WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етнонаціональна політика в Україні - Реферат

Етнонаціональна політика в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Етнонаціональна політика в Україні
На сучасному етапі розвитку України національно-етнічна сфера стає невід'ємним виміром суспільно-політичних реалій. У зв'язку з цим етнонаціональний розвиток українського суспільства потребує адекватного забезпечення політичними засобами і механізмами. Першочерговими потребами є:
- наукове осмислення вітчизняної етнонаціональної самоорганізації, проблем національної державності й державного управління національною структурою;
- формування соціально-політичних важелів розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин;
- всебічний аналіз існуючих форм національного об'єднання і моделювання нових, їх реалізація в поєднанні з фундаментальними цінностями українського демократичного самовідродження.
Вирішення національного питання в Україні на сучасному етапі можна визначити як:
а) суверенізацію особистості, втілення в життя національних прав людини;
б) політико-правове закріплення демократичного розвитку української нації;
в) забезпечення колективних прав етнічних меншин.
Вдосконалення життєдіяльності української нації на сучасному етапі передбачає повноцінне національне буття, гармонійний розвиток і ефективне функціонування української мови, культури, фольклору, етнографічного елемента. Національне відродження є своєрідною формою створення можливостей для реалізації неповторності й самодостатності людської особистості. Етнонаціональна політика в Україні означає відродження й збереження духовної та культурної спадщини не тільки українців, а кожного з етносів, що населяють її територію.
Можливо, через те що Україна майже не має власного досвіду вирішення проблем відносин держави і нації, розв'язання національного питання, її етнонаціональний розвиток в умовах перехідного періоду, по суті, не вийшов за межі конституювання атрибутики держави. Не відбулося самоідентифікації українського суспільства, самоусвідомлення його справжньої сутності, відсутній ці­лісний стратегічний план його розвитку. Тому і надалі залишається відчутною незбалансованість інтересів, цінностей і традицій населення різних регіонів України, внаслідок чого не вдається подолати в деяких з них - особливо східних та південних - відцентрових тенденцій. За відсутності загальнонаціональної доктрини, етнонаціональної політики в Україні енергія національної са­мосвідомості недостатньо задіяна у процесі державного будівництва. Звідси - накопичення в суспільстві соціального та національного незадоволення, духовно-морального пригнічення, соціально-політичного розчарування.
Поки що концепція національної політики зведена до етнополітики в західному розумінні, стрижень якої - ставлення "держави-нації" до національних (етнічних) меншин. Це - серйозна вада, яка може завдати великої шкоди духовно-культурному розвиткові української нації, її соціальному, політичному, економічному розвитку. Таке розуміння сутності етнонаціональної політики означає не гармонізацію, а відчуження держави від нації, протиставлення державних інтересів національним, державної ідеї - національній. Культурницька спрямованість державної етнополітики межує з уникненням власне політичних проблем, висунутих етнічним відроджен­ням, політизацією етносів та етнізацією особи, що може
Призвести до етнічних ускладнень, відчутно загальмували процес розбудови української держави. У зв'язку з цим існує необхідність створити справді наукову прогностичну теорію, що відображала б реальні міжетнічні проблеми, передбачала ,б забезпечення справжньої рівноправності, об'єктивного права народу на національне самоствердження.
Важливим завданням сучасної етнонаціональної політики має стати вироблення позиції з усіх принципових аспектів розвитку етнонаціональних процесів - законодавчих, правових, політичних, економічних та ідеологічних. Її мета - формування суспільства, у якому гармонійно розвиватимуться всі етноси, етнічні групи, а етнонаціональна політика буде засобом духовного розвою української нації, й соціального, економічного, політичного розвитку.
Це відповідно передбачає:
- сприяння ефективному місцевому етнолідерству й ініціативі, розширення управлінських знань представників нової адміністрації, політичних та громадських діячів, доступ національної еліти до прийняття рішень та контролю над ними;
- забезпечення етнічної злагоди, народовладної множинності, багатоманітності культур, подолання етнічної недовіри;
- підхід до етнонаціональних проблем, який сприятиме виробленню нових законопроектів у сфері національно-державного будівництва, конституційного права, міжетнічних стосунків, розвитку державного ладу, управлінської сфери;
- зміцнення державності, територіальної цілісності, демократії, недопущення етнічних протистоянь.
Для цього необхідні мир у суспільстві, громадянська злагода загальнонаціонального характеру, що ґрунтуються на дотриманні й захисті прав людини, поважанні гідності особи та колективу, співіснуванні політичних, релігійних, історико-культурних поглядів та переконань, різних етнічних традицій та уподобань. Конкретні ознаки такої злагоди -
- терпимість, порозуміння;
- співробітництво, взаємодія всіх суспільних сил;
- світоглядна множинність;
- національна, соціальна, конфесійна толерантність;
- цивілізовані норми взаємин між людьми.
Соціально-політичним наслідком втілення вищезазначеної мети мають стати:
§ забезпечення політичної злагоди, досягнення рівноваги, стійкого розвитку суспільства;
§ пошуки ефективних шляхів виходу з економічної й культурно-духовної кризи;
§ соціально-політичне єднання як запорука безпеки держави і громадянина;
§ піднесення духовності суспільства, забезпечення всебічного розвитку науки, культури, освіти;
§ утвердження у свідомості громадян людинолюбної моралі, толерантності, віротерпимості.
Гасла на зразок "держава над усе" суперечать і українській ідеї, і специфічній ролі України в європейській та світовій історії. Ця роль має духовний, культурно-мистецький характер і, за слушним спостереженням М. Бердяева, не пов'язана із зовнішньою державною могутністю. Відповідно до цього новий підхід до етнонаціональної сфери полягає у сприянні унезалежненню особи, життєдіяльності української нації; утвердженню рівноправності та задоволення специфічних інтересів і потреб усіх етнічних груп в Україні, повному подоланню будь-яких привілеїв чи зверхності на національному ґрунті.
Державне та правове відродження етносів України, зокрема й українського, передбачає втілення таких основних завдань:
§ розробка наукової концепції про правовий статус національних меншин в Україні розкриттям змісту прав етносів (субетносів), співвідношення цих прав з "індивідуальними" правами та свободами людини і громадянина
Loading...

 
 

Цікаве