WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Психологічні підстави підпорядкування особистості владі ідеології - Реферат

Психологічні підстави підпорядкування особистості владі ідеології - Реферат

Реферат з психології
Психологічні підстави підпорядкування особистості владі ідеології
Засвоєна людиною ідеологія здобуває над нею специфічну владу. Ця влада справді є дуже специфічна, бо ідеологія не може бути окреслена як якийсь окремий, зовнішній щодо людини суб'єкт. Ідеологія, яку має, поділяє людина, є часткою її особистості та її суб'єктності. Тобто, у певному розумінні, підпорядковуючись ідеології, людина підпорядковується сама собі. Вона є водночас і суб'єктом і об'єктом ідеологічного владування та підпорядкування. У зв'язку з цим належить говорити про два різновиди ідеології як такої. По-перше, ідеться про традиційне розуміння ідеології як системи соціально вироблених та впорядкованих поглядів на дійсність, а по-друге - як системи індивідуальних засад, поглядів, переконань, які визначають зміст свідомості та керують поведінкою особистості.
Історично найбільш ґрунтовною формою ідеології як соціальної системи є релігія. Згодом із розмаїтих її варіантів виокремилися різні змістом і спрямованістю ідеологічні течії. Як писав К.Юнґ, наші страшні боги змінили лише імена. Тепер вони римуються на "ізм" [13, 273]. Владу, релігію та ідеологію тісно пов'язував між собою Х.Ортеґа-і-Ґассет. Влада, писав він, це прояв духовної сили. Будь-яка первісна влада священна. Вона корениться в релігії, а релігія - це первинна форма всього, що згодом зветься ідеєю [9, 119].
Про істотний зв'язок влади та ідеї говорив М.Фуко. Появу нематеріальної душі він пов'язував із дією влади на впокорене тіло. Душа починає існувати всередині тіла завдяки функціонуванню влади, що віддіює на тіло [12, 38-39]. Відповідно до цієї ідеї індивід, який зазнає тиску фізичної влади і не може звільнитися від нього фізично, шукає звільнення у формі психічного віддалення від тіла, яке страждає через поневолення. Таке віддалення душі від тіла є можливим лише в людини завдяки наявності в неї здатності до символічного відображення. Позбавлена такої здатності тварина в умовах фізичного тиску на її тіло залишається цілісною психічно-тілесною істотою, яка страждає, але не рефлексує з цього приводу, лише переживає, а не усвідомлює свого страждання. Натомість людина посідає здатність вийти за межі свого біологічного існування і стати для самої себе об'єктом символічного відображення. І владний тиск на тіло є первинним поштовхом до такого виходу.
Про владу ідеології над людиною багато писав Ґ.Лебон. За найпевніше мірило важливості ідеї він уважав владу, яку вона має над умами. Важливою є не якість віри, а ступінь її влади над душами. Людина, над якою панує яка-небудь ідея, не приймає думок, що цю ідею спростовують. Вона лише може шляхом штучних, мисленнєвих прийомів та великих спотворень увести її в коло понять, які над нею панують. Ідея, що проникла в душу мас, стає догматом, абсолютною істиною, яка не оспорюється. Потрібен дуже тривалий час для того, щоб ідеї закріпилися в душі натовпу, але не менше часу треба й для того, щоб вони зникли з неї [4, 11, 106-121, 190].
П.Берґер і Т.Лукман називають ідеологією окреме визначення реальності, з'єднане з конкретним владним інтересом. Така ідеологія претендує на монополію на граничне визначення реальності в суспільстві. Другою стороною цього процесу є уніфікація структури влади. Усілякі конкуруючі концепції або знищуються, або інтеґруються в панівну структуру [1, 197-201].
