WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Політичні вчення у Стародавній Греції (пошукова робота) - Реферат

Політичні вчення у Стародавній Греції (пошукова робота) - Реферат

явна небезпека. Та й навіть тоді озброєний опір припустимий лише за умови, що він не завдасть великого лиха державі й не призведе до загибелі багатьох невинних людей.
Теорії природного права і суспільного договору знайшли свій подальший розвиток у творчості великого голландського філософа й політичного мислителя Баруха (Бенедикта) Спінози (1632-1677), зокрема у його працях "Богословсько-політичний трактат" (1670) і "Політичний трактат" (1677).
У природному стані, вважав Б. Спіноза, люди мали право робити все на власний розсуд, однак реалізація цього права залежала від фактичної сили кожної людини. За відсутності у природному стані будь-якого спільного для всіх права неможливі самозбереження людей, їх безпечне існування, досягнення ними своїх бажань.
Необхідність у самозбереженні штовхає людей до переходу з допомогою спільного договору від природного до громадянського стану, тобто до суспільства й держави, які Б. Спіноза не розрізняв. Укладенням договору право і сила кожної людини були перенесені на суспільство й державу, яка приборкує пристрасті та непомірні устремління людей і примушує їх жити за "законами розуму" - у мирі й безпеці.
Відмітною ознакою громадянського стану Б. Спіноза вважає наявність верховної влади, втіленням якої є держава. Верховна влада не пов'язана ніякими законами, і всі повинні їй у всьому підкорятись. До її відання належать прийняття, тлумачення і відміна законів, правосудця, призначення посадових осіб, вирішення питань війни і миру та інші державні справи.
Водночас влада держави не безмежна, вона не поширюється на природне право, яке піддані зберігають і після укладення суспільного договору. Так, у громадянському стані зберігається свобода совісті і слова, бо держава не в змозі примусити громадян думати й говорити саме так, а не інакше. Відмінність між природним і громадянським станом полягає в тому, що в останньому на додаток до природного права людей з'являється ще й природне право держави, тобто загальне для всіх право, спільний гарант і захисник безпеки.
Б. Спіноза заперечував право підданих на опір верховній владі, на зміну чи порушення конституюючих державу договорів і законів. Однак він вважав, що порушення державою умов суспільного договору руйнує сам договір, викликає у підданих обурення й виправдовує їхнє природне право на опір владі.
Форми держави Б. Спіноза оцінював залежно від ступеня досягнення в них мети громадянського стану - забезпечення миру й безпеки життя. Він розрізняє три основних форми Держави: монархію, аристократію і демократію. Мислитель рішуче засуджує абсолютну монархію, зазначаючи, що одна людина не може володіти вищим правом і всією могутністю держави, вона користується допомогою радників і наближених, яким довіряє своє й загальне благополуччя. Монархічна форма правління насправді виявляється прихованою аристократичною формою, а тому й найгіршою.
За аристократії влада належить певній кількості вибраних осіб. На думку Б. Спінози, ця форма правління краща від монархії, оскільки більшою мірою пристосована до збереження свободи. Народ не має права голосу, але, вселяючи страх можновладцям, зберігає за собою певну свободу. Найкращою формою держави Б. Спіноза вважав демократію, за якої найповніше забезпечуються спільне благо, панування розуму і свободи. Відмінність демократії від аристократії, за Б. Спінозою, полягає в тому, що в аристократії правителі обираються радою достойних громадян, а в демократії вони визначаються законом, установленим самим народом.
Б. Спіноза розробив проект монархії, згідно з яким верховна влада має належати представницькій установі, що приймає закони і контролює їх виконання посадовими особами. Влада монарха, за цим проектом, є досить обмеженою і зводиться до розв'язання можливих конфліктів у представницькому зібранні й виконання рішень. По суті справи, це був своєрідний проект майбутньої парламентарної монархії як однієї з демократичних форм державного правління.
Політичні вчення в Англії
На відміну від Б. Спінози видатний в Англії англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679) ідеї природного права і суспільного договору використовував для захисту абсолютної монархії і засудження революцій. Найвідомішою його
працею з цього питання є "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської" (1651).
Т. Гоббс вважав, що всі люди були створені рівними щодо фізичних і розумових здібностей і мали однакові на все права. Та оскільки людина за своєю природою є істотою егоїстичною, жадібною і честолюбною, то в додержавному стані панував принцип "людина людині - вовк" і велася "війна всіх проти всіх". Водночас людям властиві страх смерті та інстинкт самозбереження, який домінує над іншими пристрастями, а також природний розум, тобто здатність кожного тверезо міркувати про позитивні й негативні наслідки своїх дій. Це спонукає людей до пошуку шляхів самозбереження. За взаємною домовленістю люди довіряють одній особі (окремій людині чи зібранню) верховну владу над собою. Цією особою є держава, котра використовує силу й засоби всіх людей так, як вона вважає необхідним заради миру і спільного захисту. Носій такої верховної влади є сувереном, всі інші виступають його підданими.
Таким чином, за Т. Гоббсом, держава створюється людьми для того, щоб з її допомогою покінчити з "війною всіх проти всіх", позбутися страху незахищеності й постійної загрози насильницької смерті. Уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди втрачають можливість змінити обрану форму правління, звільнитися з-під дії верховної влади і не можуть вести боротьбу проти неї за винятком тих випадків, коли існує загроза самому їхньому існуванню. Захист власного життя спирається на закон самозбереження, який є найвищим законом усієї природи й не може порушуватися навіть державою.
Повноваження верховної влади щодо підданих необмежені, причому її носій - суверен - ніяким договором з народом не зв'язаний і тому не несе перед ним відповідальності. Суверен сам видає й відміняє закони, оголошує війну та укладає мир, призначає всіх посадових осіб тощо. Його прерогативи неподільні й нікому не передаються. Т. Гоббс вважав, що поділ влади веде до руйнування держави, оскільки розділені влади взаємно знищують одна одну. Він розумів, що обґрунтовує і можливість тиранічного використання такоїнеобмеженої і безконтрольної влади держави, але віддавав їй перевагу перед зіткненням приватних інтересів і суспільними конфліктами.
Обґрунтовуючи необмежену владу держави, Т. Гоббс вважав можливими лише три форми її здійснення: монархію, демократію та аристократію. Відрізняються вони не за сутністю верховної влади, а за ступенем придатності для здійснення тієї мети, задля якої були встановлені. Симпатії мислителя на боці монархії, бо вона, на його думку, краще від інших форм правління відображає і реалізує абсолютний характер влади держави.
Класовий компроміс буржуазії з дворянством, який увійшов в історію під назвою "славної революції" 1688 p., становлення в Англії конституційної монархії знайшли своє теоретичне обгрунтування в
Loading...

 
 

Цікаве