WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Свобода і дійсність громадянського суспільства (пошукова робота) - Реферат

Свобода і дійсність громадянського суспільства (пошукова робота) - Реферат

сприймалися носіями влади і примусу над селянством, яке було покликане на своєму рівні підданства запроваджувати місцеві соціальні важелі урівноваження зовнішньої політичної та адміністративної влади, як правило, з виборчими нормами самоврядування. Сільський голова, вибраний громадою, міг ставати в своєму середовищі цілком "модульною людиною" Геллнера, оскільки через певний період громада публічно обирала іншого. Зрештою, окрім праці на полі, селянинові доводилося брати участь у прокладанні доріг, зведенні мостів, торгівлі на базарі, догляданні худоби, оздобленні хати, одягу, а також виконувати громадські обов'язки, бувати позивачем чи підсудним і т.п. При тому всьому, бувало, траплялася нагода відрізнити ввічливу поведінку від грубої, висловити вдячність і сказати "добридень". Таким чином, контекст феномена і поняття громадянське суспільство, очевидно, не доцільно зводити до виключно міського способу життя з випереджаючим товарно-ринковим виробництвом. Міське середовище і нові економічні відносини лише закріплять попередньо існуючі тенденції у новому, тепер суцільному, соціальному просторі, поєднуваному статусом людини-громадянина суверенної національної держави. Такий соціальний простір створюється історичним розвитком етичного життя, в якому беруть участь: економіка, соціальні класи, корпорації, інституції, "що мають відношення до управління добробутом та цивільним правом"7.
З поширенням громадянського дискурсу на міське самоврядування складалося те, що Ю.Габермас називає (за Гекшером) "націоналізацією міської економіки". "Звісно, - пише він, - при цьому утворюється те, що відтоді називають "нацією"… - місцеві органи врядування бере під контроль вища влада"8. По суті, закладені попередньо як фрагменти, соціальні основи самоповаги поширюються на все суспільство. Дещо в даному аспекті може підказати етимологія. Так, звичне англійське "civil society" за значенням близьке до суспільства громадян, які надають великого значення ввічливості, вихованості і ґречності. Німецьке "buergerliche Gesellschaft" ближче до наголошення міського статусу населення (горожанського). Польське "spoleczenstwo obywatelskіe" - додає нового нюансу, пов'язаного не лише з польською мовою, але й з польською історією. Російське "гражданское общество" тримає наголос на громадянськості. (Зауважимо, що формально до 1917 р. за реально історичним статусом російської імперії її мешканець залишався підданим.)
Українське поняття "громадянське суспільство" за етимологією походить від "громади", яка має тривалу самостійну історію в українській культурі і мові. З тієї ж етимології виходить і слово громадянський, а не навпаки. Поняття "громада" аналізував свого часу М.Костомаров, який пояснював, що воно позначає таке добровільно зібране товариство людей (громаду), до якої кожен вільно приходить і так само вільно з неї виходить. Взаємини протилежного типу, з елементом колективного примусу, він завбачав у російській "общині", зі значенням якої пов'язано слово "общество".
Зрозуміло, що в українському минулому не існувало громадянського суспільства в класичному західноєвропейському значенні. Проте було б некоректно взагалі відкидати тенденції до утворення принаймні протогромадянської форми суспільного життя українських селян. Враховуючи, що українське населення від часу скасування гетьманщини перебувало під владою різних монархічних держав, категоричне заперечення такого підходу буде водночас запереченням інтенції до створення громадянського суспільства поза організаційною участю політичної влади.
Натомість редукціоністським підходам, я схильний підтримати історичний, добре представлений у блискучому дослідженні В.Нолла, де він застосовує поняття громадянське суспільство "на означення великого комплексу соціальних інституцій, що існують упродовж тривалого періоду, успадковуються та використовуються місцевим населенням і перебувають поза безпосереднім контролем держави. Такі інституції є наслідком певної угоди між людьми, а не просто частиною природи, що існує a-priori"9. Очевидно, цей підхід також не є вичерпним. Видається сумнівною сама спроба вичерпного підходу, оскільки вона неминуче анґажуватиметься загальнометафізичним сприйняттям.
Важливо розуміти громадянське суспільство не як застигле соціальне утворення, тверда основа якого може переноситися і клонуватися у будь-якій культурі за умови запровадження вільного ринку і політичної демократії. Навпаки, пропонується сприйняти громадянське суспільство як явище історичне і культурне; воно здійснюється як активність людей знизу, яка набуває тривалого оформлення в етиці свободи, відповідній до неї етичності та дискурсивно-мовній практиці з інтенцією на збереження якісного життя і уможливлення різнобічного здійснення особи. Соціальною формою активності в контексті етики й дискурсу свободи стає самоврядна організація спільного життя людей (у вигляді "community" або громади), обмежена від зовнішньої опіки.
Громадянське суспільство здійснюється як усвідомлене поширення свободи, спрямованої на повагу гідності особи і забезпечення права людини жити у суспільстві з контрольованим насильством. Дотримання прав уможливлюється здатністю людини до солідарності з іншим; соціальне закріплення солідарних дій перетворюється у правову потребу поважати гідність людини, вважати її собі рівною і означає, що її неповторність стає важливим доповненням власних суспільних можливостей.
Таким чином, у контексті дискурсу свободи - права людини, солідарність і взаємодоповнюваність набувають значення (і характеру) соціальної онтології, яка постає у вигляді громадянського суспільства, орієнтованого на здійснення соціальних основсамоповаги.
Література:
1. Фермеер Е. Очі панди. Філософське есе про довкілля. - Львів: Стрім, 2000. - С. 15.
2. Maldonado E. Carlos. Human Rights, Solidarity and Subsidarity. Washington, D.C. RVP, 1997, p. 33.
3. Барт Р. Война языков. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. Москва: Прогресс, 1994. - С. 536-537.
Поділяючи загальну концептуальну ідею Р.Барта щодо розмежування мов через відношення до влади, я не цілком погоджуючись з деталями його аргументації в аспекті семіотичного розуміння природи мови загалом.
4. Гегель Г.В.Ф. Система наук. Часть первая. Феноменология духа. Перев. Г.Шпета. Санкт-Птб.: Наука, 1994. - С. 318.
5. Кистяковский Б. В защиту права (Интеллигенция и правосознание) // Вехи. Из глубины. Москва: Правда. 1991. - С. 129-130.
Б.Кістяківський далі також зауважує те, що "внутрішній характре правосвідомости руского народу… дав привід спочатку слов'янофілам, а потім народникам вважати, що рускому народу чужі "юридичні засади", що, спрямовуючись лише своєю внутрішньою свідомістю, він діє винятково з етичних побуджень" (С.1 38). Погляд, що масово поширений донині, в тому числі серед української інтелігенції.
6. Див. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости: дослідження категорії громадянське суспільство. Львів: Літопис, 2000. - С. 60.
7. Див.: Кін Джон. Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення. К.: АНОД, 2000. - С. 55.
8. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости. - С. 61.
9. Нолл Вільям. Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920-1930 років. К.: Родовід, 1999. - С.23.
Loading...

 
 

Цікаве