WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Масова політична свідомість і поведінка як об'єкт політико-психологічного вивчення - Реферат

Масова політична свідомість і поведінка як об'єкт політико-психологічного вивчення - Реферат

розглядалася як природа психiчного, так i вплив архетипiчних енерґiй на людську психологiю, свiдомiсть і поведiнку. На великiй емпiричнiй і теоретичнiй базi Юнґ "проявив" те, про що лише здогадувалися соцiологи та соцiальнi психологи, коли задовго до нього говорили про глибиннi структури соцiуму. Вiн довiв, що колективнi психiчнi сили не можна осмислити i зрозумiти безпосередньо, що спочатку потрiбно осягнути розумом тi архетипiчнi енерґiї, якi є мотивацiйним ядром динамiки соцiуму, глибинною причиною iндивiдуальної або колективної поведiнки. У кожному соцiумi - своє колективне пiдсвiдоме i своє історико-культурне тлумачення унiверсальних архетипiв, що вiдбивається в способi життя та мислення людей. Полiтики, якi не бажають цього зрозумiти i не враховують глибинних пiдвалин буття свого суспiльства, приреченi прискорювати процес змiни елiт навiть собi на шкоду.
Але Юнґ усіляко протестував і проти розчинення індивіда в колективному несвідомому чи в рамках будь-якої колективності. У зв'язку з цим він наголосив на великій небезпеці абсолютної держави, абсолютного державного життєтворення в суспільстві, де людина може втратити самоконтроль, моральність, порядність і врешті-решт - індивідуальність. Багато думок Юнґа присвячено проблемі масовізації суспільства та формування нового типу людини - людини масової.
Юнґiвська теорiя колективного несвiдомого, а також його аналiтична психологiя загалом і досi не сприйнята в належному обсязi в українському суспiльствi, зокрема стосовно наукового осмислення полiтичних явищ, хоча саме в кризовi перiоди iсторiї глибиннi юнґiвськi феномени "оживають" i "правлять" свiтом людей.
Народам i суспiльствам, так само як i окремим людям, притаманнi певнi духовнi напрями, поведiнковi настанови, тобто певна соцiєтальна психiка з усiм набором властивостей, функцiй i процесiв. Саме вона й постає головним реґулятором подій у скрутнi перiоди iсторiї. Самоорганiзацiйнi процеси, про якi дедалі частiше тепер згадують аналiтики, базуються саме на соцiєтальнiй психiцi даного соцiуму. I що менше до цього феномена прислуховуються, то тривалiшою є криза [18; 38; 59; 60].
Феномени масового суспільства та масової людини хвилювали також розум відомого іспанського філософа Хосе Ортеґи-і-Ґассета. У своїй всесвітньо відомій роботі "Повстання мас" він аналізує культурно-історичну ситуацію, яка склалася в Європі на початку ХХ ст., саме з огляду на небезпеку появи на соціальній арені масової людини з усіма притаманними їй неґативними рисами. І що є, на його погляд, найбільш небезпечним, то це перетворення елітарних меншин на глуху, сліпу, інтелектуально тупу егоїстичну частину суспільства, яка вже не здатна виконувати історичні функції, покладені на неї минулим розвитком цивілізації. Адже цивілізація, на думку Ґассета, не є даністю і не тримається на одному й тому самому рівні сама собою. Вона є штучна і вимагає мистецтва та майстерності управління. Маса ж, саме з якої утворюються нові й нові елітарні групи, не бажає рахуватися із законами життя і не спроможна до сприймання чогось нового, із чим вона не знайома. Розрив між рівнем сучасних проблем і рівнем мислення сучасної еліти постійно зростає, і саме в цьому Ґассет убачає головну трагедію епохи. Сьогодні краху зазнає сама людина, яка вже не здатна встигати за своєю цивілізацією. Проблеми, які вона ставить, архіважкі. І дедалі менше людей, чий розум є на висоті цих проблем [39].
Друга половина ХХ ст. ознаменувалася величезними змiнами в життєвому просторi людей. Революцiйнi перетворення в науцi й технологiях, упровадження нових видiв комунiкацiї, iнформатики, джерел енерґiї вiдбилися на способi життя людей та їхніх можливостях сприймати свiт. Руйнацiя традицiйних цінностей, видiв працi, виробництва, торгiвлi, полiтичної економiї, лiнiйного нагромадження знань, iснуючої системи символiв; розвиток споживчого, гiперiндивiдуалiстичного i гедонiстичного стилю життя; фраґментацiя економiчної, полiтичної та культурної сфер життя, кожна з яких структурується за своїми цiнностями, що, як правило, уже не збігаються; руйнування релiгiйних меж, рiзницi мiж високою i низькою культурою, iлюзiями i реальнiстю тощо - усе це ознаки нової епохи в земнiй цивiлiзацiї, усе це породило якiсно новi погляди на державу, владу, полiтику.
