WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Держава в політичній системі суспільства - Реферат

Держава в політичній системі суспільства - Реферат

державою субсидарність сприяє подоланню споживацької психології у громадян та їхніх об'єднань, функціонального перевантаження держави, неконтрольованого розростання бюрократії, а також стимулює групову та особисту ініціативу населення.
Слід зважати й на те, що соціальна держава у кожній країні формується, виходячи із специфіки національних, історичних, соціально-політичних, географічних умов та традицій співіснування в межах конкретного суспільства. Відповідно до цього створюється модель, яка дає змогу знайти власний, оптимальний шлях до соціальної держави.
Теорія правової держави бере свій початок з античності. Давньогрецький філософ Платон писав, що державність можлива тільки там, де панують справедливі закони, "де закон - володар над правителями, а вони його раби". Починаючи з Нового часу, теорія правової держави була доповнена завдяки безпосередньому зверненню до ідеї прав людини. Передові мислителі епохи становлення капіталізму в XVII-XVIII ст. сформулювали принцип поділу влади, покладений в основу теорії правової держави. Так, німецький філософ І. Кант, з іменем якого пов'язують створення цієї теорії, вважав, що держава забезпечує торжество права й підпорядковується його вимогам. Ще один німецький філософ М. Вебер сформулював принципи правової держави.
Правова держава - тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.
Правову державу характеризують:
- верховенство закону і його панування в суспільстві; рівність перед законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;
- вищість представницьких органів влади, їх відкритість і публічність, відсутність будь-якої диктатури;
- поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, що створює систему взаємостримування і взаємопротиваг гілок влади;
- гарантія прав і свобод особи в межах законності, взаємна відповідальність держави, об'єднань громадян та індивідів;
- високий рівень громадських структур, можливість громадських об'єднань і особи брати участь в управлінні суспільством;
- дотримання принципів загального, прямого, рівного виборчого права;
- контроль державної влади з боку суспільства, громадян та їх організацій;
- відповідальність держави перед світовим співтовариством правових держав;
- органічний зв'язок прав і свобод громадян з їх обов'язками, відповідальністю, законопослушністю, самоконтролем, самосвідомістю, правовою культурою.
Окрім суворого дотримання законів суспільство передбачає ще одну принципову вимогу - дотримання загальноприйнятих норм моралі. Право і мораль завжди були, є і будуть чинниками людського буття й гуманізму.
5. Майбутність держави
Ще грецькі стоїки епохи елінізму IV-II ст. до н. е. (Зенон, Хрісіппа) стверджували, що оскільки людство єдине, то повинна існувати єдина всесвітня держава на чолі з мудрим царем - пастирем народів і одне космополітичне громадянство. І. Кант, обґрунтовуючи в XIX столітті ідею "вічного миру", пов'язував її досягнення зі створенням у майбутньому всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав республіканського типу. Отже, створення федеративного космополітичного союзу держав, за Кантом, неминуче. Запорукою цього мають стати торгівля, освіта, виховання народів. До речі, космополітичне громадянство є головним постулатом і сучасної ідейно-політичної течії - космополітизму, яка стверджує примат громадянина світу над громадянином держави. Означені погляди гіпотетично підводять до думки про можливість єдиної світової держави.
Нині існують неоднозначні підходи до майбутнього держави. Інститут світового порядку в Нью-Йорку та інші наукові центри стверджують, що на зламі століть відбуватиметься відчутне зближення держав-учасниць міжнародного товариства. Завдяки цьому в системі міжнародних відносин відбуватимуться радикальні зміни, аж до вироблення в XXI ст. світового консенсусу, що в перспективі має привести до спільної державності. Такий прогноз ґрунтується на вірі в нескінченний технічний прогрес, на тлі якого відбудеться неослабне економічне зростання засобів глобального взаємопроникнення та солідарного розвитку. Прихильники протилежного погляду (американські дослідники Дж. Форрестер, П. Ерліх, Р.Гарріман та ін.) виходять із перспективи тривалого існування на світовій арені суверенних держав. Держава не може зникнути як результат якогось відцентрового розвитку. Її роль упродовж XX ст., як свідчить історичний досвід, не тільки не зменшилась, а навпаки, зросла. А оскільки автори вважають маловірогідним досягнення безконфліктної, розумної світобудови в найближчій перспективі, то немає підстав говорити про відмирання держави.
Проте сучасний історичний розвиток, хоч і суперечливо, підтверджує точку зору про спільну державу, особливо щодо інтеграційних процесів у світі. Які будуть наслідки цих процесів, покаже історія. Однак існує велика ймовірність, що держава не буде існувати вічно, оскільки продуктивні сили вже переступили державні кордони, простежується тенденція створення світового господарства. Хоч колишні колоніальні народи переживають ейфорію національної державності, "стара" Європа йде до об'єднання політичних і економічних структур. Відомо, що Європейське економічне співтовариство за маастріхтськими домовленостями перейшло до нового етапу інтеграції, уклало договір про політичний і валютно-фінансовий союз. Його перейменовано у Європейський Союз з ознаками не тільки конфедерації, а й часткової федерації: узгоджена спільна лінія у зовнішній політиці, обороні, економіці та інших сферах. У середині 1998 p. створено спільний Центральний банк, 1 січня 1999 p. - введено єдину валюту - евро, ліквідовано митниці тощо.
Про прагнення до єдності народів і держав свідчать численні перспективні тенденції світового розвитку:
§ міжнародна правова діяльність,
§ демократизація держав,
§ формування об'єднань держав і міжнародних організацій тощо.
Консолідації народів сприяє й нове політичне та економічне мислення провідних держав світу.
Прибічники концепції відмирання держави стверджують, що цей інститут стане перехідною формою від держави до недержави. Діяльність державних органів набуватиме неполітичного характеру. Поступово зникне потреба в державі як особливому політичному інституті. Утвердиться неполітичне громадське самоврядування, де регуляторами суспільних відносин будуть авторитет, управлінська культура, мораль, традиції, ініціатива тощо. Однак цей процес тривалий і суперечливий. Він відбувається поступово через зміцнення державності, посилення ролі інститутів громадянського суспільства, а також розширення та поглиблення відносин між державами і народами світу.
Література:
1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.
2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,1997.
3. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
4. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
5. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 1994.
6. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
7. Гаєвський Б. Філософія політики. - К., 1993.
8. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? - К., 1996.
9. Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.
10. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
11. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 1997.
12. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве