солідарність вільних громадян як необхідний компонент "хорошої" держави. Демокріт доводив земне, а не божественне походження людини (з землі і води), суспільне, а не небесне походження права. У контексті тих ідей фігурували вчення Піфагора (580-500 до н. е.), Геракліта (630-470 до н. е.) та деяких інших давньогрецьких мислителів.
3. Етап появи раціоналістичних інтерпретацій політичного розвитку. Творцями їх виступили софісти, найяскравішими представниками яких були Протагор (481-411 до н. е.), Горгій (483-375 до н. е.), Гіппій (460-400 до а. е.), Антіфонт (V ст. до н. е.), Фрасімах (V ст. до н. е.) та ін. Їх творчість збіглася з третьою політичною революцією в Афінах.
Заслуга софістів в олюдненні суспільно-політичних явищ, започаткуванні світської теорії політики, держави і права, переміщенні людини з "периферійних позицій" у центр політичного життя, ставленні до неї як до "міри всіх речей", природної рівності людей, у тому числі й рабів, у розвитку демократичних поглядів.
4. Етап логіко-понятійного аналізу політичних інститутів і політичних процесів. Він пов'язаний з іменами Сократа (469-309 до н. e.) i Платона (427-347 до н. е.).
Аналізуючи проблеми державного життя, громадянських обов'язків, справедливості, права, Сократ вважав "мірою всіх речей" не людину, а Бога, що не завадило йому створити світську концепцію "об'єктивної сутності моралі, моральної політики, морального права". Справедливість, як і правда, мудрість, мужність, розсудливість, благочестя тощо - це одна з чеснот, а будь-яка чеснота - це знання, це морально-прекрасне. Добро і зло в політичній діяльності - наслідки наявності чи відсутності знання. Моральна політика неможлива без права, яке тотожне справедливості: "що законно, те й справедливо". Божественне, природне право і позитивне законодавство не протистоять, а, ґрунтуючись на критерії справедливості, доповнюють одне одного. Вітчизна і закони - понад усе. Державу й громадян пов'язують договірні стосунки. Політична свобода - це панування справедливих законів.
Найголовніші ідеї Платона сформульовані в його працях "Держава", "Крітій", "Політик", "Закони" та ін. Він заклав основу політичної філософії, розробив концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тімократії, олігархії, тиранії, монархії, демократії та "істинного правління". Дав філософське обґрунтування понять політики, політичних знань, політичного мистецтва, політичної ідеології, державного устрою, форми державного управління, політичної свободи, справедливого закону тощо. Він передбачав розмежування влад, обґрунтування освіченого абсолютизму, геополітичного чинника, можливості рівності (егалітаризму, зрівняльного комунізму), розподілу праці, усуспільнення майна, скасування приватної власності, а також практичні пропозиції щодо системи державних органів, ієрархії державних службовців з визначенням компетенції кожного органу і посадових осіб, подальше осмислення природно-правової доктрини та причин появи держави, сутності людини, принципів консолідації суспільства, політико-етичних явищ тощо.
Ідеальна держава, за Платоном, є посередником між космосом і людською душею і виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три відповідні стани (правителів, воїнів і виробників). Вона дотримується принципу розподілу праці, зрівнює у правах жінок і чоловіків, встановлює для правителів і воїнів спільність майна,
Loading...

 
 

Цікаве