WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Становлення і розвиток етнополітології. - Реферат

Становлення і розвиток етнополітології. - Реферат

нижче.
Тут же відзначимо, що і серед прихильників етнополітологи як окремої самостійної науки немає єдності поглядів щодо предмету її дослідження, функцій, цілей тощо. На нашу думку, можна виділити чотири основних точки зору. Прихильники першої з них вважають, що об'єктом етнополітологи, за їх термінологією - "етнополітики", мають бути етнічності, а її головним завданням - вивчення їх місця і ролі в політичному житті суспільства.' За твердженням М.Паренті, функції етнополітики полягають в тому, щобз'ясовувати звязки між етнічною приналежністю людей та їх політичними уподобаннями і позиціями, тобто аналізувати взаємовідносини між етнічністю і політикою.
Досить цікавою, на наш погляд, є точка зору, висловлена одним з найбільш відомих західних етнополітологів, професором Колумбійського університету Джозефом Ротшильдом. В своїй оригінальній і фундаментальній монографії "Етнополітика: концептуальні рамки", яка за одностайною оцінкою фахівців (надзвичайно рідкісний випадок), вважається етапною роботою в розвитку етнополітики, він зазначив, що її об'єктом, цілями і завданням є аналіз процесів етнополітичного ренесансу та ролі політизованих етнічностей в політичному житті як окремих держав, так і в світі в цілому.6
Заслуговує також на увагу точка зору професора етносоціології та антропології Вашінгтонського університету П.Ван Ден Берга, який вважає, що основним завданням етнополітики є вивчення взаємовідносин між державою та етнічними меншинами.
Для прихильників другої точки зору, об'єктом вивчення етнополітики стали виключно нації, їх взаємовідносини між собою та з державою. Найбільш відомими серед них є К.Дойч, Г.Сетон-Уотсон та багато інших.
Третя група вчених вважала і вважає, що головним об'єктом всіх етнополітичних досліджень має бути націоналізм, зокрема, причини його вибуху та ролі в усіх політичних перетвореннях, які відбулись як в окремих країнах, так і в цілому світі протягом XIX та XX століть. Серед прибічників цієї точки зору варті згадки Е.Сміт, Л.Снайдер, Б.Шейфер, К.Гейєс та інші.
Нарешті, ще одна група науковців, чисельність яких дедалі зростає, переконані, що етнополітологія має займатись всіма вище названими об'єктами і проблемами в їх єдності і сукупності, зокрема, етнічнос-тями, націями, націоналізмом та всім, що з ним пов'язано, тобто всією цариною етнополітичного буття.Особливо поширеною ця точка зору, яку повністю поділяє автор, стала в 90-х роках, що свідчить про розвиток якісно нової тенденції в західній науці.
Своєчасним буде зазначити, що наявність багатьох різних, часом суперечливих точок зору на етнополітологію, її об'єкт, роль, функції і цілі, як, до речі, і на інші явища, є цілком природною. Численні погляди, концепції і теорії висвітлюють різні боки того чи іншого феномену, доповнюють, уточнюють, поглиблюють знання про нього. Зміна багатьох концепцій і теорій, навіть парадигм суспільного розвитку в західній науці відбувається приблизно кожні 10-15 років. І робиться це без зайвого галасу, образ чи "полювання" на інакомислячих. Все це рятує західну суспільну науку від панування в ній якоїсь однієї школи, догматизму та деградації й занепаду. Хоча, звичайно, і західна наука, в тому числі етнополітологія, має чимало своїх проблем і труднощів, вад і недоліків.
Головною з них, на нашу думку, є повільне становлення єдиної загальної науки, яка здатна об'єднати під одним "дахом" всі науки, котрі досліджують етнополітичну царину людського буття.
Становлення етнополітології в Україні
В колишньому СРСР, а значить і в Україні, етнополітології, в її західному розумінні, не існувало. Замість неї тодішні суспільствознавці розробляли "марксистсько-ленінську теорію нації і національних відносин" та "національну політику КПРС". Тобто, там теж існував поділ
проблем міжнаціональних відносин на теоретичні та практичні.
Щодо українських науковців, то одними з перших, хто звернувся безпосередньо до цієї тематики, причому, як в науковому, так і в навчальному плані, були: В.Антонович, Ю.Бойко, О.Бочковський, В.Вер-надський, В.Винниченко, М.Грушевський, С.Дністрянський, Д.Дорошенко, М.Драгоманов, Б.Кістяківський, М.Костомаров, П.Куліш, В.Ку-чабський, В.Левинський, В.Липинський, М.Лозинський, М.Міхновсь-кий, В.Подолинський, С.Рудницький, В.Старосольський, С.Томашівсь-кий та багато інших. Спираючись на тогочасні досягнення світової і вітчизняної етнополітичної думки, вони підготували і видали низку досить вдалих і корисних наукових публікацій, розробили та прочитали кілька цікавих курсів лекцій з проблематики, яку сьогодні охоплює ет-нополітологія.
Аналіз їх підходів, думок і поглядів виходить за рамки даного науково-навчального посібника. Тому тут лише відзначимо деякі думки О.Бочковського про зовсім молоду на той час науку, яку він виклав в своїй праці "Вступ до націології. Курс лекцій", вперше опублікованій 1934 року в Подебрадах (Чехословаччина) і перевиданій 1992 року в Мюнхені. По-перше, він не погоджувався із західним терміном "етнопо-літика", а якщо і вживав його, то кожного разу з певними застереженнями. По-друге, науку, яка тоді саме народжувалась, він пропонував назвати "націополітика". Але, мабуть, шукаючи компромісу, він називав її етнопаціополітика, що, однак, не заважало йому вживати в одній і тій же роботі всі три зазначені терміни. По-третє, О.Бочковський дав досить вдале на ті часи визначення маловідомої науки і загалом чітко окреслив об'єкти її дослідження, цілі й завдання. "Що ж уявляє з себе ця етно-націо-політика?" - запитував він сам себе. І відповідав: "Це частина народознавства, яка спеціально вивчає взаємини між нацією і державою, а загалом - досліджує питання нації в політичному аспекті. Це значить, що етнополітика цікавиться всіма справами, які так або інакше мають зв'язок з державним аспектом національних взаємин". По-четверте, нову науку "етнополітику" чи "етнонаціополітику" - О.Бочковський бачив як складову більш широкої науки, яку він називав "націоло-гія", тобто наука про націю."
На нашу думку, в цих поглядах О.Бочковського є чимало, з одного боку, застарілого і дискусійного, а з іншого - цілком слушного і актуального. До першого можна віднести його дещо надмірне захоплення національним та певну недооцінку етнічного, не досить вдалу, зокрема, значно завужену назву нової науки - "націополітика", спроби довести, що її об'єктом є лише нації і особливо намагання оголосити націополі-тику складовою такої науки як націологія тощо. Але всьому цьому є
пояснення і
Loading...

 
 

Цікаве