WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Шотландська школа і Адам Фергюсон: етична природа громадянського суспільства. - Реферат

Шотландська школа і Адам Фергюсон: етична природа громадянського суспільства. - Реферат

розбудити "жадання свободи", що захоплене значенням скнарості. "Сила яких переконань могла б змінити гримасу ввічливості, - запитує Фергюсон, - на справжнє відчуття людяності і щирості?" [25]. Відповідь - зрозуміла: залучення людини до суспільних справ, її громадська відданість і мужність є умовою забезпечення двох взаємопов'язаних речей - здійснення індивідуальної свободи і згромадження народу в солідарну або громадянську спільноту. Мовою Фергюсона, солідарне суспільство означає національне, тобто з'єднане спільновизначеним благом чи добром.
Національне суспільство об'єднується навколо спільно прийнятого уявлення (розуміння) блага. Однак суспільства складаються також під впливом уже адаптованих соціальних традицій. Останні, у свою чергу, виражають міру визнання нацією індивідуальної свободи.
Услід за Монтеск'є, Фергюсон аналізує три типи врядування: демократію, аристократію і деспотію. Переваги належать до першого типу, відомого ще як республіка, хоча Фергюсон у кожному з режимів спостерігає недоліки або ж поєднання різнорідних форм одночасно. "Республіка - це держава, в якій народ, чи частина народу, володіє суверенною владою через колективний орган" [26]. За демократії кожен повинен визнавати рівність, поважати права ближніх, мати спільну основу прихильності до держави, повинен працювати задля громадян, не очікуючи прибутку і повиненвідкидати будь-яку спробу створювати особисту залежність. Головним принципом поведінки людей тут має бути дотримання чеснот і забезпечення свободи. Проте в ході "прогресу ремесел (вмілості - arts) і політики члени кожної держави поділяються на класи", а в силу комерціоналізації та розподілу професійних вмінь вони вступають у відносини як "майстер і раб" [27].
Коли спільне громадське добро не є достатньо визначеним і коли комерційні інтереси беруть гору, суспільство піддається корупції, в умовах якої соціальна арена "часто змінюється від демократії до деспотизму, і навпаки" [28]. За таких умов "народне врядування" може змішуватися з аристократичним. "Тут члени держави розділені щонайменше на два класи, з яких один призначений командувати, а інший - підкорятися. Жодні заслуги чи дефекти не можуть підняти чи опустити індивіда з одного класу до іншого". Залежно від обставин, індивіди приймають одну позицію або іншу і "займають становище патрона або клієнта" [29], які під натиском "комерції приватного суспільства" можуть "поступитися своєю гідністю як громадяни, навіть коли вони підноситимуть свої зухвалість і зарозумілість як приватні особи" [30].
Запропонований Фергюсоном поділ суспільства на класи, як переконуємося, носить морально-етичне обгрунтування. Започаткована ще античним суспільством диференціація за ознакою роду занять на "жінок + рабів" та "вільних громадян" тепер потрапляє під вплив комерційних відносин і в їхньому контексті перетворюється на залежності між "начальником-підлеглим" чи "патроном-клієнтом". Йдеться про тип етичності, який, посуті, визначається інтересом користі, прибутку і вигоди, що функціонує навколо примноження і приватної власності, і домагання влади. Тоді як іншого гатунку етичність складається навколо функціонування чеснот морального плану, вмотивованих спільними потребами досягання загального блага. Властиво свободу людини обмежує не сама приватна власність, але її узалежнення від відносин користі, що розводять людей за принципом підданого-підлеглого чи "патрона-клієнта". Тому Фергюсон піддає сумніву утвердження свободи лише на основі права на власність. Свобода має також моральне значення, поза здійсненням якого вона не буде правдивою. "Вважається, що коли громадянин має права власності та становища і є захищений щодо їх застосування, то він, кажуть, є вільним: навіть обмеження, якими він стримується від кримінальної дії, є частиною його свободи. Але ж ні, жодна особа не є вільною там, де інша особа страждає від безкарного, несправедливого діяння" [31]. Фергюсон визнає за моральною стороною відносин "загальне правило", що ним виміряється справжня свобода людини. Навіть коронований принц не може бути винятком. "Він сам для себе стає рабом", коли прикидається, що сила мусить вирішувати суперництво, і позбавляє народ права на самореалізацію і самостійні дії.
Запропонований Фергюсоном етичний підхід до визначення сенсу свободи виводить його думку на усвідомлення розбіжностей в розумінні свободи в залежності від заангажованості особи її участю в суспільній активності. Значення свободи набуває релятивних ознак і визначається інтерпретативною основою, яка приймається певним товариством людей. Фергюсон подає, як на його час, вражаючі за проникливістю спостереження:
"Беручи до уваги різні особливості, до яких людина звертається, розмовляючи про свободу, чи то безпеку особи і майна, чи достоїнства звання, чи участь у важливих політичних справах, а також з погляду на різні методи, якими захищаються права, - усе це призводить до відмінностей в інтерпретації терміна; і кожна людина схильна гадати, що його значення має бути знайдене лише серед таких, як вона сама" [32].
Таким чином, свобода набуває інтерпретативного сенсу на основі солідаристичного розуміння соціальної єдності. Такий підхід, на диво, близький до поглядів сучасного американського філософа Річарда Рорті, який у статті "Солідарність чи об'єктивність" (1985) окреслює "нефундаменталістичну" інтерпретовану основу розуміння чи надання сенсу людському життю. Вона полягає в тім, щоб інтерпретувати будь-що на основі віднесеності його до спільноти, чи "солідарності" і культури [33].
У пізнішому (1773 р.) перевиданні книги Фергюсон уточнює, що "кожна вільна нація схильна вважати, що свобода має бути знайдена людьми лише між самими собою; вони вимірюють її своїми власними характерними звичаями і системою манер" [34]. Останні ж складаються під впливом кількох груп чинників: морального, розумово-раціонального і практично орієнтованого. Моральні чинники не тотожні з розумовими і є гарантом розгортання ввічливості і цивілізованості. Вони зберігають автономну силу у вигляді самоутвердження і самомотивації. Моральне чуття може генерувати певне сприйняття життєвого вибору й переконання в його правдивості, проте воно перебуває під впливом інтеріоризованої мотивації егоцентризму, що закорінений у пристрасті до матеріального володіння. Переважання морально орієнтованих стосунків і взаємин виважує їх цивілізуючий вплив на суспільство, що проявляється у спрямуванні населення на загальне благо і набуває значення громадянського суспільства. Тобто останнє здійснюється через вияв морально-етичної свободи в умовах комерційної або ринкової господарської активності людей. Саме в такому сенсі громадянське суспільство покликане впливати на врядування, складаючи з
Loading...

 
 

Цікаве