Ю.Габермас намагається описати такi структури суспiльства, якi не мають iнституцiйного оформлення, але iснують як реальний, невимушено сконструйований "життєвий свiт", що поряд із "системою" реґулює полiтичну та iншу поведiнку людей. На думку Габермаса, змiнилася й природа полiтичних криз, причини яких криються не так в економiчнiй, як у соцiокультурнiй i психологiчнiй сферах. Основний сучасний конфлiкт - це конфлiкт мiж управлiнням,яке виходить iз принципiв виробничо-трудової рацiональностi, i реально iснуючою в суспiльствi мотивацiєю людей. Тобто мова йде про конфлiкт мiж iнструментальною (орiєнтованою на досягнення економiчного результату) i комунiкативною (орiєнтованою на досягнення взаєморозумiння в суспiльствi) поведінкою. Комунiкативна поведiнка дає змогу налагоджувати дiалог для розв'язання полiтичних криз саме тодi, коли офiцiйнi iнституції вже не спроможнi цього робити. За Габермасом, саме в суперечності мiж "життєвим свiтом" і "системою" криються джерела основних типiв суспiльної кризи: економiчної, "кризи рацiональностi" (або, на рiвнi соцiальної iнтеґрацiї, "кризи леґiтимацiї", коли влада, неспроможна запропонувати стратегiю примирення конфліктних iнтересiв рiзних соцiальних груп, руйнує власну леґітимнiсть в очах населення i її iснування як влади стає проблематичним для широких мас), "мотивацiйної кризи" (це криза людської мотивацiї, зацiкавленостi людини в соцiальнiй системi як такiй) [57].
Багато цiкавих i корисних думок із приводу впливу сучасної неординарної свiтової ситуацiї та, особливо, якiсно нового iнформацiйного і культурного простору на свiдомiсть і поведiнку людей можна почерпнути у постмодернiстiв А.Тойнбi, Ч.Мiллса, А.Етціонi, Д.Белла, Ж.Бодрiйяра, Ж.-Ф.Лiотара тощо. Виходячи з попереднього екскурсу, можна припустити, що бiльшiсть мислителiв, якi аналiзували соцiум з урахуванням психологiчних чинникiв, визнає той факт, що суспiльно-полiтичне життя в основних своїх параметрах розгортається на рiвнi, далекому вiд безпосередньо усвiдомлених iнтересiв i розумiння бiльшостi членiв суспiльства. Такий висновок навряд чи пiдтримають тi дослiдники, якi пов'язують зміцнення в суспiльствi демократичних форм правлiння із включенням дедалі бiльшої частки населення до процесу управлiння поряд зi зменшенням формально правлячої пiрамiди.
Ще П.Сорокiн, який мав змогу практично втрутитися в життя радикально рiзних соцiумiв (на початку життя - у царській Росiї, пізніше - за більшовицького режиму, а згодом - в американській "демократичній iдилiї"), на величезному культурологiчному та статистичному матерiалi довiв, що полiтична будiвля сучасних демократiй є така сама, як полiтична будiвля багатьох недемократичних країн. Вiн не побачив у свiтi народження жодних тенденцiй, якi б вели до полiтичної рiвностi, до руйнування феодальних форм полiтичної стратифiкацiї. Тiльки в перехiднi, тобто кризові, перiоди спостерiгається ніби сплощення правлячої пiрамiди за рахунок стихiйного, iррацiонального примноження полiтичних груп i їхніх лiдерiв. У цi перiоди загострюється одвiчний конфлiкт мiж силами полiтичного вирiвнювання i силами полiтичної стратифiкацiї. Iррацiонально-чуттєвий менталiтет цих перiодiв веде до вiдмови вiд вiчних цiнностей, якi витiсняються тимчасовими, сьогоденними мотивами. Вiдбувається деґрадацiя iстини, коли людина принижується до рiвня тварини i за допомогою рiзноманiтних "iдеологiй" рацiоналiзовує свою жадібнiсть, апетит, егоїзм. Влада в цi перiоди використовує "iстину" як димову завiсу для виправдовування своїх "релiктiв" та iнших комплексiв [49].
Протягом останнього півстоліття у працях західних дослідників Т.Парсонса, У.Ростоу, Р.Мiллса, Г.Полсвелла, Д.Белла, Р.Мiхельса, С.Лiпсета докладно аналiзувалися проблеми бюрократiї, елiти, полiтичних партiй і груп тиску. Цим самим напрямом iдуть вiтчизнянi психологи й соцiологи.
Loading...

 
 

Цікаве