WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Україна: цивілізаційні антиномії - Реферат

Україна: цивілізаційні антиномії - Реферат

є протиріччя між колективним несвідомим усіх трьох складових націотворчого процесу й найважливішою ланкою цивілізації - державою. Розв'язання цієї суперечності гармонізації зовнішнього і внутрішнього, архетипів і цивілізації покладається на духовну культуру. З одного боку, культура є ніщо інше як процес постійного перекодування ірраціональних імпульсів колективного підсвідомого у раціональні формули, процес "випаровування" енергії підсвідомих ваблень у вартості культури і демократії, процес перетворення ірраціональних синкретичних етносів і псевдоетносів у націю як культурну спільноту, як сукупність окремих особистостей. З другого боку, саме культура є продуктивною силою відтворення адекватної підсвідомому цивілізації, тобто держави. Саме за рецептами культури мусять утворюватись і функціонувати ненормативні структури соціуму. Асимілятивна ефективність культури щодовируючих архетипів несвідомого, адекватність культури щодо породжених нею соціально-нормативних структур - ідеал, мета і норма суспільного життя народу. Поки що маємо радше патологію.
Але плине час, і дещо змінюється, здається, на краще.
Постає суттєве питання: яка модель політичної системи, державної влади, цивілізаційних преференцій і орієнтацій є суголосною українському суспільству, його архетипам колективного підсвідомого? Досвід історії свідчить про те, що тривалість історичного життя будь-якого народу не виходить за межі півтора тисячоліття. Вона може бути меншою, але в жодному разі не більшою. Якщо виходити з того, що український етнос є відносно молодим народом, який постав приблизно п'ятсот років тому, можемо стверджувати - в цьому тисячолітті Україна може і повинна стати органічно складовою частиною світової цивілізації. Саме у найближчий час може статися розквіт українського суспільства, української культури, українського способу життя.
Все це, безумовно, може надихати оптимізмом. Але актуалізувати всі потенційні можливості, що надаються історією України, буде дуже складно і нелегко. Як і в минулому тисячолітті, Україна залишатиметься у тому самому геополітичному просторі - між Європою і Росією. Тому першочерговим практичним завданням для українського суспільства є остаточне вирішення питання: до якого культурно-історичного, цивілізаційного типу належить український етнос - європейського чи російського, котрий іноді камуфлюють під назвами: слов'янської православної, євразійської, чи азіопської цивілізацій.
Для російських політичних та інтелектуальних кіл такого питання не існує. Точніше, на нього дана відповідь понад сто років тому працями М. Данилевського "Росія і Європа" та К.Леонтьєва "Візантизм і слов'янство" /5/.
Основний висновок цих есеїв і сьогодні повністю влаштовує російський істеблішмент. Він зводиться до тез, що українці належать до єдиного російського суперетносу і, в його межах, протистоять європейському типу цивілізації. Ця спекулятивна філософема не тільки покладена у ґрунт російської політики та ідеології, але й впродовж десяти років настирливо прищеплюється українським політикам у вигляді власне української публічної опінії.
Дякуючи історії сталося так, що виборча кампанія 2002 року в Україні була перетворена у суперграндіозне дослідження української громадської думки та верифікації "сакральної" історіософської ідеї. Всі сили горезвісної євразійщини об'єднались у шляхетному цькуванні фантом "націоналістичного ізоляціонізму" та "лизоблюдського європеїзму й атлантизму": речники обох президентів і московського патріарха, російські інтелектуали і патріоти, майстри чорного піару і зацвілої контрпропаганди, вітчизняні мас-медіа і відомий адміністративний ресурс.
Були залучені найновіші російські виборчі технології й елементарний позадипломатичний тиск. Все було російське - ідеї, питання, відповіді на них. Тільки кошти були українські. Такого свята "демократії" незалежна Україна ще не знала. Марно. Український народ не виправдав сподівань ані власної, ані російської влади.
Вперше в новітніх умовах чітко виявилось, що більшість українського електорату тяжіє до європейських вартостей, а не до євразійських, воліє радше атлантичної моделі демократії, ніж тоталітаризму північного штибу. Національно-демократична домінанта і раніше була присутня в Україні, але вона була чітко локалізована в межах Галичини. Знаючи це, певні кола жахали нас майбутнім розколом України саме по цих кордонах. Вийшло зовсім інакше. Українська цивілізаційна ідея легітимізувалася у значно ширшому і чітко детермінованому ареалі - на всіх автохтонних українських етнічних землях - від Закарпаття до Гетьманщини, від Полісся до Поділля, де вона отримала абсолютну підтримку населення. Євразійська і комуністична ідеї знайшли відгук електорату лише колонізованих земель України, де переважають великі промислові центри з російським та російськомовним населенням. Тільки там спрацювали віртуально-семантичні проекти російських піар-технологів.
Такий стан речей, здається, пояснюється саме тим, що впродовж останніх років спостерігається повернення "води життя" українського етносу у старе русло українського архетипу, намуляного останніми десятиріччями для одних, сторіччями для других українців. Маємо повільний анамнез, актуалізацію певних українських архетипів, що докорінно не збігаються з російськими, а, навпаки, є суголосними європейським вартостям. В зв'язку з цим знову постає досить серйозне питання про евентуальну належність українського етносу до європейської цивілізації. Наскільки може бути коректною і доказовою така версія? Тим паче, що навіть в українській літературі ми не маємо сталої думки.
Репрезентативною у цьому відношенні виглядає дискусія між Л.Окіншевичем та І.Крупницьким. "Україна, - стверджує перший, - є країною проміжного характеру, з територією, що лежить на кордоні двох "культурно-історичних типів", і являє собою широкий простір переходового від одної до іншої цивілізації характеру" /6-110/. Протягом усієї української історії, на його думку, ми спостерігаємо наявність західних і східних типів, устроїв та породжених ними людських вдач. Його опонент висловлюється протилежним чином:
Loading...

 
 

Цікаве