WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Масова політична свідомість і поведінка як об'єкт політико-психологічного вивчення - Реферат

Масова політична свідомість і поведінка як об'єкт політико-психологічного вивчення - Реферат


Реферат на тему:
Масова політична свідомість і поведінка як об'єкт політико-психологічного вивчення
Історичний ракурс
Феномен масової свiдомостi вивчався протягом багатьох століть i в рамках рiзноманiтних свiтоглядних парадигм: еволюцiйно-органiчної (О.Конт, Г.Спенсер), соцiал-дарвiнiстської (Л.Гумплович, А.Смолл, У.Семнер), позитивiстської (соцiологiзм або соціальний реалiзм Е.Дюркгейма), антипозитивiстської (нiмецька соцiологiчна школа: Ф.Тьоннiс, Г.Зiммель), об'єктивiстської (загальна теорiя дiї Т.Парсонса, структурний функцiоналiзм Р.Мертона, теорiї конфлiкту Л.Козера, Р.Дарендорфа, Дж.Рекса, теорiї обмiну Дж.Гоманса, П.Блау), суб'єктивiстської (символiчний iнтеракцiонiзм Дж.Мiда, Г.Блюмера, Е.Ґоффмана, феноменологiя Е.Гуссерля, А.Шюца, П.Берґера i Т.Лукмана, Г.Ґарфiнкеля) тощо.
Кожного представника цiєї багатої iнтелектуальної плеяди тiльки з великою часткою умовності може бути вiднесено саме до такої, а не iнакшої пiзнавальної парадигми. Просто так зручнiше iсторикам психологiї та соціології. У теорiях вищезгаданих учених можна знайти багато суперечностей, якi виникають саме тому, що їхня свiдомiсть декларує один логiчно вивiрений погляд, а iнтуїцiя, пiдсвiдоме, чуття вченого у процесi аналiзу завжди виводять на значно ширшi i плідніші позицiї. Але ж довiряти своїй iнтуїцiї вченi стали значно пiзнiше, коли, по-перше, природничi науки досягли бiльш високого рiвня розвитку, тим самим надавши простiр асоцiацiям та аналогiям представників iнших, спорiднених дисциплiн, i, по-друге, нагромадився iсторичний культурно рiзноманiтний матерiал, який дав змогу порiвнювати, а значить розширювати свої уявлення про тi чи тi соцiальнi явища.
Психологiчна свiтоглядна парадигма теж не нова. Вона виникла як опозиція натуралiзмові в надрах самої еволюцiйно-органiчної парадигми. Спроби пояснювати соцiальнi явища психологiчними чинниками i використовувати психологiю для пiзнання соцiєтальних процесiв здiйснювалися вже О.Контом i Г.Спенсером, а А.Смолл i У.Семнер звернули увагу на ту обставину, що соцiальна взаємодiя людей породжує такi специфiчнi форми колективної свiдомостi, як звичаї, традицiї. Саме з констатування колективних, а не iндивiдуальних феноменiв психiчного почала складатися психологiчна парадигма в гуманiтарних науках.
За найвидатнішого представника психологiчного напряму в західнiй соцiологiї вважається Ґ.Тард - французький соцiолог, засновник соцiальної психологiї як науки. Тард дослiджував проблеми громадської думки, психологiї натовпу, механiзми психологiчного наслiдування. Він уважав, що саме наслiдування є головним механiзмом соцiальної поведiнки. Суспiльство - це наслiдування, а наслiдування - це рід навiювання. Окремi видатнi люди створюють щось нове, а всi iншi, тобто маси, це нове наслiдують і закрiплюють. Соціальнi конфлiкти пояснюються Тардом рiзними напрямами наслiдування. Загальнi закони соцiологiї охоплюють три найважливiшi соцiальнi процеси: адаптацiю, повторення, опозицiю. Наслiдування, за Тардом, iде вiд внутрiшнього до зовнiшнього i вiд вищого до нижчого. Велику увагу Тард придiляв вивченню "психологiї натовпу". На його думку, будь-який натовп може бути описано за такими параметрами: iррацiональнiсть, почуття, вiра, дiя, нелогiчнiсть, нездатнiсть сприймати критику на свою адресу, вiдсутнiсть здатностi до мислення, тобто вiдсутнiсть людини з ознаками iндивiдуальностi [51]. У 80 - 90-х роках минулого столiття дослiдження феномена натовпу було однiєю з центральних проблем, якою займалися також спiввiтчизник Тарда Г.Лебон, iталiєць С.Сiґеле, росiянин М.Михайловський та iн.
