WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Процеси етнополітичної дезінтеграції та інтеграції. (пошукова робоат) - Реферат

Процеси етнополітичної дезінтеграції та інтеграції. (пошукова робоат) - Реферат

розподіл товарів, послуг або зв'язків найбільш потрібних населенню. Під "с", тобто утримування силою, мається на увазі, головним чином, "мілітарний або інший примус".
І, нарешті, "d", тобто ідентифікація, означає свідоме і поступове сприяння процесу зародження й розвитку "сентиментів взаємної ідентифікації, лояльності та "Ми - почуттів" / "We - feelings"/.
Типи етнополітичної інтеграції
Варто звернути увагу на те, що в західній науці процес інтеграції поділяється на примусовий та добровільний. Суто примусовою вважається та інтеграція, яка здійснюється "мілітарними засобами" /К.Дойч/ або із застосуванням "примусової сили" у розумінні, запропонованому Е.Етціоні.
Примусова інтеграція мала місце вімперіях та тоталітарних державах як унітарного, так і федеративного, точніше квазіфедератив-ного типу. Одним із багатьох сумних прикладів тут може служити лишній СРСР. Такого висновку, ще на рубежі 70-80-х років дійшла зокрема, професор Інституту політичних наук у Парижі Елен Kapf д'Анкос.
Вказуючи на примусовий характер інтеграції в колишньої^ СРСР (про що свідчили відчайдушні спроби КПРС прискорити створення єдиного "радянського народу" та "радянської культури"), вона вже тоді передрікала його дезінтеграцію.
Проте, як показали події останніх років, примусова інтеграція може мати місце і в посттоталітарній державі. Однак, як застерігав К. Дойч, та й не він один, спроба створити або зберегти об'єднану спільноту /державу або міждержавне утворення/ силою можуть "принести широкомасштабну війну, якої спільнота намагалась уникнути".
Добровільна інтеграція, яка відбувається з ініціативи політичної еліти і при масовій підтримці населення кожної з частин, що інтегрується, може мати місце, перш за все, у відкритих суспільствах або між ними. Яскравим прикладом тут може бути більшість західних країн, а також Європейське Співтовариство. Пояснюючи сутність добровільної інтеграції, відомий вчений Франьо Таджмен справедливо зазначав, що вона:
1. має місце там і тоді, де і коли виникає "історична потреба";
2. свідчить про "завершення процесу самовизначення націй";
3. відбувається на "справді добровільних засадах";
4. "вільна від імперсько-гегемоністсь-кого тягаря минулого";
5. позбавлена "ідеологічної виключності";
6. "задовольняє національні домагання всіх націй";
7. "координує волю й інте-реси кожної країни тощо.
Втім, на нашу думку, мала й має місце і напівпримусова та/чи напівдобровтьна інтеграція. Напівпримусовою інтеграцією автор пропонує вважати таку з них, яка відбувається внаслідок вживання "утилітарної" та "визначальної сили" у розумінні, запропонованому Е.Етціоні, про ще вже йшлося.
Напівдобровільною може вважатись така інтеграція, яка відбувається в т.зв. "стресових умовах". На думку канадського дослідника П.Солдатоса, з якою погоджується автор посібника, такими "стресовими умовами" можуть бути, перш за все, воєнна загроза, економічні труднощі, турбота про збереження основних цінностей кожного учасника інтеграційного процесу тощо.
Саме ці "стреси", підкреслює П.Солдатос, можуть призводити до зародження проекту об'єднайня і спільних пошуків виходу із кризи.
Типовим прикладом добровільно-примусової чи примусово-добровільної інтеграції, на наш погляд, може служити створення на теренах колишнього СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД).
На це, зокрема, вказують і деякі російські науковці. Так, відомий економіст Ю.В.Шишков досить відверто зазначає, ще велика економічна вага Росії в СНД дає їй можливість "інтегрувати багато інших республік /незалежних держав -O.K./ вже в силу того, що їм немає куди подітись".
Практичні аспекти етнополітичної інтеграції
Показово, що аналізуючи процес інтеграції, К.Дойч зауважує, що об'єднана спільнота, котра при цьому виникає, зовсім не схожа на живий організм, як стверджують "функціоналісти". І народжується вона не шляхом зростання та проходження певних фіксованих стадій, подібно тому, як "пуголов стає жабою, або котеня виростає у кішку".
Інтеграція скоріше нагадує процес збирання на конвейєрі. Інтегрована спільнота збирається з усіх своїх основних елементів і частин протягом всієї своєї історії на зразок того, як збирається автомобіль. Для автомобіля не має особливого значення в якій послідовності додавалась кожна з його частин. Процес інтеграції, як і процес збирання автомобіля, починається навколо певного "ядра", яке складається із однієї або кількох політичних одиниць, більш сильних, високорозвинутих, передових і привабливих.
Більшість західних вчених підкреслюють, що інтеграція народжується спочатку як теорія, але потім стає реальною політикою і поволі набирає сил. Щоб стати актуальною, проблема інтеграції повинна привернути увагу впливових політичних груп і значної частини населення. Для цього потрібно три умови.
Перша і найбільш важлива полягає у тому, щоб постав новий привабливий спосіб життя із спільним очікуванням, що прийде багато добрих змін і відчутне поліпшення в усіх сферах життя у порівнянні із минулим або із стандартами сусідніх регіонів. Це дасть народу і політичним елітам прихований сенс об'єднання їх поглядів та інтересів.
По-друге, цей прихований або приспаний сенс єдності повинен бути розбуджений певним зовнішнім Викликом, який вимагає нової і сильної Відповіді.
По-третє, на арену політичного життя має вийти нове покоління і розпочати нові політичні дії, спрямовані на інтеграцію.
Коректність міркувань К.Дойча більш ніж очевидна. Адже останнє, тобто вихід на арену політичного життя молодого покоління, неминуче, оскільки це трапляється кожні 20 років. /Як тут не згадати надзвичайно цікаву і революційну пропозицію Т.Джефферсона про потребу вносити корективи у конституції держав кожні 20 років/.
Друге, тобто вплив зовнішнього виклику, теж досить реальне, оскільки у світі, що так швидко змінюється, виклики трапляються кожні 20-25 років. І навіть перше -прихід нового способу життя - теж імовірне, оскільки це може відбутись протягом життя одного - двох поколінь.
Загальновідомо, що політичне керівництво, яке домагається об'єднання, не становить єдиного соціального класу, а є міжкласовою /cross-class/ коаліцією. І в цих умовах, слушно підкреслює К.Дойч, потрібен пошук політичних компромісів, які можуть об'єднати інтеграційні рухи і розширити їх соціальну базу. Але, попереджає американський вчений, це має бути особливий тип компромісів. Вони не повинні засмучувати всіх учасників, даючи кожному якомога менше того, що він найбільш бажає. А якраз навпаки: нагороджувати кожного, поступаючись більшим або всім, що він вимагає і що для нього є найважливішим, у відповідь на його поступки в інших справах, які менш важливі для нього, але більш потрібні іншим учасникам коаліції.
Коротко говорячи, такі
Loading...

 
 

Цікаве