WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Особливості взаємодії політики і релігії - Реферат

Особливості взаємодії політики і релігії - Реферат

утворено Департамент духовних справ, в одному з перших циркулярів якого було висловлено побажання до єпископату не допускати поминання у відправах Російської держави та російського війська. У січні 1918 р. в новому уряді був утворений Департамент сповідань, рішення якого, однак, бойкотувалися більшістю церкви. А запропонована Центральною Радою схема відокремлення церкви від держави (проголошення релігії приватною справою) на той час в Україні була нездійсненною, програмувала негативні наслідки для української державності.
Після встановлення Гетьманату 1918 p. "Законом про тимчасовий державний устрій України" православну церкву було проголошено "передовою" (державною), а віруючим інших конфесій надано право "свободного відправлення їхньої віри і богослужения за її обряду". Державну стратегію щодо церкви розробляло Міністерство сповідань, до функцій якого належало й регулювання відносин конфесій між собою та з державою. Проте втручання держави у внутрішнє життя церкви було мінімальним.
За Директорії, попри помітні антицерковні настрої, Українська Народна Республіка значно більше уваги приділяла релігійному питанню. "Основний державний закон УНР" визначав автономність православної церкви, проголошував свободу "сумління і віри". Визнані державою інші церкви проголошувалися рівноправними. Заборонялося ухилення від виконання громадянських обов'язків через релігійні переконання. Більш радикально питання церковного устрою вирішувалося "Законом про автокефалію Української Православної Церкви", який проголошував, що "ні в якій залежності відВсеросійського Патріарха" УПЦ не перебуває. Закон містив цезаропапиські елементи, пов'язані з втручанням держави у справи церкви, але вони не були втілені в життя.
Після встановлення радянської влади в Україні було законодавче закріплено принцип відокремлення церкви від держави, але на практиці держава активно втручалася в церковні справи. Більше того, влада сприймала церкву як політичного противника. Немало представників кліру було репресовано, конфесії позбавлено статусу юридичних осіб, обмежено у світській і навіть релігійній діяльності (визнавалося лише право на задоволення релігійних потреб віруючих і тільки в молитовному приміщенні). Така політика призвела до майже цілковитого знищення православної церкви, розгулу беззаконня у церковних питаннях. Обґрунтуванням репресій була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру розвитку соціалізму.
У вересні 1937 року ЦК ВКП(б) спеціальним рішенням проголосив "безбожну п'ятирічку" - до кінця 1937 p. в СРСР мали бути ліквідовані всі релігійні конфесії і навіть зовнішні вияви релігійності. Почалося знищення храмів та предметів культу, економічний, політичний і моральний тиск на духовенство. Священики були позбавлені виборчих прав, їх обкладали непомірними податками, змушували зрікатися сану (у 1929-1930 pp. цьому тискові скорилися до 2 тис. священнослужителів). У непокірних конфісковували майно, а сім'ї виселяли, "розкуркулювали".
Було спрощено процедуру закриття храмів. Ухвалу про це могли приймати місцеві відділи НКВС на основі несплати податку, поширення епідемії, "вимоги населення", "зібрань ворожих державі елементів".
Внаслідок цього в Україні було закрито до 75-80 % (8 тисяч) храмів. На початок 40-х років не залишилося жодної православної церкви у Вінницькій, Донецькій, Кіровоградській, Миколаївській, Сумській, Хмельницькій областях, по одній було в Луганській, Полтавській, Харківській. Із 1710 храмів Київської області за призначенням використовували лише 2, із 23 монастирів - жодного. Православна церква перестала існувати як цілісний організм. В Україні не залишилося жодного єпископа. Лише У грудні 1939 p., після приєднання Західної України, був призначений екзарх України, митрополит Київський та Галицький Миколай (Ярушкевич), який обслуговував і білоруські парафії.
Принципово інша модель державно-церковних відносин існувала в роки Другої світової війни на окупованих німецькими військами українських територіях. Нова окупаційна влада, намагаючись посилити антиросійські настрої в Україні, спершу симпатизувала націоналістам та автокефальній церкві, надіючись, що пожвавлення церковної діяльності, залучення до релігії відверне значну частину населення від опору. Щоправда, сильна церква також не відповідала інтересам рейху. Відносини німецького окупаційного режиму і конфесій в Україні нерідко залежали від ситуації на фронті. Але загалом вони вписувалися в модель відокремлення церкви від держави.
Релігійна політика окупаційної адміністрації змусила змінити тактику і радянського керівництва. З вересня 1943 p. було реанімовано православну церкву, відновлено сотні парафій. Але партійна тенденція на знищення релігії призвела до нових репресій. У 1960-1965 pp. було закрито понад 4 тисячі храмів (48% від їх кількості на початок 1960 p.). Священикам дозволено було тільки виконання треб. Утверджувалася релігійна нетерпимість, завуальована законодавчими актами про свободу совісті.
З утвердженням державної незалежності України змінилася модель державно-церковних відносин. Закон про свободу совісті та релігійні організації (1991) відкрив реальні можливості для відокремлення церкви і держави. Зареєстрованим релігійним організаціям (а вони можуть і не реєструватися) надано статус юридичної особи, віруючим певних сповідань дозволено альтернативну службу та ін. Припинення діяльності релігійної організації можливе лише за рішенням суду, що утруднює адміністративне втручання у її функціонування.
Принцип свободи совісті кожного громадянина країни сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати ніякої закріплений у Конституції України.
Література:
1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.
2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,1997.
3. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
4. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
5. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 1994.
6. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
7. Гаєвський Б. Філософія політики. - К., 1993.
8. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? - К., 1996.
9. Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.
10. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
11. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 1997.
12. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве