WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Свобода і дійсність громадянського суспільства (пошукова робота) - Реферат

Свобода і дійсність громадянського суспільства (пошукова робота) - Реферат

поразку іншого. Навпаки, відносини за принципом "перемога - поразка" відсуваються з соціальної дійсності; натомість складається розуміння і потреба взаємодоповнення здібностей людей з рівними правами. Суспільна дійсність, з достатньо розвинутим дискурсом та етикою свободи, породжує потребу громадянських прав і громадянського стану, як добре організованої справедливої суспільної співпраці.
Громадянське суспільство
Схоже на те, що дискурс свободи складається задовго до доби модернізму з його меркантильною домінантністю та економічним інтересом у міському середовищі. Рух до свободи і солідаристична злагода в Європі простежується з античності, але стає дійсністю суспільних структур у формі перших християнських громад, храмів і монастирів. Людина йшла до них добровільно, часто наперекір політичній владі і могла так само добровільно відійти. Здається, це стосується будь-якого монотеїстичного релігійного руху.
Інша справа, що релігійний рух не проймав усіх суспільних структур, які невдовзі у багатьох випадках накинули йому форми політичної зверхності. Міське середовище з орієнтиром на приватну власність надало існуючим протогромадянським формам добровільної активності загального поширення через інституціалізацію їх, зокрема в економічній сфері. Проте громадянський нурт суспільства орієнтований не так на суто економічний надприбуток, як радше, навпаки - в своїй основі він пов'язаний з неприбутковим, благодійним інтересом, очевидно спрямованим через те проти деспотичної влади, і орієнтованим на розширення інтимного простору життя і дозвілля, як соціаль-ної форми останнього. Господарсько-економічна вигода певним чином сама є специфікованим виявом дарунку життя і свободи через їх компенсацію у створенні дозвілля за рахунок кращої організації суспільної співпраці і поступового усунення тяжкої, фізично виснажливої праці задля хліба насущного. Відомо, що кожна історична доба демонструє притаманний для неї очевидний зв'язок між культурними та економічними нормами. Особливо рельєфними такі норми були у селянських суспільствах, які, проте, не є тотожними з суспільствами національними.
Пояснення громадянського суспільства винятково інтересами ринку, приватної власності і міста хибує редукціоністичною методологією зведення сенсу людського життя до економічного детермінізму, насолоди споживання, що врешті призводить до грандіозної підозри людини у її вроджених поганих намірах. Класичний зразок метафі-зичної інтерпретації подібних припущень щодо життєвої інтенції людини свого часу подали леґісти-законники у Стародавньому Китаї. Марксизм став лише запізнілим західним варіантом інтерпретації недовіри до життя і свободи волі у чисто соціальному контексті.
Віра у безсмертя, яка, за І.Кантом, є умовою моральної свободи, не надається до вичерпної соціалізації, а все життя і всю історію залишається приватно-інтимною справою людини. У такому сенсі позиція атеїзму також стає виявом редукціоністської інтенції пояснювати людину і світ винятково у значеннях соціальності, забуваючи, що не людина привела життя на планету, і що воно може тривати також після того, як її не стане.
Практика комуністичних перетворень показала, що послідовне проведення атеїстичних переконань (а вони є передумовою компрактики) утворює таку "соціальну дійсність", в якій приватно-інтимна відмінність між людьми втрачає самостійне значення. Складається соціальність, для якої "незамінних людей не буває" - усі можливості залежать лише від влади. Перебуваючи в обставинах метафізичного тиску на суспільство, людина втрачає здатність здійснювати добровільну поведінку як іманентну для життя сутність. Відповідно і мова (а ширше - дискурс) "піддається голій волі й активізмові і слугує знаряддям панування над сущим" (М.Гайдеґґер), втрачаючи семіотичні основи солідарного розуміння. Під метафізичним тиском світосприйняття мова перетворюється на "знаряддя влади", від якої вона здобуває інтенцію примусу до відтворення зачаклованого в її значеннях світу - фактично "антисвіту" щодо автентичності людини. Інтенцією стає уникання високих цінностей, для яких не стає інтимного простору. Агре-сивність мовлення пропорціонується з насильством соціальної дійсності. Дискурс панування і підлеглості продовжується в етичності, байдужій до насильства. Вони разом окреслюють контури агресивного середовища: брудні фасади, поламані ліфти, потрощені під'їзди, жахливі громадські вбиральні, смердючі вокзали, розбиті вуличні ліхтарі, понівечений громадський транспорт, сіро-однакова архітектура, врешті похмурі, неусміхнені лиця - усе це знаки дискурсу, цілком байдужого до гідності людей і якості життя. Людина у такій дійсності хіба лише умовно може вважатися громадянином. Насправді вона цілком під контролем влади і щоденного насильства, яке, скажімо, у Ра-дянському Союзі органічно виросло з наміру зробити економічні відносини відповідальними за щастя людини.
Громадянське суспільство - це така мережа стосунків між людьми, яка здійснюється передусім навколо визнання права людини у формах добровільної і солідарної взаємодоповнюваності рівних гідностей і можливостей для життя. Громадянське суспільство - це тип дійсності, що складається за участю інтелектуальної інтерпретації свободи, піднятої до значень прав людини, орієнтованих на усвідомлення неприпустимості насильства і примусу у всьому, що стосується організації спільного життя.
Було б ілюзією вважати, що громадянське суспільство - це соціальний простір, у якому цілковито відсутній примус і насилля. Ніде в історії не склалося громадянське суспільство у позадержавному геополітичному просторі. Одначе громадянське суспільство - це передусім тенденція такої самоорганізації спільноти, основою якої є не державно-політична влада, а здійснення природного права на свободу. Громадянське суспільство, як воно тут окреслюється, складається з такого виду добровільної активності та інституціональної сфери, які перебувають поза тим, що контролює державна влада. Вона, однак, неперебуває у надземному царстві; існування громадянського суспільства у контурах державного (чи національного) суверенітету твердо свідчить також про політичний режим державної влади. Хоча громадянське суспільство може складатися і певний період історії співіснувати (поки не усуне) з деспотичною й авторитарною державою, - воно в суті не може співіснувати з тоталітарною владою.
Оскільки громадянське суспільство в західній історії не породжене державою, а, навпаки, іманентний процес здійснення свободи і суспільної солідарності призводить до якісно нового життя і, відповідно, якісно нової національної держави у контексті дискурсивних практик громадянського суспільства, то важливою складовою такого процесу було і є формування інституцій селянського громадянського суспільства, чи принаймні його протогромадянських форм.
Аналіз селянського виміру громадянського суспільства може викликати подвоєний інтерес саме в аспекті проблеми здатності збереження життя як найвищої вартості. Адже селянство утворювало соціальні структури на основі власного світосприйняття, зумовленого не лише чисто аграрним господарством (знову ж таки економічним інтересом), але також потребами кращого життя, свободи й естетики довкілля. Соціальні селянські структури, здійснювані передусім навколо володіння землею, не були ідентичними з міськими. Останні часто сприймалися
Loading...

 
 

Цікаве