WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Процеси національного будівництва та етнополітичної регіоналізації (пошукова робота) - Реферат

Процеси національного будівництва та етнополітичної регіоналізації (пошукова робота) - Реферат

вважаються деким необхідним для існування нації". Іншими прикладами подібного роду, на наш погляд, можуть служити процеси будівництва націй у деяких постколоніальних країнах Азії та Африки.
Підсумовуючи все наведене, відзначимо, що процес націобудів-ництва відбувається у часи переходу людства до індустріального суспільства внаслідок дії цілої низки чинників та цілеспрямованої діяльності людей. Головні тенденції національного розвитку цього періоду:
1) будівництво націй та
2) їх відокремлення одна від одної. Ці тенденції, на нашпогляд, продовжують діяти і сьогодні, оскільки у багатьох країнах світу, особливо у постколоніальних та посттоталітарних, процес національного будівництва ще далекий від завершення. Водночас із переходом людства до постіндустріального та інформаційного суспіл ьапва починає діяти ще одна група тенденцій - послаблення і зникнення національних кордонів, виникнення міжнародних і міждержавних утворень, подолання національної обмеженості людей, поступового занепаду національної парадигми, послаблення націоналізму в окремих регіонах тощо.
Все це, за переконанням автора, є свідченням і наслідком того, що людство поволі вступає до передпостнаціонального етапу свого розвитку. Проте, процес будівництва націй і все, що з ним пов'язане, зокрема, етнічна регіоналізація, буде продовжуватись ще досить довго, що робить проблему його дослідження вкрай актуальною і потрібною.
Основний зміст процесів процесів етнорегіоналізації
Перш за все відзначимо, що терміни "регіон", "регіоналізм", "регіоналізація" давно і добре відомі на Заході, а останніми роками і у пострадянських державах.
Поняття "регіон", /від лат. "regio" - країна, область, район/ означає область, частину якоїсь країни, країну або частину світу, які відрізняються від інших природними, соціально-економічними, культурними та іншими особливостями. Терміни "регіоналізм" та "регіоналізація", як вірно зауважує видатний американський етнополітолог Луіс Снайдер, вживається для означення стану або процесу
1) "розподілу країни на невеликі адміністративні частини" та
2) "утворення комбінації кількох держав, що діють як ціле".
Отже, регіоналізація - це вкрай суперечливий ірізноспрямований процес фрагментації та інтеграції. Недарма для визначення цього процесу відомий американський політолог Дж. Розенау ввів у науковий обіг термін "фрагмеграція", тобто одночасна фрагментація та інтеграція.
Сутність і характер регіоналізму та регіоналізації на рівні держави досить вдало визначив професор соціології Ньюфаундлендського університет}' /Канада/ Віктор Заславський: "Явище регіоналізму, - писав він, - добре відоме у країнах із виразними регіональними відмінностями.
Воно виявляється у незадоволенні, протестах чи навіть у повстаннях найрозвинутіших частин країни проти центрального уряду, який перерозподіляє державний бюджет на користь менш розвинутих регіонів, аби досягти певного вирівнювання розвитку та політичної стабільності. У багатоетнічних країнах, де національності з визначеною територією виказують глибокі відмінності в економічному та культурному розвиткові, перерозподіл ресурсів державою створює передумови для появи сепаратистських і націоналістичних рухів. Регіоналізм перетворюється на етнорегіоналізм та сепаратизм".
Такої ж думки і відомий канадський етносоціолог Дж.Рудольф. "Термін "етнорегіоналізм", - уточнює він, - використовується для визначення пошуків більш широкого контролю над політичними справами місцевої /аборигенноі етнічної спільноти, яка відокремлює себе від інших спільнот, котрі мешкають у країні".
Як відомо, у колишній радянській науці проблеми регіоналізації не розроблялись, а у вітчизняній лише починаються. Щодо західної науки, то там давно існує спеціальна галузь, яка отримала назву "регіонологія", "регюнознавство", "регіональні дослідження" /regional studies/.
Актуальність розвитку регіонології обумовлена багатьма чинниками і, перш за все, глобальним, універсальним і об'єктивним характером самих процесів регіоналізації, що переконливо довели західні вчені. "Від Азорських островів до Гренландії, від Шотландських пагорбів до Італійського Тіролю етнорегіональні спільноти стали політично настирливими, а часто і руйнівними в державах, які здавалось асимілювали свої меншини /Великобританія/, подолали свій внутрішній розкол /Бельгія/ або успішно придушили етнорегіоналізм /Іспанія/.
Одна за одною більшість західноєвропейських країн відчули багатонаціональність свого населення і здатність національної ідентичності, що відроджується, підривати сучасне політичне життя", - відзначав ще 1981 р. Дж.Рудольф.
Основними чинниками, що сприяють піднесенню етнорегіональ-пих сентиментів західні вчені цілком слушно вважають наступні:
1) відносна політична нерівноправність та економічні й культурні нестатки периферійних меншинних груп;
2) ерозія ідеології, під якою мається на увазі посилена пропаганда ідеї національної держави /нації-держави/;
3) вплив етнорегіональних рухів у сусідніх державах/принцип "ланцюгової реакції", про що вже йшлося/ тощо.
Особливо помітну' роль у піднесенні етнорегіоналізму відіграє нерівномірність соціально-економічного, політичного і культурного розвитку регіонів.
Будучи глобальним і об'єктивним процесом, регіоналізація, на думку багатьох західних вчених, яку поділяє і автор, може розвиватись із різною швидкістю та приносити різні наслідки.
Ці наслідки можуть бути досить скромними у тих випадках, коли етнічні меншини: а) нездатні забезпечити високий рівень мобілізації; b) становлять невеликий відсоток населення країни; с) їх центральний уряд не бажає вести переговори; d) їх вимоги такі великі, що не підлягають обговоренню тощо. Проте, регіоналізація мала успішні наслідки у тих випадках, коли етнічні спільноти: по-перше, були більш мобілізовані; по-друге, становили більшість /фламандці у Бельгії/ або значну меншість /баски і каталонці в Іспанії/; по-третє, їх вимоги були більш прийнятними для переговорів /наприклад, збільшення економічної допомоги регіону/ ; по-четверте, їх центральний уряд був більш схильним до переговорів і пошуку компромісів і т. ін.
Зрозуміло, що ці висновки стосуються, перш за все, правових демократичних країн. Але і посттоталітарним державам, у тому числі й Україні, не буде зайвим знати їх. Тим більше, що світовий процес регіо-налізації не рахується із державними кордонами, він починає поширюватись і на Україну. Сприяти чи перешкоджати цьому процесові сьогодні, на перехідному етапі розвитку України, на нашу думку, було б дещо небезпечно.
Лишається єдиний шлях - добре продумана, детально розроблена, регульована, поступово-еволюційна, повільна і плавна регіоналізація на зразок Італії, Іспанії, Мексики, а з часом може і Австрії, Бельгії, ФРН та інших
Loading...

 
 

Цікаве