WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Альтернативні рухи. Фашизм. Анархізм - Реферат

Альтернативні рухи. Фашизм. Анархізм - Реферат

забруднюючи планету".
Ідеологи неофашизму постійно звертаються до витоків фашистської доктрини, намагаються виступати під гаслом відродження "справжнього", "первісного", "чистого" фашизму, зовні відмежовуючись від його злочинів. Вони охоче підхопили теорію "нового", "гуманізованого" фашизму французького письменника М. Бардіна, який трактує фашизм лише як психологічну схильність людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Твердження, що людина - хижа і зла, неофашисти використовують для виправдання воєнних злочинів фашистів. "Так було і так буде" - мотив їх виступів з цього приводу. З куряви століть вони витягують приклади жорстокості Атілли, Чингісхана, Тимура, звірства прадавніх володарів, щоб реабілітувати гітлерівських злочинців.
У західному суспільствознавстві функціонує навіть напрям вайоленсологія - наука про насильство. Визнаючи, що насильство стало невід'ємною частиною сучасного способу життя, ідеологи неофашизму намагаються подати його як фаталістичну тенденцію, притаманну як сучасній епосі, так і суспільству в цілому, вишукуючи аргументи в генетиці, психології, щоб довести ідею про вродженість, біогенетичну природу феномена насильства, успадковану людиною від своїх пращурів із тваринного світу, що передається з покоління в покоління через гени.
Неофашисти розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення. Цей неофашистський погляд викладено в концепції Е. Анріха. Надаючи містичного змісту положенню про спадковість духовного життя поколінь, Анріх до "народного суспільства" включає не тільки живих людей певної національності, а й численні покоління мертвих, воля яких нібито жива і спрямовує дії нащадків. Ця цілісність усіх генерацій народу, в тому числі й давно померлих, втілюється, за Е. Анріхом, у державу. Тому держава, посилаючись на "волю мертвих", має право нав'язувати свої незаперечні рішення всім громадянам.
Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти. 80-90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.
Неофашистські організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та країнах Африки. Резиденція світового координаційного неофашистського центру - Всесвітнього союзу нацистів - знаходиться у США.
Людство вже виробило потужні політичні та правові важелі для боротьби з насиллям, тому неофашизм як реакційна та ідеологічна течія приречений на поразку.
3. Анархізм як форма суспільства
Критиками політичних доктрин лібералізму окрім соціалістів і комуністів були й представники політичних концепцій анархізму, з-поміж яких найпомітнішими є постаті М. Штірнера, П. Прудона, М. Бакуніна і Ж. Сореля.
Макс Штірнер (справжнє ім'я Шмідт Каспар) (1806-1856) виступав з крайніх ідеалістичних та егоїстичних позицій. Він називав себе "смертельним ворогом держави", в якої є лише одна альтернатива: "вона або я". Власність для нього лише те, що в його владі. Отже, основне кредо М. Штірнера: "Для мене немає нічого вищого за Мене".
П'єр Жозеф Прудон (1809-1865), депутат Національних зборів Франції, заперечував будь-яку державність як основне суспільне зло, не схвалював ідею класової боротьби, а найважливішою умовою свободи особи вважав дрібну власність. Його ідеал - суспільна асоціація дрібних власників, які б мали рівну за розмірами власність. П. Прудон заперечував комуністичне і капіталістичне суспільство, обстоюючи "третю форму суспільства" як синтез спільності й власності. Цей ідеальний стан він і називав анархією.
На думку П. Прудона, треба повалити буржуазну державу, ліквідувати центризм і загальнонаціональну владу, замінивши їх федерацією самостійних територіальних одиниць на основі угод між ними. Такі територіальні одиниці можуть утворювати будь-які групи населення: раси, національності, міста тощо.
Організація суспільства на принципах комунального устрою повинна мати "аполітичний" характер і не передбачати поділу на володарів і підлеглих. А замість політики має з'явитися наукова організація суспільства, де законодавча влада повинна належати розуму, а виконавча - народу як охоронцеві закону. Саме тому П. Прудон писав про "науковий соціалізм", який має перемогти ненасильницьким шляхом за умови становлення робітничого класу як рушійної сили прогресу.
Російський теоретик анархізму Михайло Бакунін (1814-1876) закликав до повного знищення держави, церкви та приватної власності, встановлення "колективної й невидимої диктатури", створення комітетів громадського порятунку. Основні положення його концепції викладено в творі "Державність і анархія" (1873). Намагався втілити свої ідеї в життя, беручи участь у кількох збройних повстаннях, а на схилі віку переконався в утопічності своїх ідей.
Французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922), захопившись марксизмом, поступово перейшов до його критики. Сформулював політичну доктрину синдикалізму (від фр. sуndісаt - профспілка) і став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи із Всезагальною конфедерацією праці, заснованою 1895 р.
Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм - усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К. Маркса іФ. Енгельса та утвердження ліберальної демократії марксизм перебуває в кризовому стані, а наступники К. Маркса та Ф. Енгельса спотворили їхнє вчення. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, засобом перманентної мобілізації мас - загальний страйк, чинником об'єднання їх - революційні міфи, ентузіазм, нову революційну мораль. Однак результати Жовтневої революції в Росії зробили його песимістом. А в історію Ж. Сорель увійшов як засновник доктрини анархо-синдикалізму, з якою, безперечно, треба ознайомитись, аби мати уявлення про повний спектр та еволюцію політичної думки світу.
Наостанку зазначимо, що анархізм є сукупністю доволі різнобарвних політичних течій, настроїв та орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти історії. Анархічні течії та пов'язана з ними практика ґрунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства.
Проте анархізм загалом не здатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві.
Основними принциповими і невиліковними недоліками анархізму є такі:
- розмитість уявлень майбутнього суспільства, до якого закликають анархісти;
- невміння організовувати свої дії та управляти ними відповідно до умов, що динамічно змінюються;
- наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей.
Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, обмеження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.
Література:
1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.
2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,1997.
3. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
4. Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
5. Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія, праксеологія.- К., 1994.
6. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.
7. Гаєвський Б. Філософія політики. - К., 1993.
8. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? - К., 1996.
9. Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.
10. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
11. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 1997.
12. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве