WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Клієнтелістські та громадянські виміри середньовічного ладу: суперечності суспільно-владної моделі - Реферат

Клієнтелістські та громадянські виміри середньовічного ладу: суперечності суспільно-владної моделі - Реферат

небезпечність домінування звичаєвих відносин в суспільстві, церква починає активно використовувати римське право в формуванні власної правової доктрини, активізуючи розвиток ідей, які вели до розмежування сакрального та профанного, встановлюючи ідеальні правові імперативи.
Принципи та норми канонічного права мали точку опору у висловлюванні папи Григорія VІІ: "Господь не сказав - моє ім'я Звичай. Навпаки, Бог сам є закон, і тому закон є найдорожче для нього" [4, с.420]. В 1140 р. канонічне право було систематизоване і його тексти почали визначати світське існування. Відштовхуючись від нього, найвищі аристократичні прошарки створювали нормативи міського права, професійні судові інститути, сприяли розповсюдженню юридичної літератури. Поступово було сформовано цілісний інститут європейського права, унікальний культурний феномен, що грунтувався на традиціях римської правової культури. Розквіт канонічного і академічного права спричинив становлення раціонально обґрунтованого і впорядкованого світського судочинства. Саме ХІІ-ХІІІ ст. стали добою формування цивільного права, політичної організації суспільства, що спиралася на відокремлене від релігії і політики право.
Римська правова культура, що вражала сучасників своєю витонченою раціональністю, була осмислена і узагальнена в межах нової філософської парадигми. Виходячи з римських юридичних взірців, нових правових реалій та ідей, англійський суддівський корпус у ХІІ ст. створює новий порядок судочинства з цивільних спорів шляхетних осіб, відповідно до якого формуються підставові гарантії прав людини та недоторканність її майна від свавільного привласнення. Мусимо засвідчити органічну спадкоємність церковного та світського права. Церква надала взірець чітко окресленої системи правосуддя, якою достатньо тривалий час користувалися і профанні особи, значна частина яких, включаючи і аристократію, була неосвіченою. Канонічні тексти, які були написані на пергаментному папері, сприймалися пересічною свідомістю як магічні і викликали повагу у шляхетних верств населення. Поступово профанна аристократія, інтеріоризуючи цінності вищої сакральної касти, починає тримати експертів з правових питань, знавців громадянського та судового права.
З ХІІ-ХІІІ ст. формується світська система судочинства, відмінна від канонічної. В усіх європейських центрах здійснюється процес унормування та коригування канонічних норм та їх адаптація до системи профанного судочинства. В європейських суспільствах зростає усвідомлення необхідності одноманітних юридичних норм, які б спиралися на перевірену століттями систему римського права з її сталими складовими судових інституцій, її кадровим потенціалом.
Поступово римське право зробилося головним і майже єдиним предметом вивчення з боку європейських законознавців. Воно проникає в усі сфери європейського життя, змінюючи тубільне право на користь міцної нормативної судової системи і єдиної правової науки. Не всі дослідники середньовічної доби позитивно сприймають тріумфальну ходу римського права (зокрема А.Токвіль жорстко критикує його як інструмент монархічного ладу), проте думки майже всіх учених цієї проблематики збігаються в тому, що відродження цієї правової інституції в Європі сприяло розвиткові громадянського суспільства, корпоративної демократії, надало поштовх до переходу від статусних відносин до договірних, вдосконалило відносини власності.
Взаємні зобов'язання у сфері власності, політики, права, що були маніфестовані у римському праві, з часом набули суспільно-історичного та філософського значення, заклали підвалини подальшого конституційного життя, спонукали різноманітні європейські спільноти до пошуку суспільних компромісів та примирень.
Якщо в сільській місцевості дотримання норм права, безпеки, розподіл власності залежав від вищої шляхти, то в італійських республіках-комунах, у інших європейських містах ці функції не належали ані вищій владі, ані автократичному суверену. Натомість охорону та збереження правових принципів мусили гарантувати найрізноманітніші суспільні угоди. Вони регламентували взаємодопомогу та взаємовідповідальність рівних громадян, що опікувалися долею міста, власної корпорації, громадянського суспільства в цілому.
Приватні і суспільно-політичні відносини в маєтку шляхетського володаря та в міському середовищі ґрунтувалися на дотриманні економічної й політичної стабільності звичаєвих та цивільних правових норм, збереженні духовних вимірів співіснування різноманітних групових об'єднань. Саме в цьому полягає родовий інваріант середньовічного ладу, максима, яка об'єднує різноманітні версії корпоративного ладу.
Кожен з варіантів суспільного розвитку має право на історичне втілення. Втім, маємо в період середньовіччя дві найголовніші, суперечливі моделі суспільного розвитку: феодально-клієнталістську модель та модель підприємницько-індивідуалістичного міста. Історичні джерела свідчать, що інтереси міста і села певною мірою перетинались. Саме міський ринок перетворювавнатуральний продукт селян у гроші, а тим самим надавав можливість земельній аристократії, яка постійно потерпала від нестачі грошей, накладати на селян грошову повинність замість повинності натуральної. В цілому на той час феодали вже не могли існувати без міста, адже воно було надійним і постійним джерелом грошових прибутків. Тому об'єктивно феодал був не проти економічного розвитку міста, він був проти його політичної самостійності. Адже політична, правова та економічна автономність цього утворення унеможливлювала фінансові зазіхання сеньйорів на міську казну. Вища шляхта негативно ставилась до системи Магдебурзького права, а також до впровадження земельної власності через те, що існування цих інститутів ставило під сумнів роль аристократичного шару як впливового політичного актора в суспільстві.
Очевидно, що співіснування середньовічного міста і феодального земельного господарства було необхідною стадією розвитку європейської історії, яка аж ніяк не повторювала суперечку між полісом та ойкосом, що була властива античній традиції. В античному місті політико-владною силою був демос - прошарок вільних земельних власників. Антична демократія конституювалась саме з земельною власністю. Натомість у середньовіччі політична влада у місті переходить до специфічного корпоративного шару - "пополо" - заможних підприємців тавласників-ремісників. Саме торговий та промисловий капітал, а не земельна власність складає основу урбаністичної демократії. Промисловці, власники торговельного капіталу та ремісники - стрижневі соціальні сили нового міста. "Вздовж берегів Арно та По, у Венеції та Лікургії, у Кьольні і Ліоні громадяни вперше пройнялися рівною і вірною любов'ю до своїх рідних міст, відчули бажання і потребу самим на місцевому рівні формувати свою політичну долю і такі почуття пережили ренесанс" - справедливо стверджує Роберт Д.Патнам [5, с.156].
Уособлюючи горизонтальні стосунки солідарності, взаємодопомоги, ділової активності, місто певною мірою входило в протиріччя з вертикальними зв'язками залежності та експлуатації, які властиві феодальним відносинам. Принципи міського самоврядування були віддзеркаленням дискурсу свободи, натомість феодальна аристократія часто-густо використовувала особисту владу та свій привілейований статус як чинник, що сприяє доступу до державних коштів та зміцнює клієнталістську вертикаль.
Клієнтелістські відносини виникли як продукт неорганічного суспільства, що мають тенденцію зберігати тривалий час соціальну дезорганізацію та фрагментацію. Італійський дослідник Н. Граціано дає влучне визначення патронально-клієнталістським відносинам: "Клієнтура - це єдине об'єднання, в якому люди
Loading...

 
 

Цікаве