WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Огляд правих політичних сил в Україні - Реферат

Огляд правих політичних сил в Україні - Реферат

націоналістів" одна із строф починається словами: "Доволі нам руїни і незгоди. Не сміє брат на брата йти у бій". Однак сама історія ОУН заперечила ці благородні слова - особливо, коли згадати протистояння між прихильниками А.Мельника та С.Бандери у роки II Світової війни та у повоєнний час.
Коли в Україні почалися демократичні процеси, конфлікт між кількома фракціями ОУН, законсервований в умовах діаспори, перекинувся в Україну - разом з інтерпретаціями історії ОУН пера П. Мірчука та З. Книша. Ретельний і безсторонній аналіз діяльности ОУН показує, що обидві концепції - і бандерівська, і мельниківська - позбавлені раціонального зерна, оскільки є радше пропагандистсько-політичними, аніж науковими. Попри це вони вже відіграли свою роль і відіграватимуть її надалі.
Дух розколу, виплеканий у діаспорному середовищі, зробив свою чорну справу. В Україні він з'явився у вигляді прецеденту і поєднався з іще одним фактором - традиційною рисою української ментальности: "Де два українці - там три гетьмани". Саме тому від початків українського руху за демократизацію почалася хвиля незгод та розколів.
У 1990 р. в середовищі Української гельсінської спілки утворилася структура, очолювана В.Чорноволом - Українська незалежна видавничо-інформаційна спілка. Більшість членів УГС виступили проти ідеї створення УНВІС, оскільки вбачали вній можливість утворення певної фракції в складі УГС, яка завдяки наявности матеріально-технічного обладнання та поліграфічної бази могла б диктувати умови УГС загалом.
У квітні того ж року УГС перетворилася на Українську республіканську партію. В.Чорновіл зі своїми прихильниками відмовився вступати в УРП. Згодом він очолив Народний рух України.
У молодіжному середовищі також стався розкол: у Спілці незалежної української молоді утворився очолюваний О. Вітовичем "Революційний провід" СНУМ, який до кінця 1990 р. перетворився на окрему партію - Українську міжпартійну асамблею, згодом перейменовану в Українську національну асамблею (УНА - УНСО). Назовні монолітну структуру один за одним полишають її члени - причому ті, хто займав чільні позиції: Юрій Шухевич, Дмитро Корчинський, Олег Вітович…
Українська республіканська партія ділиться двічі - спершу від неї від'єднався Степан Хмара з прихильниками, утворивши Українську консервативно-республіканську партію, згодом - Микола Поровський із братами Горинями, створивши Республіканську християнську партію.
Народний рух України пережив два розколи - спочатку від нього відійшла група Лариси Скорик, що заявила про себе як Всенародний рух України, а у 1999 р. - група Юрія Костенка, яка сформувала Український народний рух.
Всеукраїнське об'єднання "Державна самостійність України" зазнало всього лиш одного розколу. Але надто вже строкатим і розмаїтим виглядає табір ультранаціоналістів: у 1995 р. кількість структур, які використовували термін "націоналістичний" у своїй назві, зросла до 12!
Розкол пережила Демократична партія України, у якої на противагу В. Яворівському з'явився новий, прагматичний і фінансово потужніший лідер - Ганна Антоньєва.
Християнсько-демократичне середовище представлене нині чотирма політичними силами - ХДПУ, УХДП, РХП та ХНС.
Соціал-національна партія України навіть попри свою нечисельність у 1997 р. пережила відхід від організаційних лав групи Ю. Криворучка, яка начебто влилася в середовище Народного руху України.
Як результат - правий табір виявився роздрібненим і змарґіналізованим. До того ж перед правими постала ще одна гостра проблема.
БРАК КОШТІВ
На початках процесів демократизації основні фінансові потоки в Україну йшли переважно з-за кордону. Іноді суми, які потрапляли по цій лінії в Україну окремим політикам правого табору, були особливо високими і вимірювалися сотнями тисяч доларів. На початку 90-х років українці відкрили для себе українську діаспору, яка у ностальгійному пориві збирала кошти на підтримку тих чи інших партій і блоків, які стояли на державницьких позиціях. Скажімо, у 1994 р. на виборчу кампанію одного демократичного блоку лише з Канади було передано $1 млн. - на той час (згадаймо, що середня місячна зарплата у 1994 р. становила $8 - 10) сума просто фантастична.
Однак після утворення незалежної України допомога від Заходу почала надходити переважно через державні структури, а не через середовище дисидентів. Українська діаспора розчарувалася в українських партіях, що стояли на державницьких позиціях. Тим більше, що було викрито кілька випадків зловживання грішми, які надходили з-за кордону. Згодом українці у діаспорі вирішили, що набагато вигідніше і безпечніше знати про існування українських родичів теоретично, аніж мати з ними безпосередній контакт.
Після 1994 р. стало очевидним, що українські політичні партії (якщо вони прагнуть залишатися на плаву) повинні шукати внутрішні резерви - тобто, спонсорів всередині держави. Народний рух України, зайнявшись пошуком коштів, наштовхнувся на непередбачувані труднощі. У березні 1994 р. внаслідок зухвалого пограбування офісу НРУ було викрадено частину партійних коштів та голову Секретаріату Руху Михайла Бойчишина, який зник без вісти. Згодом В.Чорновіл задля стабільности Руху намагався укласти бізнесово-політичні угоди з Е.Гурвіцом, М.Бродським, В.Чайкою, О.Іщенком та іншими, скажімо так, не бідними людьми. Зрештою, у 1999 р. розкол Руху стався також переважно на ґрунті незгод щодо бізнесових стосунків і заангажованости окремих членів НРУ у діаметрально протилежні бізнес-структури.
Ангажування у політичні структури представників великого бізнесу зіграло злий жарт із Демократичною партією України, яка спершу спробувала працювати у тандемі з Ю. Зв'ягільським, а коли цей союз не приніс жаданого ефекту на виборах 1998 р., лідер ДемПУ В. Яворівський пішов на співпрацю з генеральним директором лікеро-горілчаної фірми "Артеміда" Ганною Антоньєвою. Результат - як у відомій казці про Козу-Дерезу, яка вигнала зайця з його власної хати.
Поступово під егідою окремих правих структур почали виникати фірми, малі підприємства, інвестиційні компанії та товариства з обмеженою відповідальністю. Але, якщо порівняти їх питому частку у загальній кількості фірм, створених під політичним "дахом", то легко побачити більшу активність лівих (комуністів і соціалістів) у процесах підприємництва.
Loading...

 
 

Цікаве