WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко (науковий реферат) - Реферат

Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко (науковий реферат) - Реферат

профспілка гірників на чолі з Михайлом Волинцем. Питання про те, хто стоятиме біля керма майбутнього суб'єкта виборчого процесу, навіть не обговорювалося - лідерство Тимошенко ніким не заперечувалося.
Спочатку блок одержав ім'я прабатька "Форум національного порятунку". На той час активність супротивників режиму вже давно трималася на нульовій позначці, але назви двох найвідоміших антикучмівських структур - "ФНП" і рух "Україна без Кучми" - все ще залишалися на слуху. За деякими даними, двоє вождів опозиції - Тимошенко й Мороз - після нетривалих консультацій полюбовно зійшлися в питанні про "політичні копірайти". Марка "УБК" перейшла в повне розпорядження лідера Соцпартії, а глава "Батьківщини" дістала права на використання бренду "ФНП". Крім того, Олександр Олександрович і Юлія Володимирівна (визначившись, що кожен із них прориватиметься в парламент самостійно) підписали своєрідний пакт про ненапад.
"Наша мета - 226 депутатів", - "скромно" позначила кінцеву мету блоку його лідер. (Згодом один із її найближчих соратників, Левко Лук'яненко, визначить менше масштабну планку - 40 "спискових" мандатів). Водночас, вона висловила надію на можливе об'єднання "Форуму" із тоді ще не сформованою остаточно командою Віктора Ющенка: "Або мирне співіснування під час виборів і створення коаліції в парламенті, або навіть спільна робота під час виборів... Наше співробітництво в майбутньому очевидне. Ми - люди, котрі виконують одну програму в державі, котрі проводять одну політику, котрі мають однакові ідеали...
Ющенко не раз давав зрозуміти, що альянс між ним і Тимошенко неможливий, не втомлюючись повторювати, що він не може бути лідером опозиції. Що опозиція будується на запереченні. Що в його блок об'єднуються не руйнівники, а творці. Що він із повагою ставиться до Юлії Тимошенко та її прихильників, але "Наша Україна" - самодостатня структура, яка не потребує підтримки критиків режиму.
Проте 27 вересня 2001 року Юлія Володимирівна зробила останню (досить епатажну) спробу схилити Віктора Андрійовича до "політичного співжиття". Вона написала відкритий лист лідерові "НУ", у якому розкритикувала свого колишнього патрона за неприкрите загравання з олігархами та "придворними" партструктурами. І зажадала від нього негайної та чіткої відповіді на запитання: чи готовий він до об'єднання "наших" із блоком Тимошенко й соціалістами Мороза в єдину команду, яка (на думку автора послання) "добуде перемогу на парламентських виборах і приведе до влади чесних політиків, спроможних навести порядок у державі".
Ющенко (висловивши стриманий подив із приводу ультимативного тону листа) у черговий раз відповів відмовою. Утім, є підстави вважати, що отриманою відповіддю Тимошенко залишилася задоволена. Свій учинок вона пояснювала прагненням зробити передвиборний переговорний процес більш прозорим, витягнувши його "з-під ковдри". Проте, здається, звертаючись до епістолярного жанру, Юлія Володимирівна керувалася іншими причинами: вона прагнула максимально підкреслити близькість Ющенка до влади. За допомогою такого ходу перша леді опозиції, скоріш за все, хотіла "перевербувати" частину електорату, критично налаштовану до Президента, але готову голосувати за "Нашу Україну".
У жовтні 2001 року представники блоку "Форум національного порятунку" вперше оголосили про можливу зміну "вивіски". Вирішено було "винести в заголовок" ім'я лідера. Глава УРП, що ввійшла у "Форум", Левко Лук'яненко, повідомив журналістів, що представники об'єднання "дійшли такого висновку після ряду соціологічних досліджень... Багато хто знає, що таке ФНП, проте ім'я Юлії Тимошенко набагато краще відоме в Україні". Коментуючи цю подію, лідер "Блоку Юлії Тимошенко" ("БЮТи") відзначила, що зміна політичного прізвища - "не якась амбіція, а персоніфікація відповідальності".
