WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Людина у політичному житті: онтологічні аспекти - Реферат

Людина у політичному житті: онтологічні аспекти - Реферат

"доленосні" рішення про fatum мільйонів без їхньої участі, тим самим віддалятися від народу, не нести ніякої відповідальності за здійснювану політику.
Провал реформ (або, висловлюючись коректніше, затримка з ними на ціле десятиліття) - це не просто результат помилок в управлінні чи недоліків у політичних програмах (що безсумнівно), а головне - свідомі і послідовні дії тих, хто хоче будь-що утриматися при владі (під девізом: під нашим керівництвом країна відмовилася від минулого, а майбутнє неможливе без нас!), не дати опонентам можливості перехопити важелі управління. Для них політика - вигідний бізнес, виняткова кон'юнктура, завантажена особливо роллю приватної боротьби, корисливості і наживи. По суті, це не політика, а дочи протополітика, нерідко - низьке, дрібне політиканство.
Політика ж, це - дійство стійке, самовіддане, відповідальне, найвищим законом якого є благо народу, а не своє особисте.
Користолюбність, марнославність, відчуження не лише шкідливі для суспільства, бо вони руйнують систему суспільних зв'язків, людське в людині; вони насамперед нівелюють масштаб, зміщують систему координат, збільшують допуск на підлість: все стає дозволеним, ні за що не соромно.
Насправді ж у політиці дозволено хоч і багато що, але далеко не все. Крайня межа потенційних посягань - життя і продовження життя. Права особи, народу на свободу і процвітання є самоцінними, вони не можуть бути похідними від первинних функцій; вони самі є функціями в цій складній суспільній алґебрі. Найуспішнішою, найсприйнятливішою для "широких народних мас" є та політика, яка пройнята не вічними, а буденними справами - і знов-таки маємо наявні дві екстреми, два полюси однієї системи виміру - від "нагодувати трьома хлібинами та двома рибами" до "у всьому винні велосипедисти" і "кожній жінці - по чоловікові"; може в цьому і є феномен успішності таких радикальних течій? Не трансцендентне мусить бути пріоритетним, а саме речовий світ? А трансцендентне хай залишається не філософам, а священикам - quod licet ...
Все, що існує - існує для нас, зараз, сьогодні, одержує існування від нас і через нас; можливо, завтра не буде його, або не стане когось з нас, або нас взагалі як даності чи субстанції - то чи варто марнувати час на осмислення того, що буде після нас, у "кращому зі світів"? Мирські діяння - ось корінний пріоритет політичного самовизначення, соціального і екзистенціального. Політика звершується у двох неевклідових площинах - історичній місії і життя самим життям. Її функціонування як інституту вміщується у прокрустове ложе схеми "подорожувати в одному човні", а надійна опора - леґітимність, сила права, відсутність якої споріднює її з диктатурою. Маґістраллю розвитку стають не ворожнеча, а терпимість; не конфлікт, а консенсус; не протидія, а взаємодія. Цим забезпечується політична рівновага. З її порушенням виникає дестабілізація політичного життя, яка у своїх крайнощах набуває вигляду полемічних виступів, парламентської чи навіть вуличної боротьби. Пункти політичної нестабільності, її точки біфуркації, які виникають при цьому, вимагають особливого поводження з собою. Неприпустимими є крупномасштабні, згубні дії, насилля, від якого б ультрапросвітницького авангарду (комуністичного чи демократичного) вони не виходили. Навпаки, допустимим і бажаним є те, що К.Поппер називав piecemeal social engineering - поступовий рух, тобто законотворчість, яка через певні свої акти чи процедури оновлює життя.
Необхідна відповідна, цілком певна ідеолоґія, яка розкриватиме сутність політичної системи через систему життєво важливих цінностей. Загальними серед них можна вважати: життя людини і збереження життєпридатного середовища, свободу, культурне розмаїття світу і захист національно самобутніх культур. Що ж до ідеолоґії української державності, то, слідом за В.Лісовим, варто додати сюди і захист української незалежної держави, і її політичної стабільності; надання правового характеру українській державі, в т.ч. і її популяризації шляхом розповсюдження примітивних іміджів-кліше (пор. "німець - пиво, капуста та сосиски", "француз - вино та секс", "італієць - мафія та спаґетті", "японець - карате"); добробут (ефективно діюча економіка, навіть шляхом експорту-імпорту робочої сили чи відмови від певних індустрій); орієнтація на досягнення ідеалу соціальної справедливості ("українська мрія") та доцільний (раціонально виправданий) масштаб рівності в добробуті та можливостях18.
Саме у цій якості демократична державна ідеолоґія цілеорієнтує, реґулює, мотивує життя; виступає його правдою (обгрунтовує його правду); вимагає стійкості від системи. Так населення стає народом, одержує енергію національного самовиробництва, самовідтворення, формування гуртового життя щирих аполоґетів Вітчизни.
ЛІТЕРАТУРА
1. Див.: Вопросы философии. - 1999. - № 9. - С. 178.
2. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: новая онтология ХХ века. - М., 1997. - С. 468-480.
3. Там же. - С.5.
4. Философия: Учебное пособие для студентов ВУЗов / Авт. коллектив под рук. Е.В. Осичнюка, В.С. Зубова. - К.,1994. - С. 167.
5. Гвардини Р. Конец нового времени // Вопросы философии. - 1990. - № 4. - С.144.
6. Див.: Лісовий В.С.Ідеологія - Політика - Культура. - К.,1997. - С. 308-314.
7. Див.: Вопросы философии. - 1998. - № 4. - С.29.
8. Хайек Ф.А. Дорога к рабству // Вопросы философии. - 1990. - №11. - С.160.
9. Платон. Государство // Сочинения: В 3-х т. - М.,1971. - Т.3. - Ч.1. - С.271.
10. Аристотель. Политика // Сочинения: В 4-х т. - М.,1983. - Т.4.
11. Freund J. l'Essence du politique. - Paris, 1965. - S. 446.
12. Fukuyama F. Trust, the Social Virtues and the Creation of Prosperity. - N.J., 1995. - P. 273.
13. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. - М.,1996. - С.26.
14. Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия. - М.,1995. - С.182.
15. Див.: Вопросы философии. - 1998. - № 4. - С.24.
16. Лісовий В.Г. Назв. праця.
17. Cьогодні, особливо після краху тоталітарної ідеології - а чи краху? - мало хто з вчених-суспільствознавців має сміливість твердити подібне, без того, щоб не бути підданим остракізму з боку новоявлених "ідеологів" "незалежної" квазіфілософії, а насправді - недоучок тих же університетів марксизму-ленінізму чи стажерів кафедр наукового комунізму чи історії (марксистсько-ленінської) філософії, або ж - щодо діаспори - "лідери" діаспорних мікропартій чи рухів, здебільшого без будь-якої систематичної (взагалі, а не тільки гуманітарної) освіти, які запо-лонили простір сучасної філософської кориди в Україні і вважають себе ледве не істиною в останній інстанції стосовно української філософії. Достатньо було лише поїхати одного разу на"стажування" до будь-якої з діаспорних інституцій чи провести кілька годин на площі Жовтневої Революції під час студентського голодування, щоб стати глашатаєм нових ідей в українській філософії. Таким чином, маємо ще одного "награного туза" - профанацію, замість професійності!
18. Лісовий В.Г. Назв. праця.
Надійшла 19.04.2000 р.
Loading...

 
 

Цікаве