WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Формування етнополітичних знань в епоху Просвітництва - Реферат

Формування етнополітичних знань в епоху Просвітництва - Реферат


Реферат на тему:
Формування етнополітичних знань в епоху Просвітництва.
Розробка етнополітичних ідей Ф.Беконом та Т.Гоббсом
Період Просвітництва добре відомий не лише новою хвилею розвитку філософії, соціально-політичних і природничих наук та культури, а й створенням величезних колоніальних імперій, "переходом від феодалізму до капіталізму", загостренням соціально-класових суперечностей, становленням соціалістичної ідеї тощо. Але значно менше він відомий як період подальшого переходу людства, точніше його європейської частини, до індустріального суспільства та швидкої модернізації всіх сфер суспільного життя, проявом і відображенням якої й стало Просвітництво. І ще менш відомий зазначений період подальшим розвитком народжених раніше етнополітичних ідей, особливо ідей нації, націоналізму, національної держави, федералізму та ін. Доречним буде зазначити, що надзвичайно важливу роль, яка ще недостатньо оцінена вітчизняними суспільствознавцями, відіграла тут поява газети - цієї першої ластівки засобів масової інформації - котра сприяла поширенню зазначених ідей, формуванню сучасних націй та національних держав.
Авторами цих та багатьох інших етнополітичних ідей була ціла плеяда видатних вчених і мислителів. Одним з них був англійський філософ і державний діяч Френсіс Бекон (1561-1626 pp.). Він зробив помітний внесок у відродження авторитету і піднесення статусу наук про людину й суспільство, зокрема антропології ти політології, у розробку їх методологічних засад. Досить актуальною сьогодні є теза Ф.Бекона про те, що при аналізі будь-яких суспільних явищ не можна покладатись на інтуіцію ("керуватись почуттям мисливської собаки"), а треба мати досконалий, відповідний до епохи метод - "нитку для вказання шляху". Заслуговує на увагу його думка про те, що людей об'єднує справедливість, "яка полягає у тому, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі". Ця думка має надзвичайно важливе значення для сьогодення і мала б стати гаслом та принципом взаємовідносин народів і країн.
Досить оригінальним є тлумачення Ф. Беконом сили як основи міжнародного права. Виходячи з тези Платона і Арістотсля про те, що між народами і державами не існує справжнього миру, а точиться постійне суперництво, боротьба і війни ("війна всіх проти всіх"), він визнавав можливість застосування сили, щоправда, як крайнього засобу при вирішенні деяких проблем.
Заслуговують на увагу й думки Ф.Бекона про війни, зокрема, принципи їх поділу на справедливі й несправедливі, його гостре засудження релігійних війн, збройних загарбань колоній, знищень, переселень та грабунків їх населення тощо.
Помітну сторінку в історію розвитку політичної та етнополітичної думки вписав англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679 pp.), плебей за походженням і один з найбільш освічених гуманістів за вихованням і освітою. Він написав кілька блискучих творів, головними й найбільш популярними з яких був і лишається "Левіафан, або матерія, форма і влада держави" та "Про громадянина".
Значний інтерес із точки зору етнополітологи становлять підходи Т.Гоббса до визначення поняття "народ" та виявлення його відмінностей від маси людей, населення чи натовпу. На думку англійського вченого,
"маса людей не становить певної єдності, а являє собою багатьох людей, кожен з яких має власну волю і власне судження з усіх питань". Тому маса не може укладати угод, набувати прав, переносити їх на інших, тобто "вона не є природною, єдиною особою". Однак, коли в тій же самій масі кожний укладає із кожним угоду, щоб воля якоїсь однієї людини або узгоджена воля більшої частини маси вважалась волею всіх, то ця маса робиться єдиною особою. Тоді вона наділяється волею і може повелівати, видавати закони, набувати й передавати права т. ін. "У таких випадках, - підкреслює Т.Гоббс, - масу краще називати народом". 'Народ є дещо єдине, він має єдину волю, йому може бути продиктована єдина дія. Нічого подібного не можна сказати про масу". У демократичному суспільстві, на його думку, громадяни становлять народ, який править державою. При монархії вони є масою, а "король (як це не парадоксально) є народом".
Зазначені думки Т.Гоббса, на погляд автора, не втратили своєї актуальності.
По-перше, цікавою є сама ідея поділу великих груп людей на масу і народ. По-друге, критерії цього поділ}' можуть бути застосовані при аналізі ситуації у колишніх тоталітарних і частково, навіть, у деяких посттоталітарних країнах. По-третє, Т.Гоббс вдосконалив висунутий ще Н.Макіавеллі політичний підхід до народу та став одним із засновників психологічного підходу, які дещо пізніше поширились на націю і сьогодні вживаються досить часто. По-четверте, в працях Т.Гоббса вже досить чітко намітилась формула народного суверенітету, тобто суверенітету народу, під яким розумілась не просто маса людей, а спілка громадян, котрі мали певні індивідуальні права.
Нарешті, Т.Гоббс намагався слідом за Н.Макіавеллі, зрозуміти і зобразити новий феномен - національну державу чи націю-державу, яка поволі ставала актором, тобто суб'єктом політичного життя та являла собою політичне утворення з єдиною територією, єдиним правовим режимом, етнічно однорідним, але найчастіше етнічно різнорідним населенням та єдиним громадянством.
Значний інтерес, як на автора, сьогодні становлять міркування Т.Гоббса щодо причин занепаду і розпаду держав. Аналізові цих проблем присвячено спеціальний розділ його книжки "Левіафан". Головними з таких причин, на думку англійського вченого, є внутрішні міжусобиці, які ведуть до "безладних зіткнень та взаємної різанини"; "недостатність абсолютної влади"; "отрута бунтівливих вчень", одним із яких вважалось власне судження людини про добро і зло; вчення про розподіл верховної влади, "наслідування сусідніх народів"; "невгамовна жадоба розширення своїх володінь"; "пухлина неасимільованих завоювань"; повстання проти монархії", що йде від "читання політичних та історичних книг давніх греків і римлян" та ін. 19
Дещо суперечливим, на нашу думку, тут є твердження Т.Гоббса про "небезпеку наслідування сусідніх народів". З одного боку, він цілком слушно зауважував, що люди за своєю природою бажають політичних змін. Якщо вони, до того ж.
Loading...

 
 

Цікаве