WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Психологічні підстави підпорядкування особистості владі ідеології - Реферат

Психологічні підстави підпорядкування особистості владі ідеології - Реферат

ґрунтується на брехні й насильстві, є стабільною й могутньою тому, що люди її щиро підтримують [3, 270-276]. Виходить, отже, що тоталітарний режим зовсім не даремно дбає про монолітність пропаґованої ним ідеї. Ця монолітність повинна бути не тільки ідеологічно-світоглядною, але й, що дуже важливо, психологічною. Ідеологія тоталітарного режиму повинна прийматися якщо не всіма, то цілковитою більшістю громадян як їхня власна ідеологія. Тільки в такому разі тоталітарній системі ніщо не загрожує.
Гозман і Шестопал визначають три типи реакцій на диктатуру. Перший тип - повстання, опір; другий тип - пасивний опір за зовнішнього прийняття; третій, найпоширеніший тип - це спотворене сприймання світу, завдяки якому світ стає менш лякаючим та більш благополучним. В основі такого спотвореного сприймання лежать не так когнітивні, як афективні процеси. Необхідні спотворення в сприйманні світу легше здійснити не на когнітивному рівні, заперечуючи якісь аспекти реальності або придумуючи те, чого немає, а на афективному - міняючи своє ставлення до дійсності. Любов до системи розглядається як єдиний доступний спосіб позбутися паралізуючого страху. Невротична любов до джерела насильства - не оптимальна, але, мабуть, найпоширеніша реакція людей при зіткненні з лякаючими та непідвладними їм об'єктами [3,283>-285]. А коли так, то й не дивно, що такою спокусливою видається ідея подолання тоталітарної свідомості і тоталітарного суспільства "всього лиш" через масове усвідомлення громадянами своєї залежності від режиму.
Скажімо, В.Райх писав, що перемогти фашизм можна на основі відкриття природної біологічної основи людини. Осягнення суті всіх явищ та суперечливості їхніх функцій забезпечить перемогу над політичною реакцією [10, 27-34]. Якщо виходити з погляду, що потрапляння людини в залежність від інших людей є її цілком природним станом у процесі особистісного розвитку, то виходить, що для подолання залежності від нав'язуваної людині ідеології вона повинна відмовитися від самої своєї природи, перестати бути суб'єктом, який і став собою завдяки прилученню до соціального оточення.
Психологічне значення загального поділяння панівної ідеології підкреслює С.Московічі. Згода, яка спирається на обговорення та обмін аргументами, є нестійкою. Вона потребує постійної перевірки свого впливу. Тривка згода, навпаки, спирається на відсутність дискусії, на заборону на критику. Така недвозначна заборона забезпечує владі леґітимність і робить її непогрішною в очах підданих. Згідливе мовчання є іманентною умовою справжньої влади. Натомість влада, яку оспорюють та суперечливо інтерпретують, перестає бути владою. Влада людини або ідеї, яка може підлягати обговоренню, утрачає будь-яку правдоподібність [7, 188; 8, 285-287].
Умовами протидії тоталітарній владі Московічі називає відновлення незалежності людей, відокремлення приватного і громадського життя, створення простору діалогу та соціального спілкування. Усе це має зробити неможливим будь-яке магічне та ідолопоклонницьке здійснення влади, яке створює видимість її всемогутності та всевідання в очах мас [7, 452-453]. Приблизно про це саме говорив і С.Мілґрам, зазначаючи, що тоталітарні режими створюють міф про власну всемогутність і лякаються навіть повідомлень про такі події, яких вони просто не можуть контролювати [6, 320]. Можна сказати, що тоталітарна влада зовсім не даремно боїться будь-яких виявів дисидентства. Не тільки численні приклади із соціальної історії, а й тонкі психологічні експерименти (як, наприклад, С.Аша) показують, що навіть поодинокі заперечення й протести дуже ефективно спростовують ідеологію, яка претендує на винятковість.
