WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Процеси етнополітичної дезінтеграції та інтеграції. (пошукова робоат) - Реферат

Процеси етнополітичної дезінтеграції та інтеграції. (пошукова робоат) - Реферат

компроміси передбачають "взаємну підтримку" /log-rolling/ замість взаємної обструкції.
До цих слушних міркувань К.Дойча слід додати не менш слушні думки Дж.Ротшильда. Останній, зокрема, докладно розглядає ситуації, які можуть утворитись внаслідок різних підходів до інтеграції. У політичній царині поліетнічної держави, де домінуючі та підлеглі етнічні групи можуть або підтримувати, або відкидати інтеграцію, може виникнути щонайменше чотири комбінації ситуацій.
Перша. Обидва учасники - і домінуюча, і підлеглі групи - можуть негативно ставитись до культурної та соціальної інтеграції. Як це парадоксально не звучить, але така ситуація може сприяти інтеграції, яскравим прикладом чого служить Швейцарія.
Друга. Домінуюча група виступає за, а підлеглі групи - проти інтеграції. Це більш конфліктна ситуація, ніж попередня. І, якщо домінуюча група не зможе забезпечити інтеграцію "життєвихшансів", а буде робити ставку на культурну, політичну, або якусь іншу дискримінацію, сподівання на об'єднання зазнають провалу.
Третя. Підлеглі групи бажають, а домінуюча група не бажає інтеграції, як це було, приміром, із євреями у Західній Європі у XIX столітті та негритянським населенням у СІЛА після громадянської війни. У таких випадках можна очікувати піднесення боротьби за групові права та/чи групову автономію.
Четверта. І домінуюча, і підлеглі групи можуть бажати інтеграції. Але, як це не парадоксально, успіх тут зовсім не гарантовано. Бо кожна із сторін може претендувати і змагатись за встановлення свого контролю над цінностями й природними ресурсами, що неодмінно призведе до конфліктів, які, до того ж, будуть підсилені процесами всюдисущої модернізації.82 Проте, на нашу думку, подібна ситуація є радше гіпотетичною, аніж реальною, оскільки сьогодні мало знайдеться підлеглих груп, які б палали бажанням інтегруватись у якесь більше суспільство.
Слід особливо підкреслити думку, висловлену К.Дойчем, Дж. Ротшильдом та деякими іншими західними вченими, і яку поділяє автор, проте, що процес інтеграції має досить суперечливий і конфліктний характер. На цю характерну рису ще на початку XX ст. вказував відомий американський соціолог К.Кулі, зазначивши, що об'єднання і конфлікт "є нерозривними речами, фазами єдиного процесу, який завжди включає щось із їх обох". Ще більш категорично, але досить вірно висловився з цього приводу Р.Шермергорн, наголошуючи, що "існують
часи, коли інтеграція може відбуватись лише через конфлікти", що конфлікти просто "потрібні для того, щоб досягти нового рівня інтеграції".
Етапи і методи етнополітичної інтеграції
За слушним твердженням К.Дойча, інтеграційні рухи у своєму розвитку проходять три етапи.
1) "етап інтелектуалів", коли його очолюють і підтримують лише деякі представники інтелігенції;
2) "етап великих політиків", коли до нього приєднуються більш широкі політичні кола і йдуть пошуки політичних компромісів;
3) "етап масового руху та/чи широкомасштабної елітної політики". Для забезпечення успіху інтеграційних процесів, американський дослідник радив користуватись цілою низкою методів, які, на наш погляд, повинні взяти на озброєння правлячі кола посттоталітарних полі-етнічних держав. Головними серед них він вважав наступні:
- забезпечення широкої народної підтримки;
- впровадження плюралізму;
- надання автономії та/чи суверенітету учасникам інтеграційного процесу на відповідний перехідний період;
- відміна деяких непопулярних статей законодавства тощо. Характерно, що водночас він рекомендував уникати неефективних методів, зокрема, створення спеціальних політичних інститутів; введення нових спеціальних символів; опікування призначенням спеціально відібраних людей для політичних і адміністративних установ та ін. Всі ці методи можливо і потрібні, але самі по собі вони роблять мало або й зовсім нічого для справи. Крім того, вони скоріше асоціюються із невдачею інтеграції, ніж з її успіхом.85
Варте уваги і попередження К.Дойча про те, що будучи створеною, об'єднана спільнота, держава та/чи міждержавне утворення часто є "дуже вразливими на громадянські конфлікти, а також сепаратизм".Такої ж цілком вірної думки, до речі, дотримується і відомий англійський вчений, автор досить популярної на Заході теорії "внутрішнього колоніалізму", Майкл Гехтер. "Політична інтеграція, - зазначає він, - подібно політичній легітимізації є не станом, а процесом, який треба постійно завойовувати і заслуговувати".
Виходячи із наведеного вище, можна зробити наступні висновки: 1. Інтеграційні процеси, особливо на міжнародному, міждержавному рівні, є свідченням завершення національно-державного будівництва та/чи вичерпання традиційного конструктивного потенціалу національних держав і, перш за все тих, які народились ще у ХVПІ - XIX століттях.
2. Рушійною силою інтеграційних етнополітичних процесів, як правило, виступають еліта домінуючої етнонації та сама етнонація.
3.Інтеграція - це ознака і, мабуть, єдиний оптимальний засіб, за допомогою якого людство може вискочити із "коротеньких штанців" національних держав і вступити в нову еру - еру постнаціонально-державного існування.
Яскраве підтвердження тому - послаблення націоналізму, відмова від абсолютизації суверенітету та поширення й посилення процесів інтеграції, що відбуваються сьогодні у Західній Європі, Північній та Південній Америці.
4. Західні теорії і практика інтеграції можуть стати у нагоді всім пост-тоталітарним державам, у тому числі й Україні, якій ще належить вирішувати такі проблеми, як більш міцне об'єднання своїх західних і півден-носхідних областей, визначення свого місця і ролі в СНД, адаптація у ЄС тощо.
Література:
1. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.
2. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.
3. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160.
4. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.
5. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.
6. Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161.
7. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.
8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161.
9. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177.
10. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.
11. Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. - К., 1989. - С.225-239.
Loading...

 
 

Цікаве