WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Етнонаціональні відносини й національна політика - Реферат

Етнонаціональні відносини й національна політика - Реферат

вершиною розвитку соціально-етнічної спільності є нація. У визначенні нації й досі поширене сталінське тлумачення: спільність людей, що має спільні мову, територію, культуру; єдність економічних, соціально-політичних і духовних інтересів. Однак чимало політологів стверджують, що мова, територія, господарські зв'язки і культура є не ознаками нації, а сприятливими умовами її формування й розвитку. А етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічному самовизначенні.
Нація - політично, державно організований народ.
Подібні погляди на сутність нації висловлював М. Бердяев, стверджуючи, щобуття нації не визначається і не вичерпується ні мовою, ні релігією, ні територією, ні державним суверенітетом, хоча ці ознаки і суттєві для національного життя. Рацію мають ті, хто визначає націю як єдність історичної долі. Усвідомлення цієї єдності є національною свідомістю. Нація - вічно живий суб'єкт історичного процесу. Державність, на думку М. Бердяева, не є ознакою нації. Але будь-яка нація прагне утворити свою державу, зміцнити її. Це - здоровий інстинкт нації.
Національна ідея - своєрідний дороговказ для нації.
І. Франко наголошував на значенні практичної політичної діяльності у справі реалізації національних ідеалів. "Усякий ідеал, - підкреслював він, - це синтеза бажань, потреб і змагань... Такі ідеали можуть поставати, можуть запалювати серця ширших кіл людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, додавати їм сили у найстрашніших муках і терпіннях... Для українців таким ідеалом мусить стати самостійна незалежна Україна".
М. Грушевський вважав, що стрижнем української ідеї було визнання невід'ємного права українського народу на самовизначення і пошук його оптимальних форм. "Наш край великий і багатий, один з найкращих країв у світі, створений для розвитку великої економічно сильної держави. Український народ повний великої життєвої сили, енергії, здібний, витривалий, високо здатний до організації, до громадської солідарності".
За тоталітаризму склався негативний стереотип української національної ідеї. Впродовж семи десятиліть національну ідею офіційно визнавали реакційною, нації поділяли на "буржуазні" та "соціалістичні", націоналізм кваліфікували як "буржуазний", а, отже, реакційний. Національну ідею проголошували несумісною з інтернаціоналізмом, що фактично був політикою русифікації. Тривалий час у теорії та на практиці надавали перевагу інтернаціональному перед національним; знищення національного гноблення пов'язували з розгортанням світової революції, що передбачало реалізацію настанови К. Маркса: "Разом з антагонізмом класів впаде і антагонізм націй". Однак світовий досвід свідчить, що прийнятною концепція інтернаціоналізму може бути за умови, якщо вона ґрунтується на визнанні національних цінностей та інтересів кожного народу, їх діалектичного синтезу з національними. Отже, сутність інтернаціоналізму полягає не в підкоренні національних інтересів інтернаціональним, а в їх узгодженні.
У тісному зв'язку з національною ідеєю перебуває проблема націоналізму, яку вивчають спеціальні науки: етнополітологія та етносоціологія. Вони розглядають націоналізм не лише як негативне явище, а й як природний закономірний рух народу на захист і утвердження власної самобутності. У такому розумінні націоналізм є основоположним політичним принципом державного устрою більшості країн світу. Тому з націоналізмом як принципом політичного устрою не варто боротися, оскільки така боротьба безперспективна.
Будь-яка держава припускається помилки, заперечуючи національну ідею, власний ідеал або не надаючи їм належного значення. За сучасних історичних умов для України в соціально-національному сенсі надзвичайно важливими є такі завдання:
- вироблення форм і засобів стимулювання політичної активності українського народу, сприяння духовному оновленню суспільства;
- здійснення глибинних державотворчих процесів, утвердження й поширення в українському суспільстві авторитету й популярності державницької ідеї;
- вироблення цілісної системи ціннісних орієнтацій суспільства.
Національна ідея, з одного боку, повинна спрямовувати націю на самовизначення, а з іншого - залишити її в межах вселюдської спільності, утверджувати в житті загальнолюдські цінності, боротися за соціальну справедливість.
Націоналізм існує і як ідеологія, означаючи фанатичну любов до своєї нації-етносу, поєднану із зневажливими почуттями до інших національностей, що є явищем і негативним і реакційним. Коли націоналізм переростає в державну ідеологію та політику, то це - нацизм, фашизм.
Націоналізм - явище багатогранне й багатолике. Він і має як позитивні, так і негативні аспекти.
До позитивних належать:
- національна самосвідомість,
- національна гордість,
- національний сором (що дає змогу самоочищатися),
- прагнення до національного саморозвитку, рівноправності.
До негативних:
§ визнання національної винятковості,
§ протиставлення іншим націям,
§ прагнення забезпечити переваги своїй нації за рахунок інтересів інших народів,
§ національний нігілізм,
§ пошук винних у життєвих труднощах.
3. Етнонаціональні відносини та проблеми національної політики.
Проблема етнонаціональних відносин посідає одне з перших місць серед проблем сучасності. Під її натиском розпалося багато імперій, а наприкінці XX ст. - СРСР і Югославія. Національне питання залишається складною внутрішньою проблемою у Великобританії (Ольстер), Бельгії (фламандсько-валлонський конфлікт), Канаді (англо-канадський і франко-канадський конфлікти), у США (негритянське, мексиканське, кубинське питання) та ін. Сам факт існування понад 2000 національно-етнічних спільностей свідчить про наявність особливого типу соці­альних відносин, що характеризуються як відносини національні (міжнаціональні).
Етнонаціональні відносини - відносини між суб'єктами національно-етнічного розвитку - націями, народностями, національ­ними групами та їх державними утвореннями.
Ці відносини бувають трьох типів:
1) рівноправні;
2) відносини панування й підлеглості;
3) відносини, що передбачають знищення інших суб'єктів.
В етнонаціональних відносинах відображена сукупність соціальних відносин. Визначальний вплив на них справляють економічні й політичні чинники, причому політичні частіше стають ключовими, вирішальними. Це зумовлено насамперед значенням держави як важливого чинника розвитку нації.
Життя засвідчує, що етнонаціональні відносини - це міцний сплав національного й політичного.
Loading...

 
 

Цікаве