WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Антропологічні стратегії та цілительні практики в середньовічній культурі (ХІІ-ХІVст). - Реферат

Антропологічні стратегії та цілительні практики в середньовічній культурі (ХІІ-ХІVст). - Реферат


Реферат на тему:
Антропологічні стратегії та цілительні практики в середньовічній культурі (ХІІ-ХІVст).
Кожна історична епоха витворює свою, тільки їй притаманну культуру, свою "духовну авру", формує певний, властивий лише їй тип колективної свідомості, а відтак, і своє уявлення про джерела хвороб, способи їх подолання, а отже, й уявлення про сутність медичної діяльності. У ХІІ-ХІІІ століттях в західноєвропейській культурі відбувся процес " народження" проблематики тіла, здоров'я і хвороби, життя й смерті, прослідковується інтенсивна медикалізація культури. Бурхливий розвиток середньовічної медицини підштовхнув тогочасних мислителів до філософських рефлексій щодо природи медичної діяльності, її особливостей. В цій розвідці ми спробуємо відтворити середньовічні погляди на природу медичної діяльності, тобто дослідити середньовічну ідею медицини.
"Середні віки - це наше дитинство, до якого необхідно повертатися постійно, повертатися за анамнезом". Умберто Еко, відомий медієвіст і письменник, таким чином спробував пояснити і виправдати свою спокусу Середньовіччям. Демократичне суспільство, банківська економіка, утилітарний підхід до знання, самостійні міста, технологічний розвиток, експериментальна наука, медикалізація людського становища - усі ці проблеми сучасної культури сягають своїми витоками означеної епохи. Все є взаємопов'язаним, в серцевині новочасної культури присутнє Середньовіччя як певний смисловий пласт.
Але в історії ідей, окрім Великої Єдності, зустрічаються лакуни й розриви. Адже кожна історична епоха витворює свою, тільки їй притаманну культуру, свою "духовну авру", формує певний, властивий лише їй тип колективної свідомості, а відтак і своє уявлення про джерела хвороб, способи їх подолання, а отже, й уявлення про сутність медичної діяльності, тобто витворює свою ідею медицини. Процес кристалізації цієї ідеї є тривалим, динамічним, комплексним, здійснюється під впливом різнотипних духовних, психологічних і соціальних чинників. В цій роботі ми спробуємо відтворити середньовічні погляди на природу медичної діяльності, тобто дослідити середньовічну ідею медицини.
Перш ніж приступити до реконструкції середньовічної ідеї медицини, ми розглянемо погляди на причини тілесної патології й тогочасні цілительні практики.
Практично вся середньовічна медицина спирається на гуморальну теорію Гіппократа-Галена. Найбільш повно, з точки зору дослідників, вона викладена в трактаті "Про природу медицини".
Головне тут - чітке визначення чотирьох рідин, які стають первинними сутностями організму, вихідними його елементами. Саме число 4 - це результат перенесення філософської концепції Емпедокла у сферу знань про людину та людський організм. Характерне для всієї грецької медицини уявлення про здоров'я і хворобу, про організм, що за своєю первосуттю є "сумішшю" певних елементів, бере витоки у вченні Алкмеона Крітонського. Правильне їх співвідношення (ісономія) визначає здоров'я, переважання ж якогось з елементів призводить до порушення рівноваги в тілі (монархії) і, тим самим, до хвороби. Це загальне місце усіх медичних теорій античності. Різнотлумачення стосується лише питання про первинні елементи, їх вибір і, як правило, співвідноситься з якоюсь філософською і медичною інтерпретацією доктрини про першоелементи універсуму, але між філософською і медичною інтерпретацією існує певна дистанція. Для медичних теорій характерна чуттєва конкретизація першоелементів.