Р.Блакар звернув увагу на специфічну владу мови. Мову він називав інструментом соціальної влади завдяки притаманній їй і людині, яка з неї користується, здатності до структурування та віддіювання. Мова як основний засіб символічного відображення дійсності виконує, за Блакаром, ще й більш специфічну владну функцію: вона відображає структури соціально-політичної влади в суспільстві і неминуче приймає певний кут зору, стає на чий-небудь бік. Здатність примусити прийняти свої позначення Блакар називав вельми важливим актом соціальної влади. Структурування та зумовлювання досвіду іншої особи через мову або якось інакше є фактично здійсненням соціальної влади над цією особою [2,90, 99-101]. Належить, отже, підкреслити, що в стосунках між окремими особами, малими або великими соціальними групами владну перевагу обов'язково здобуває той суб'єкт, який нав'язує свою мову іншим суб'єктам. Тут ідеться й про мову в етнічному розумінні (мову того чи іншого етносу), і про мову як вербальне втілення категоріальної мережі, із якої користується панівний суб'єкт.
Кожний соціум витворює таку специфічну мережу, й особливо очевидним владний вплив панівної мови є в тоталітарному суспільстві. Правлячий режим у такому суспільстві дуже ретельно дбає про вироблення та активне функціонування відповідної мови як знаряддя владного впливу. Так, у Радянському Союзі таким знаряддям стала російська мова, тоді як іншим мовам надавалося право бути вторинною блідою копією російської. Якщо в якомусь мовному середовищі з'являлися ознаки поняттєвої емансипації, офіційна влада вживала негайних і рішучих санкцій. Проте й сама російська мова в її радянському варіанті, як відомо, зазнала величезних спотворень, витворилася така собі "новомова" (за Дж.Орвеллом), у якій цілком усталеним поняттям було надано нового ідеологічно забарвленого змісту. Наприклад, досить відмінні категорії "країна", "держава", "батьківщина", "суспільство", "народ" сплелися, по суті, у єдину цілісну ідеологему, яка ще й досі залишається нерозчленованою в масовій свідомості. Ця ідеологема ніби тримає масову свідомість у своєрідному полоні, заважаючи їй бачити істотні різниці в змісті відповідних понять. Адже насправді названі категорії дуже різні за своїм змістовим наповненням, проте для пересічного громадянина тоталітарного і посттоталітарного суспільства вони логічно й переконливо утворюють щільний синонімічний ряд.
До цього важливо додати, що владу над свідомістю здобуває не просто вербально оформлена категорія. Цю владу містить психоідеологічна функція, яку ця категорія виконує. Вона ніби створює у свідомості певну нішу, яку сама й заповнює. Коли ж вербально оформлена категорія з тих чи тих причин утрачає сенс і ніша звільняється, її має бути заповнено якоюсь іншою аналогічною категорією. Наприклад, для багатьох жителів пострадянської України місце категорії "радянська Батьківщина" більш чи менш успішно зайняла або поступово займає категорія "ненька Україна". Ця нова категорія перебрала на себе функції попередньої і якщо й викликає якісь ідеологічні суперечності, то з психологічного погляду забезпечує особистості належний комфорт.
Зрозуміло, проте, що мова як така не є цілком самодостатнім суб'єктом або чинником влади. Вона певним чином супроводжує, доповнює, увиразнює більш ґрунтовні владно-підвладні відносини, суть яких криється не в їх словесному оформленні, а в характері взаємодії між соціальними та індивідуальними суб'єктами. Влада мови є все-таки вторинною порівняно з владою, що складається в процесі взаємодії. Мовні норми відображають норми взаємодії, стосунків, ставлень.
У тоталітарномусуспільстві людина повинна стати частиною системи, і в такому приєднанні є вагома психологічна привабливість. Як пишуть Л.Гозман і О.Шестопал, стабільна влада повинна щось давати людям: матеріальні вигоди, почуття захищеності, віру в справедливість, радість від належності до чогось могутнього й прекрасного. І навпаки, диктатура потребує величезної психологічної підтримки громадян. Вона не може вижити без їхньої любові та священного трепету. Диктаторська держава, що

 
 

Цікаве

Загрузка...