WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Особливості взаємодії політики і релігії - Реферат

Особливості взаємодії політики і релігії - Реферат

церкви в державі. Статус державної церкви передбачає державне фінансування діяльності церковних інституцій, покладає на них певні державницькі функції (реєстрація новонароджених, смерті, шлюбу тощо).
Державні церкви в різних формах існують в Англії, Швеції, Данії, Ірані, Кувейті, Саудівській Аравії, Таїланді та інших країнах. Особливий їх статус зафіксований у конституціях понад 40 держав, у 22 з них главою держави може бути лише особа, що належить до офіційної церкви.
4. Відокремлення церкви від держави. На практиці це означає неможливість втручання церкви у справи держави за активного втручання державних інституцій у справи церкви.
Така модель була характерна для колишніх країн соціалістичного табору, де законодавство теоретично гарантувало свободу совісті, а реально віруючі зазнавали дискримінацій. "Атеїзація" державної політики призводила до значних порушень прав людини. Церкви як суспільні інституції активно використовувалися владою у внутрішній та зовнішній політиці.
5. Проміжний стан між моделлю державної церкви і моделлю повного відокремлення церкви від держави і держави від церкви. Для цього типу відносин характерне збереженнядержавної підтримки та привілеїв окремих церков. Наприклад, сучасна Німеччина, де держава хоч і проголошує нейтральність і толерантність до різних релігій, виявляє певну відмінність у ставленні до релігійних організацій залежно від їх чисельності та їх впливу на суспільне життя. Подібними є державно-церковні відносини в Японії, Австрії, Перу.
6. Відокремлення церкви від держави, що передбачає взаємоневтручання держави і церкви у справи кожної, гарантує максимальне забезпечення свободи релігії, толерантності в державі. Усі релігійні громади у США мають рівні права. Відсутній спеціальний орган регулювання діяльності релігійних інституцій - усі спірні питання вирішує суд. Релігійні організації звільнені від податків рішенням Федеральної податкової служби, яка детально експертує, чи не переслідує якась із них комерційні цілі. Законодавче закріплену свободу віри і невір'я мають громадяни Франції, Туреччини, України.
Залежно від традицій, моделі державно-церковних відносин існує кілька схем фінансової підтримки державою церковних інституцій:
1. Пряме фінансування державою релігійних організацій і державний контроль за використанням коштів. Така схема характерна для більшості країн з теократичною, цезаропапиською моделями державно-церковних відносин, країн з державною церквою (Ватикан, Греція, Бельгія, Люксембург, Норвегія та ін.).
2. Збір спеціального "церковного" податку, який витрачається згідно з побажаннями платників податку (Італія, Іспанія та ін.).
3. Використання коштів "церковного" податку релігійними організаціями на власний розсуд з мінімальним контролем держави (ФРН, Австрія, Швейцарія, Швеція та ін.).
4. Відсутність фінансової допомоги держави конфесіям, які існують на добровільні пожертвування віруючих, виручки від церковної атрибутики тощо. Це характерно для країн, де церква і держава відокремлені одна від одної (США, Франція, Україна, Нідерланди).
Державно-церковні відносини в Україні пройшли різні етапи розвитку. Після хрещення Русі-України простежувалися елементи цезаропапизму, які, однак, не розвинулися. Церква набула статусу державної, який передбачав державне фінансування (десятина), виконання певних державницьких функцій. Зокрема церква перебрала на себе розгляд судових справ, що стосувалися церковного кліру, його сімей та челяді, населення церковних володінь. Канонічно та організаційно вона залежала від Константинопольського патріархату, який призначав Київських митрополитів (найчастіше греків). Лише двічі руські князі домагалися поставлення на київську кафедру митрополитів-русичів - Іларіона (1051) та Климента Смолятича (1147).
Татарська навала спричинила перенесення на початку XIV ст. митрополичого престолу спочатку до Володимира (на Клязьмі), а згодом до Москви. Політичне протистояння Литовського князівства, у складі якого перебували тоді українські землі, та Московії змусило князя Вітовта домагатися окремого митрополита для Литви - у 1415 р. ним став Григорій Цимблак. Остаточний розкол Київської митрополії на дві частини - Київську і Московську - відбувся у 1448 p., коли в угоду політичним амбіціям московських правителів московський собор самочинно проголосив автокефалію своєї церкви і обрав свого першоієрарха.
Православ'я у Великому князівстві Литовському фактично було державною релігією, а залежність від Константинополя була умовною. Проте зближення Литви і Польщі, що знайшло своє відображення у Люблінській унії 1569 p., спричинило обмеження православ'я на користь католицизму, а згодом і кризу православної церкви в Україні.
Православ'я стає знаменом боротьби за національну самобутність, одним із чинників національно-визвольного руху середини XVII ст.
Політичне приєднання в 1654 p. значної частини українських земель до Московської держави поставили проблему входження Київської митрополії до складу Московського патріархату, оскільки московський цезаропапизм вимагав і централізації церкви. Але значні відмінності українського православ'я в обрядово-культовій сфері, організаційному житті церкви, опозиція кліру до такого об'єднання, криза Російської православної церкви більш як на ЗО років відклали питання злиття церков. Лише активне втручання московської влади, несприятливі для розвитку Константинопольського патріархату політичні обставини допомогли Московському патріархату поглинути Київську митрополію.
Зміна юрисдикцій призвела і до зміни моделі державно-церковних відносин в Україні - статус державної Церкви замінює цезаропапиське правління, наслідком якого стала цілеспрямована політика влади на нищення національних особливостей православ'я в Україні. У 1839 p. російська влада прийняла рішення про ліквідацію в межах імперії уніатської церкви. Це рішення було продиктоване передусім політичними причинами, оскільки греко-католицька церква за русифікації була чинником етнозберігаючим.
Революційні події 1905-1907 pp. дещо змінили релігійну ситуацію в Україні, як і у всій імперії, але принципи побудови державно-церковних відносин залишилися ті самі. Суттєво ситуація почала змінюватися після Лютневої революції 1917 p., з утворенням в Україні Центральної Ради і проголошенням відокремлення церкви від держави.
Влада Української Народної Республіки не зуміла одразу оцінити величезний державотворчий потенціал релігії. Згодом політична ситуація змусила Центральну Раду змінити свою позицію щодо церкви. При Секретаріаті внутрішніх справ було
Loading...

 
 

Цікаве