WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Свобода і дійсність громадянського суспільства (пошукова робота) - Реферат

Свобода і дійсність громадянського суспільства (пошукова робота) - Реферат

навіть стає способом життя. Тобто насильство може набувати етичної легітимності, ставати формою етичності в контексті певної соціально-культурної спільноти. Найпоказовішою в даному сенсі є соціальна практика ставлення до жінки у більшості суспільств. Очевидно, існує закорінена традиція розуміння людини та її гідності у таких соціально-культурних явищах російської історії, як "Домострой", община, комуна і колгосп.
Іншими словами, джерелом насильства є як держава, так і саме суспільство, проте там і там воно ідентифікується навколо значень влади.
Найтотальніша форма насильства здійснювалася напівлегітимно від імені комуністичної держави і мала первинне метафізичне обґрунтування у марксизмі-ленінізмі. Обґрунтування носило власне етичний зміст і полягало в дихотомічному підпорядкуванні прав людини (громадянських) до т. зв. соціальних прав. Гносеологічною підставою послужила редукція значення свободи до значення рівності, що історично й політично наклалася на існуючу інтенцію общинного способу життя і відповідної етичності ("нравственности") переважної більшості населення тодішньої Росії.
Комуністична влада в Росії осідлала готову соціально-етичну легітимацію на обмеження добровільних спонук поведінки людини в суспільстві. Звично було триматися не за свободу, а за підданство - за "самодержавіє, православіє і народность".
Відомий свого часу вчений правознавець і громадський діяч Б.Кістяківський у 1908 р. аналізував проблему інтеліґенції і правосвідомості й писав таке: "байдужість до прав особи, що переходить іноді у ворожість, не лише посилилася, але й набула відомого теоретичного виправдання" в особі російських народників і, зокрема, Н.К.Михайловського. "Свобода - велика і спокуслива річ, але ми не хочемо свободи…, - говорить Н.Михайловський, і додає: - Я твердо знаю, що висловив одну з найінтимніших і "задушевних" ідей нашого часу… Ми вірим, що Росія може прокласти для себе новий історичний шлях, особливий від європейського"5.
До тривалого цитування я звернувся з причини вельми великої актуальності порушених ще на початку ХХ ст. проблем для України і не менш великого впливу, який вони мали на Україну і мають донині. (Зауважмо, що вплив на Україну здійснювався через посередництво влади й інтеліґенції, а не прямо через означений етичний дискурс.)
Насилля, здійснюване більшовицько-комуністичною владою, виявилося цілком узгоджене з можливостями сприйняття такої влади саме в Росії, соціальний стан якої залишався поза дискурсом етики свободи.
Особливо насильницькою, руйнівною і немилосердною більшовицька практика була для України, яка була рокована тривалий час поділяти з Росією спільну державну долю.
Українське суспільство зберігало відносну автономію щодо тиску державної влади, оскільки було на 86 % сільським, зі своїми власними звичаями сільського самоврядування і культурного життя у громадах. Перебуваючи в межах традиційної культури, український селянин ніколи раніше не зазнавав такого тотального насильства, яке звалилося на нього із колективізацією і культурною революцією з 1928 р. Радикальні зміни запроваджувалися не лише на соціально-політичному рівні влади, - селяни змушувалися змінити взаємини, розуміння, бачення і сприйняття людини і світу.
Тоталітарна форма насилля, що здійснюється від імені влади, докорінно суперечить природному праву людини на свободу, проте успіх досягається не лише армією, спецслужбами і міліцією. Велику роль відіграє готовність частини суспільства легітимно сприйняти насильство, вписуючи його форми в уже існуючі, готові способи життя і надто - в дискурсивно-мовленнєві структури світосприйняття. Перші, тонкі форми насилля розпочинаються у мовленні; для тотального насилля мовлення і мова мають бути перетворені на енкратичний дискурс пропаганди. "Геббельс" - це медіум, який засобом дискурсу перетворює гідність людини у гордість солдата і підданого метафізичної теорії світу, від імені якої здійснюється інтерпретація - чаклунство. Подібно, як у середньовіччі, де "повідомлення про істину" належали освіченій клерикальній верстві населення, "нові факти", "якщо вони переступали поріг звичного, перекроювалися на "відмінне" - на віщування і чудеса. Факти перетворюються в знамення… Тим самим приглушувалася новизна історичної сфери "повідомлення" і, як знамення та дивовижі, відтягувалася у ту сферу репрезентативності, де народ тільки з правом схвалення допускався до ритуальної чи церемоніальної участі у відкритості, нездатної давати самостійні інтерпретації"6.
Критика як знак свободи
Критика чаклунства - від магії до пропаганди - є необхідною умовою розпізнавання насилля й ідентифікації свободи волі людини. Критика - це передусім природна функція розумової активності, що однаково стосується гуманітарних і природничих пошуків. Тому для тоталітарного режиму під підозрою є кожний, хто займається розумовою активністю. Мовчання вчених-природодослідників щодо насильницьких дій влади свідчитиме не стільки про їхню згоду з самою владою, скільки про приховані мотиви нею скористатися або про елементарний страх - у будь-якому випадку виказуються пріоритети етичних орієнтацій. Тоді коли пряма участь при владі сигналізує про зведення порахунків не лише з критичним мисленням, а, напевне, й з інтелектом. Неможливо прийняти владу, яка практикує насильство, і не прийняти мову насильства. Різниця стосуватиметься лише форм поведінки. Адже мова - це не тільки слова, які вживаємо, це також уява про себе і про іншого.
Критика є передумовою заперечення насильства і першим кроком до визнання пріоритету свободи і встановлення правових норм суспільного регулювання взаємин. Як правило, дієва критика може здійснюватися в контексті усієї гуманітарної літератури і культури; саме тут людина перетворюється на художнього героя, який органічно не сприймає насильства і прагне здійснювати власну свободу.
Заперечення насильства через інтерпретацію його форм та умов створює раціональні передумови його ідентифікації та виокремлення прав людини і можливостей їх захисту. Звідси раціональні форми дискурсу, основаного на пріоритеті вартості свободи, є необхідною умовою складання соціальності з фіксованими правовими нормами.
Інтелектуальна інтерпретація світу сама в собі є виявом його природи через розумову активність людини. Поза інтелектуальнимпроникненням соціальність залишається глухою, закритою до свободи і прав людини, де насильство сприймається крізь призму "природних катаклізмів" поза диференціацією з особливостями людського життя. Критичне ставлення до насильства на рівні інтелектуально-раціональної функції виявляє іманентну життю властивість його інтерпретації людиною. Під знаком критики здійснюється визнання гідності людини та якості життя, що може бути забезпечене спільними зусиллями вільної людини.
Свобода дії людини є спільним для багатьох процесом, що в історико-культурному контексті здійснюється через природу рівноправства - тобто у формах громадянського суспільства. У соціальності громадянського суспільства насильство збалансовується не просто відповідною дією держави, а орієнтованістю самого суспільства на такі правові норми, що найкращим чином гарантують волевиявлення людини і заохочують добровільну і благочинну поведінку.
У сенсі соціальної організації - це таке суспільство, в якому вигода одного індивіда не перетворюється на
Loading...

 
 

Цікаве