WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Антропологічні стратегії та цілительні практики в середньовічній культурі (ХІІ-ХІVст). - Реферат

Антропологічні стратегії та цілительні практики в середньовічній культурі (ХІІ-ХІVст). - Реферат

de humido radicali, 1290), Бернард де Гордон (Tractatus de marasmode, 1300), Роландо Кремонський (XIII ст.) намагаються прояснити цю "машинерію гріховності" і "технологію смерті".
У народній медицині прослідковується тенденція до онтологізації і персоніфікації захворювань. Деколи вони сприймалися як особи поважні, видимі або невидимі, наприклад, холера уявлялась блідою і дуже худою жінкою в білій хустці; "чорна смерть" з 1346 року уявлялась як гарна жінка з чорним волоссям. Хвороба може оволодіти людиною поступово або миттєво, спричиняючи різні розлади в організмі. Необхідними фігурами в цьому процесі виступають "посередники", котрі розносять хворобу серед людей. У ролі посередників можуть виступати повітря, вода, певна людина, група людей або тварини, котрі бачаться посланцями інфернальних сил. І в наукових медичних трактатах, зокрема в Константина Африканського (Viaticum), Хільдегарди із Бінгена (Causae et curae), вони є причиною психічних розладів, епілептичних нападів. Поступово інфернальні "посередники" у період Відродження витісняють на другий план сакральні сили, поняття власної вини та гріха. Медицина відступає перед свавіллям відьом, чортів та злих духів. Захворювання може викликати що завгодно: "зле повітря", "морове повітря", "погане місце", "мертвецьке зародження", духи, які заволоділи людиною.
Основою середньовічного оздоровлення було оздоровлення Словом (молитва, заклинання), магічною дією і красою, а також ліками рослинного і тваринного походження, чия лікувальна сила теж підкріплювалася Словом. Петрончелло (XI ст.), Константин Африканський, Бернард Провінціал (XIIст.), Матео Платеарій (XII ст), Франческо Ді П'єдимонте (ХШ-ХІУ століття), Арнольд із Віланови (к.XIII-п.XIV ст.), Бернард де Гордон, Малескус Де Таранта ( XIV ст.), Михайло Савонарола (XIV ст.) пропонували в своїх трактатах поряд з так званим раціональним лікуванням - рослинними ліками - цілу низку магічних прийомів. Раціональний спосіб лікування, на нашу думку, не варто протиставляти магічній і церковній цілительній практиці Середньовіччя, бо, за своєю суттю, всі вони використовують силу, "котру Бог вклав у слова, трави і камені" (22). Петро Даміані, згадуючи про терапевтичні властивості шкіри вужа і блощиці, пояснює, "що всемогутній Бог у великих великим знаменується, коли і в найменших, і в найостанніших промовах чудесним чином діє" (11). Діяльність лікаря трактувалась як співпраця з Богом. Про синергійний характер цілительних практик свідчать численні настанови про необхідність доручати себе Богу під час лікування, вступні молитви в трактатах і власне використання молитви для лікування хворого та під час виготовлення ліків. Зокрема в "Коментарях Бернарда Провінціала на Таблиці Салерніуса" (XII століття) для лікування меланхолії та інших "холодних" захворювань рекомендувала мазь, котра виготовлялась з трав, які слід було зібрати на Вознесіння біля третьої години, читаючи при цьому "Отче наш".
У 12-13 століттях в західноєвропейській культурі відбувся процес " народження" проблематики тіла, здоров'я і хвороби, життя й смерті; прослідковується бурхлива медикалізація культури. Це засвідчують як численні описи захворювань і різноманітні медикаментозні приписи, так і метафорична перевантаженість (salus, morbus, accessus, abscessus і т.д) тогочасних філософських, літературних, релігійних текстів. "Звертає на себе увагу той факт, що сучасники - і хроністи, і романісти, і простолюдини - пильно вдивляються в захворювання, описують їх симптоми, подають їх назви"(6).