22 грудня 2001 року блок з'явився на світ. Правда, у його складі тепер значилося вже не сім, а лише чотири політичні організації - "Батьківщина", "Собор", УРП й УСДП. УКРП на чолі зі Степаном Хмарою влилася до складу партії Тимошенко, а очолювану Олесем Сергієнком УХДП "поглинули" республіканці Левка Лук'яненка. "Патріот" Микола Габер разом із своєю партією подався в інший блок, із красномовною назвою "Проти всіх".
5 січня 2002 року "БЮТи" на з'їзді затвердив список із 225 кандидатів і перелік із 57 політиків, яких блок має намір підтримувати в "мажоритарках". Серед них було названо діючих депутатів Анатолія Єрмака, Зореславу Ромовську, Дмитра Чобота, Віктора Шишкіна, екс-парламентарія Юрія Гнаткевича, колишнього посла України у Великобританії Сергія Коміссаренка, одного з організаторів знаменитих студентських голодувань початку 90-х Олеся Донія. Ні серед "списковиків", ні серед "одномандатників" не виявилося Володимира Олійника. Його відсутність пояснювалася відмовою Володимира Миколайовича від участі в парламентській кампанії та наміром зосередитися на виборах мера Черкас.
Коротко зупинимося на партіях, на базі яких сформовано "БЮТи". В основі його, ясна річ, "Батьківщина". Зі 195 "списковиків" 114 (за даними ЦВК) є членами партії, очолюваної Юлією Тимошенко. За даними, розміщеними на персональному сайті лідера "БЮТи", у рядах "Батьківщини" нараховується 150 тисяч членів, проте, за іншими даними, чисельність організації - приблизно 50 тисяч партійців. "Батьківщина" має 27 регіональних і 594 місцеві партійні організації. Чисельність партійної фракції (за даними офіційного сайта ВР) - 24 депутати.
Ще 26 кандидатів-"багатомандатників" представляють партію "Собор". Цю організацію засновано 25 грудня 1999-го й зареєстровано Мін'юстом у березні наступного року. Лідером партії було обрано Анатолія Матвієнка, заступниками - колишнього начальника Генштабу ВС України Анатолія Лопату, штатного борця з мафією Григорія Омельченка та главу міжнародної організації "Союз Чорнобиль", екс-депутата Володимира Шовкошитного. Головою ради старійшин - академіка, парламентарія та одного з лідерів ФНП Костянтина Ситника. Партквиток "Собору" має згадуваний вище Володимир Олійник, один із батьків-фундаторів "Канівської четвірки", екс-здобувач звання президента України.
"Собор" - опозиційна правоцентристська партія, представники якої брали активну участь в антипрезидентських акціях 2000-2001 років. Лідери організації - в ФНП, а депутати-партійцівходили в так зване проурядове лобі, яке підтримувало Кабінет Ющенка. У розпалі "касетного скандалу" "Собор" вимагав відставки Президента, а також керівників силових структур. За офіційними даними, "Собор" має 23 регіональні й 10 місцевих осередків, підтримує контакти з рядом правоцентристських партій у Польщі й Білорусії. Даних про чисельність у "ДТ" немає. За наявною інформацією, певну кількість симпатиків "Собор" має лише в столиці, у Черкасах і на Поділлі.
16 членами представлено в списку Українську республіканську партію, очолювану метром націонал-патріотичного руху Левком Лук'яненком. УРП стала наступницею знаменитої Української гельсінської групи (правозахисної організації, заснованої ще 1976 року) і виявилася першою офіційно зареєстрованою політичною партією (1990 рік). Лідер республіканців Левко Лук'яненко був учасником президентських перегонів-91, посівши третє місце й заручившись підтримкою
Loading...

 
 

Цікаве