Людське тіло, за Гіппократом, містить у собі 4 основні рідини (соки): кров, слиз, чорну і жовту жовч. Перевага в організмі тієї чи іншої рідини зумовлює темперамент людини. "Кожна хвороба має свою природну причину, і все відбувається лише згідно з природою". У виникненні захворювань пріоритетну роль відіграють зовнішні фактори: особливості клімату, ґрунту, води, характер харчування. Згідно з теорією Галена, чотири основні рідкі частини людського тіла утворюються від чотирьох первинних елементів. Ці елементи й характерні для них якості ніде не зустрічаються в чистому вигляді, а тільки як різні їх комбінації з переважанням одного з елементів. Правильна суміш елементів, соків і якостей складає "натуру", тобто врівноважену життєдіяльність організму, котра виражена станом повного здоров'я.
На цій концепції вибудувані De pulsibus Егідія Корбельського (1165-1213), праці таких лікарів, як Константин Африканський (1015-1087), Гаріопонтус (XI ст.), Альфанус Салернський (De quatuor humoribus, XI ст.), Архіматеуш (Practica, ХІІ ст.), Платеарій ( ХІст.), Тротула (ХІ ст.), Кофо-старший (De modo medendi, ХІ ст.), Кофо-молодший (Ars medendi, ХІ ст.), Бартоломій Салернський (Introductiones et experimenta in practicam.., ХІ ст.), Мавр ( Regulae urinarum, ХІІ ст.), Урсо з Калабрії (De urinis, ХІІ ст. ), Діно ді Гарбо (п.1327), Томазо ді Гарбо (п.1370), Отто Кремонський (ХІІ ст.), Арнольд із Віланови (1240-1311), Джордано де Турре (De lepra nota, ХІV cт.) і інші. Антична концепція, входячи в новий смисловий простір, трансформується, перевтілюється, отримує містичну орієнтацію, оновлюється як структурно, так і значимо. Автор анонімного трактату Tacuinum Sanitatis (XII ст.), поряд з хорошим сном, харчуванням, радісним настроєм, важливим фактором для збереження рівноваги рідин в організмі вважає волю Божу. Гуго Сен-Вікторський в "Дідаскаліоні" пов'язує здоров'я ще й зі "станом душі". "Поміркований стан" підтримує здоров'я, а будь-яка "непоміркованість" викликає захворювання (8).
У медичних трактатах Physica" i Causae et Curae Хільдегарда з Бінгена (1098-1179), наприклад, стверджує, що чорна жовч (melanche) виникла в організмі людини тільки після гріхопадіння. Кришталево-чистий жовчний камінь, що сприяв у тілі Адама богопізнанню, після відпадіння від Творця розколовся і утворилася melanche, котра не лише спричиняє такі жахливі і невиліковні захворювання, як божевілля, проказа, а й викликає "зневагу до Творця", "темноту невірства", "стоїть на заваді пізнання" (20). Ключовим поняттям медицини Хільдегарди є viriditas - космічна животворяща сила, джерелом котрої є Бог. Незримі промені цієї енергії пронизують рослини, камені і людське тіло, водночас очищаючи його від melanche.
Водночас було досить поширеним переконання, що основною причиною захворювань є гріх. Воно базувалося на іудейській традиції, яка вважала, що хвороба неодмінно споріднена з гріхом. Для Петра Даміані (1007-1072) хвороба - це покарання за гріх, але водночас це й ефективний засіб лікування гріховності.Трактат Даміані "Про Божу всемогутність" завершується такою настановою: "До того з братів, кого Бог відвідує в напастях, волаю, нехай зрадіє і твердо вірить, що короста з душі його відпаде під молотом недуги, котра наздогнала його"(11). Втрата зв'язку зі своєю глибинною основою, зневага до Бога (за Абеляром, грішити - значить зневажати Творця), внутрішні глибинні "деформації" душі призводять до зовнішньої деформації - захворювання. Водночас гріх розглядався не лише як причина тілесної недуги, а й, власне, хворобадуші. Відтак зцілення гріхів як захворювань душі, згідно з А. Гуревичем, є справою набагато важчою, ніж лікування фізичних недуг, "адже рани духу найпотаємніші"(9). Середньовічна людина вірила в лікувальні властивості молитви, сповіді, читання псалмів, прикладання рук та інші способи боротьби з недугами, якими користувалися ще перші християни.
Концепти гріха, падіння та спасіння проникають і в тогочасну наукову думку. Схоластичний медичний дискурс трактує захворювання як знак і наслідок гріхопадіння. Причому слід зазначити, що гріх розглядається тут не як індивідуальна провина, а як pecatum originale. Біологічна смертність людини, її тотальна ушкодженість генерується автономним і "автоматичним" від Бога функціонуванням. Внутрішня руйнація, скаліченість блокує взаємодію двох буттєвих горизонтів - божественного і тварного. На сторінках своїх трактатів Арнольд із Віланови (Tractatus
Loading...

 
 

Цікаве