WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Клієнтелістські та громадянські виміри середньовічного ладу: суперечності суспільно-владної моделі - Реферат

Клієнтелістські та громадянські виміри середньовічного ладу: суперечності суспільно-владної моделі - Реферат

імперативи міського солідаризму почали теоретично розвиватися ще з часів Платона та Аристотеля. Аристотель широко розвиває цю тему в своєму широковідомому дослідженні "Нікомахова етика", наголошуючи, що "міське суспільство, або члени громадянського суспільства повинні бути одного розуму та серця задля суспільного блага" [11, с.253]. Така солідарність членів міста, починаючи ще з часів античності, була суттєвою його рисою. Втім, існують і вагомі відмінності між античним полісом та середньовічним містом.
В античному полісі окрема особа постійно відчуває свою залежність від спільноти і передусім від держави, яка визначає поведінку і спосіб життя громадянина. Аристотель, звертаючи увагу на підпорядкованість громадянина державі, підсумовує свою думку так: "Держава є таким природним творенням, що випереджає особистість" [12, с.376]. Відповідно особистісні інтереси є віддзеркаленням державних і лежать у площині публічного існування. Приватні інтереси є другорядними і впроваджуються в життя лише заради іншого світоглядно-активного виміру - виміру публічного утвердження і державного блага. Звичаєве право було вагомішим за писані юридичні норми. В античному місті ще не існувало сталої нормативної судової системи і єдиної правової науки.
На відміну від античного полісу, де громадяни функціонують переважно в політичній площині, в середньовічному місті головним типом людини стає особа, що орієнтується передусім на економічний успіх. У містах поступово утворюються структури громадянського суспільства, а точкою опертя нового суспільства стає незаангажований авторитетами та ієрархічною підлеглістю, автономний від тиску громадянин, творець солідаристського простору міського самоврядування. Власне міське суспільство надавало людині можливість не лише жити поряд з іншими, але й спільно, у взаємодії реалізовувати ідеали справжнього досконалого буття у вимірі права і власності. Повага до правових норм була характерною рисою середньовічного міста.
Угоди та контракти посідали центральне місце у всіх сферах існування полісу. Кількість нотарів, юристів, суддів, які нотували та втілювали в життя ці угоди, в середньовіччі постійно зростала. Такі європейські міста, як Болонья та Кьольн, нараховували, зокрема, до 2 тисяч професіональних нотарів з 50 тисяч населення, що, природно, свідчило про надзвичайну довіру мешканців європейських міст до укладених угод, переговорів і права.
Найбільш розвинену правову систему довгий час мали італійські міста. Італійський дослідник Р.Патнам переконливо доводить, що "характерною особливістю італійського суспільства, яка позитивно відрізняла його від інших регіонів Європи, була спроможність громадян брати активну участь у створенні законів та прийнятті рішень, безпосередньо пов'язаних з їх життям" [13, с.152].
У містах південної та центральної Італії історично вперше виникли форми самоврядування. Поступово міське республіканство утворюється в усій Європі як вагома альтернатива феодальному статусному ладу. Комуни, що створювалися, не були демократичними в сучасному європейському розумінні, оскільки лише незначна кількість населення була їхніми репрезентантами. Громадянська зрілість населення міст теж була різною. Проте з самого початку історичного існування нові утворення визначили легітимні межі функціонування різноманітних суспільних груп, сприяли розвиткові договірних відносин та етиці взаємовідповідальності. Правовий лад надавав можливість розвитку корпоративної демократії, закладав фундаментальні підвалини публічним та приватним особливостям європейського суспільства.
Правовий лад забезпечував широку репрезентацію народу у вирішенні громадянських питань міста, що не мала аналогів у решті середньовічного світу. І, нарешті, місто народжувало найрізноманітніші форми громадянської солідарності: комуни, гільдії, парафіяльні організації, політико-релігійні партії, товариства, які існували з певною мірою автономності, вирішуючи власноруч майже всі місцеві проблеми - починаючи від питань безпеки і закінчуючи політико-правовими і владними проблемами міста.
Кожна з автономних громадянських організацій проголошувала, що її члени "мусять підтримувати та захищати один одного як у самому товаристві, так і за його межами" [14, с.155]. Кожне з товариств існувало як унікальна громадянська спільнота, що запобігала різноманітним конфліктним ситуаціям у спілці та несла вагому відповідальність перед своїми репрезентантами - надаючи юридичну, майнову і будь-яку іншу допомогу у разі необхідності. Існуючи в лоні власної корпорації, населення міст функціонувало і в іншому вимірі, відчуваючи свою відповідальність та причетність до долі міста в цілому - "відчуття, що земне багатство і родинне щастя громадян тісно пов'язане з долею корпорації та міста" [15, с. 156].
Якщо в сільській місцевості дотримання норм права, безпеки, розподілу власності - залежало від вищої шляхти, то в європейських містах ці функції не належали ані вищій владі, ані автократичному суверену. Натомість охорону тазбереження правових принципів мусили гарантувати найрізноманітніші суспільні угоди. Вони регулювали взаємодопомогу та взаємовідповідальність громадян, що опікувались долею міста, власної корпорації, громадянського суспільства в цілому.
Попри певні відмінності між європейською та українською історичними традиціями мусимо говорити про сталу соціально-філософську та культурно-цивілізаційну спадкоємність між європейською культурою та корпоративною шляхетською демократією. Стрижневі постулати міського самоврядування, приватна власність, відкрите публічне утвердження, демократичні форми обрання державної влади на досить тривалий час визначили суспільне буття української людини.
Європейський вплив у сфері публічного та приватного, у сфері права виявилися під час розквіту міської демократії (Магдебурзького права), творення Литовського кодексу, конституції Пилипа Орлика, впровадження системи договірного адміністративного самоврядування і договірних відносин.
Таким чином, вплив континентально-демократичної традиції на цьому етапі, політична інкорпорованість українського суспільства в європейські події сприяли тому, що Україна майже до ХІХ ст. торувала шляхом побудови європейського громадянського правового ладу. За умов сприятливого вектора суспільного розвитку, цивілізованого співіснування громадського і державного, економічного та політичного, дисперсії власності та влади починають створюватись автономні демократичні утворення.
Приватна власність і влада правового закону стають підвалинами нового історичного порядку Європи. Інтегруючим чинником такого суспільства вже не є політичний примус, а визнання необхідності співіснування різних версій суспільного розвитку та усього спектра суспільних груп, незважаючи на загострення конфліктів їхніх економічних інтересів.
Боротьба клієнтелістського дискурсу несвободи з дискурсом свободи, що був репрезентований новим містом, закінчилася перемогою підприємництва, промисловості, торгівлі і утворенням підгрунтя модерної демократичної держави та громадянського суспільства. Втім, це є темою іншої розвідки.
Література:
1. Джероза Л. Церковне право.- Л.,2001
2. Ed. Bowring. The works of Jeremy Benham.,- Edinburgh., 1983
3. Берман Гарольд Дж. Вера и закон: примирение права и религии. М., 1998
4. Цит. за: Гоббс Томас. Бегемот.- К.1996
5. Патнам Роберт Д. Творення демократії - К., 2001
6. Graziano A. Patron - Client relationships in Southern Italy. - Bologna, 1983
7. Маке Ж. Философская антропология.- М., 1999
8. Цит. за: Тулюк- Кульчицький Д. Про закони в науці Томи Аквіната.- Мюнхен,1969
Loading...

 
 

Цікаве