Ґ.Лебон прогнозував наступ "ери мас", тобто ери натовпiв, i наступний за цим крах цивiлiзацiї. За Лебоном, унаслiдок промислової революцiї, зростання мiст i поширення засобiв масової комунiкацiї сучасне життя дедалі бiльше визначатиметься поведiнкою натовпу, який завжди є слiпою руйнiвною силою. Адже в натовпi iндивiди втрачають почуття вiдповiдальностi i опиняються пiд владою iррацiональних чуттiв, догматизму, нетерпимостi, всемогутностi, бо ними керує закон "духовної єдностi натовпу". Лебон уважав, що вирiшальну роль у соцiальних процесах відіграє не розум, а емоцiї. Вiн виступав проти iдеї соцiальної рiвностi та демократiї, доводив, що всi досягнення цивiлiзацiї є результатом дiяльностi елiт. Революцiю Лебон розцiнював як демонстрацiю масової iстерiї [28].
Психологiчну iнтерпретацiю суспiльного життя визнавали первинною також американцi Л.Уорд та Ф. Ґiддiнґс. Як i Лебон, Уорд уважав почуття, а не розум за найголовнiшого рушiя соцiального розвитку. Усi великi змiни в iсторiї випереджаються та супроводжуються насамперед сильними почуттями. Саме тi люди, почуття яких були найсильнiшими, чинили великий вплив на спосiб життя i характер суспiльства. Уорд уважав, що чистого iнтелекту завжди бракує, щоб зрушити з мiсця соцiальну бiльшiсть. Відтак головною метою соцiального аналiзу повинна стати суть психологiчних мотивiв, якi приводять суспiльство в рух [54].
Визнання первинностi колективних форм психiчного бачимо у Ф. Ґiддiнґса. Вихiдним принципом i первинним елементом його вчення виступає поняття "колективна свiдомiсть роду". Саме "свiдомiсть роду", за Ґiддiнґсом, є первинним соцiальним фактом, i вона завжди бiльша за будь-яку iндивiдуальну свiдомiсть. Соцiальний розум продукує в громадську думку i традицiї, колективнi настрої i бажання, соцiальнi оцiнки й цiнностi. Справжнiм об'єднанням, асоцiацiєю є психічний процес, у якому центральну роль виконує взаємодiя мiж iндивiдами. За головні чинники соцiальної iнтеґрацiї Ґiддiнґс уважає наслiдування i симпатiю. На його думку, суспiльство прагне до "етичного типу" як найбiльш високої та мiцної форми соцiальної органiзацiї [8].
У цей самий час в Iталiї створював свою соцiологiчну концепцiю В.Парето - ще один вiдомий представник психологiчного напряму в iнтерпретацiї проблем соцiальної динамiки суспiльства. Головною вартiстю його концепцiї є її широкий антропологiчний пiдхiд до структури суспiльства та суспiльної динамiки. На вiдмiну вiд багатьох представникiв психологiчного напряму, якi вибудовували свої теорiї на основi спекулятивного методу, на iдеях так званого суб'єктивного духу, Парето створив логiко-експериментальний метод дослідження, який базується на фактах зовнiшнього свiту та їх закономiрних повтореннях. Iталiйський учений наполягав, що пiзнання дiйсної поведiнки людей може виконати тiльки синтетична наука, якiй у плані вивчення пiдвладнi будь-якi факти дiйсностi, якщо тiльки вони спроможнi довести - безпосередньо чи опосередковано - деяку реґулярнiсть. Як i багато його попередникiв, Парето вважав, що саме почуття людей - це найважливіший елемент соцiального життя й поведiнки i саме ними повинна займатися соцiологiя. У центрi уваги Парето - дiї "людських молекул", велике розмаїття яких вiн намагався впорядкувати й систематизувати. Людську поведiнку вчений подiляв на два типи: логiчну, тобто таку, що використовує адекватнi засоби для досягнення поставленої мети, iнелогiчну - таку, якою керує не рацiональне знання про факти i зв'язок мiж ними, а вiра, що тримається на почуттях та iнстинктах людей.
Звернення до почуттiв, iнстинктiв, пiдсвiдомостi не є чимось новим для науки того часу. Адже досить згадати iм'я З.Фрейда, у працях якого почуття та iнстинкти було фундаментально проаналiзовано як глибиннi першоджерела людської природи ще до теорiї Парето. Але Парето вони цiкавили не самi по собi, а у зв'язку з тим, що саме вони здатнi порушувати процеси логiчного мислення як на iндивiдному рiвнi, так i на рiвнi соцiуму. На думку Парето, у загальнiй структурi соцiальної дiї людей нелогiчна поведiнка посідає панівне становище. Це означає, що в суспiльствi домiнує не рацiональна, а iррацiональна мотивацiя людських учинкiв. Логiчнi дiї, рацiональна мотивацiя поширені в суспiльствi недостатньо для того, щоб відігравати визначальну роль у суспiльному розвитку. Таке спiввiдношення логiчних i нелогiчних дiй не є випадковим для людського суспiльства. Воно є родовим для членiв соцiуму. Але вони не визнають цього факту, i тому буденна свiдомiсть у соцiумі, як правило, перевантажена рiзними
Loading...

 
 

Цікаве