Тим не менше наявність певної ідеології в кожної нормальної особистості є, у певному розумінні, доконечною. Особистість повинна мати більш чи менш упорядковану систему поглядів на світ - хоч би для того, щоб у цьому світі якимось достатнім чином орієнтуватися, а отже, й існувати. Як пише Московічі, у людини немає вибору в питанні мати чи не мати ідеологію. Вона може в кращому разі змінити її на іншу або зрадити її[7, 218], але не може не мати її зовсім. Підвладність людської суб'єктності ідеї є, по суті, її атрибутивною характеристикою. Інакше-бо ця суб'єктність не матиме змістової визначеності і залишатиметься суб'єктністю в самій собі, тобто такою, що не має певного визначеного змісту.
Райх писав про перетворення соціальної ідеології, яка змінює психологічну структуру людини, на матеріальну силу, що діє в людині [10, 44]. Проте зрозуміло, що матеріальність такої сили є лише умовною. Насправді це сила психологічна. В іншому ракурсі розглядав цю проблему Е.Фромм, який зазначав, що ідея може стати могутньою силою лише тоді, коли вона відповідає специфічним потребам людей [11, 233]. Ці підходи можна об'єднати положенням про те, що влада ідеї над людиною "в чистому вигляді" - пуста абстракція. Насправді існує не просто влада ідеї, а владно-мотивуючий вплив настановлень і стереотипів, які людина намагається втілити в ідеях, особах тощо, аби їй було зручніше узалежнюватися від об'єкта. Людина створює або вибирає ідею, ідеологію, лідера і підпорядковується тим їхнім сторонам, впливам, які їй психологічно підходять. Інша річ, що ступінь вибірковості людини в такому підпорядкуванні може бути дуже різним. Відтак ідеологія справляє враження такої, що вільно вибрана людиною. Але, як писав Ґ.Марсель, чим наполегливіше людина трактує свої переконання як щось притаманне їй самій, тим більшу владу вони мають над нею [5, 586].
Отже, "священність" для людини прийнятої нею ідеологічної схеми є вельми відносною і навіть позірною. Достеменна цінність ідеї визначається не її об'єктивним змістом, а мірою відповідності до системи ціннісних орієнтацій особистості, яку вона підживлює, зміцнює, утривалює і тим самим надає сенсу індивідуальному існуванню. Проте з психологічного погляду абсурдним було б заперечувати доцільність ідеологічного залучення особистості. Людина "приречена" бути ідеологічно заангажованою, у чому найвиразніше втілюється її особистісна небезсторонність у ставленні до світу.
?
Література
1. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. - М.:Academia-Центр, Медиум, 1995.
2. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти (теоретико-эмпирические исследования языка и его использования) // Язык и моделирование социального взаимодействия. - М.: Прогресс, 1987. - С. 88-125.
3. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. - Ростов-на-Д.: Феникс,1996.
4. Лебон Г. Психология народов и масс. - СПб.: Макет, 1995.
5. Марсель Ґ. Бути і мати // Возняк Т.С. Тексти та переклади. - Харків: Фоліо, 1998. - С. 435-667.
6. Милграм С. Эксперимент в социальной психологии. - СПб.: Питер, 2000.
7. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс.-М.: Центр психологии и психотерапии, 1996.
8. Московичи С. Машина, творящая богов. - М.: Центр психологии и психотерапии, 1998.
9. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс //Избр. труды. - М.: Весь Мир, 1997. - С. 43-163.
10. Райх В. Психология масс и фашизм. - СПб. Университетская книга, 1997.
11. Фромм Э. Бегство от свободы. - М.: Прогресс, 1989.
12. Фуко М. Наглядати й карати: Народження в'язниці. - К.: Основи, 1998.
13. Юнг К.Г. Отношения между Я и бессознательным // Юнг К.Г. Собрание сочинений. Психология бессознательного. - М.: Канон, 1994. - С. 173-315.
Loading...

 
 

Цікаве