В ці століття у Франції набуває поширення ритуал "зцілення" королями хворих на золотуху (скрофульоз). З середини ХІІІ сторіччя зцілення золотушних стає однією з обов'язкових функцій Капетингів. На думку Ю. Л. Безсмертного, виникнення цього королівського привілею засвідчує не лише злами в народних уявленнях щодо прав і можливостей осіб королівської крові або соціально-політичне посилення королівської влади, а також демонструє зміни масових поглядів на захворювання і позначає тотальну активізацію протидії захворюванням у цей час. Гучні заклики до покірної зустрічі з болем-стражданням-старістю-слабістю-недугою-смертю, котрі складають загальне місце багатьох тодішніх творів ортодоксального християнського спрямування (сиротливі слова Ісідора Севільського розшарпують панівний дискурс: " ... вирви з серця біль, від духу вирви біль, стримай натиск болю, не наполягай на болю, перемагай біль духу, перемагай біль розуму (14)", поступово зриваються на тиху і зухвалу скорботу за вислизаючим життям-насолодою-молодістю-силою-здоров'ям. Цю неспішну роботу скорботи не в силі притримати ні непогамовні настанови-напучування ("якщо Господь пошле тобі недугу чи інше випробовування, переноси їх з гідністю і дякуй Богу, адже ти повинен знати, що це тобі на благо"), ні ритуально-магічні практики (слова священика під час ритуалу відлучення від спільноти хворого на проказу: "Господу Богу було потрібно, щоб заразився ти цією хворобою, і великою задаровує тебе Господь благодаттю, бажаючи покарати за те зло, котре ти вчинив в світі оцім"(15), ні рентгеноскопічні образи-макабри, котрі, знеславлюючи оманливу красу тілесних оболонок (Одон де Клюні прокоментує: "Тілесна краса міститься всього-на-всього в шкірі. Адже, якби ми побачили те, що під нею, - так мов беотійська рись, як про те говорили, здатна бачити людину наскрізь - від одного погляду на жінку нас би знудило!"), демонструють "абсолютний погляд" і "видимість за межами погляду" (ще задовго до Біша).
Ідеологія тотальної анестезії (В.Подорога) і всеосяжної антисептики (Ж.Бодріяр), ця дивна (з точки зору представників інших культур) західна звичка уникання страждань і прагнення до надзахищеності, котра вважається надбанням сучасного медикалізованого суспільства, визріє в глибинах середньовічної культури.
Середньовічна людина максимально осягнула людську слабкість, її земну нікчемність, оманливість, незахищеність і тлінність. Прийняття всерйоз смерті, особиста захопленість/схиленість (і, водночас подив) перед невблаганною загибеллю тіла і неусувною вічністю душі, позаяк у "людської душі життя довіку невіднімається"(3), біль смерті, розлуки, безсилля, зраненості, покори з винятковою силою зринає зі сторінок тодішніх філософсько-наукових розвідок, теологічних трактатів, релігійних звеличань, співів, молитов, повчань, промов: "Спершу ти схожий на квітку, а обернешся на прах і попіл", "ти перетворюєшся в ослизлий бруд" (слова з гімну про тлінність людини, створеного канцлером Паризької церкви Філіпом де Greves в 12 ст. (4)), "людське життя є неодмінно недуги і боління, незмінно і погибель смертна" (2) (запевняє Doctor universalis Алан Лільский в "Тлінній і нетривкій природі людини" 12 ст.), і "всякий, хто живе, мучиться, або коли боїться (майбутніх страждань), або коли терзається (теперішніми), "або ж навіть тоді, " коли спокушається оманою від власної неначебто захищеності" (3) (визнає Doctor magnificus Ансельм Кентерберійський у "Монологіоні"), бо людська плоть"чорна, страхітлива, мерзенна, засмічена, лепрозна, розбухла від водянки і тотально ушкоджена" (19).
"Щасливі ті, хто помирає раніш, ніж з'явиться на світ. Щасливі ті, хто спершу відчув смерть, а потім пізнав життя",- провадить Інокентій ІІІ у своєму химерному "Презирстві до світу" - адже деякі народжуються настільки незугарними і дивовижними, що ввижаються не людьми, скоріш якоюсь сквернотою. Ймовірно, краще було б передбачити, щоб подібних ніколи не приносити на світ..."(12).
XII ст. позначається еволюцією поглядів на загробне існування. "З'являється" чистилище, набувають поширення ідеї негайного загробного суду. Відтак зростає страх перед смертю і в силу цього зростає інтерес до власного тіла, турбота про його здоров'я, збереження життя. На зміну фаталістичному ставленню до смерті, смиренню перед нею приходить ідея активної протидії їй і взагалі всякому тілесному стражданню.
Loading...

 
 

Цікаве