WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Людина у політичному житті: онтологічні аспекти - Реферат

Людина у політичному житті: онтологічні аспекти - Реферат

ступенів свободи, реґуляції поведінки індивіда, його взаємовідносин з соціумом, звідси - стихія нестабільності, то-тального соціального дисбалансу.
В результаті суспільство відчуває подвійну потребу:
а) вироблення нової державно-правової системи реґулювання відносин соціуму і людини, побудованої на принципах правової держави з чіткою системою ґарантій громадянських прав і свобод особи; і
б) формування нового механізму самореґуляції, самоконтролю поведінки людини.
Суспільна наука, оговтавшись після тотальної дискредитації, сьогодні, в умовах дискомфорту, поступово виходить на рубіж свого покликання: з'ясування того, в якій точці соціально-історичного простору перебуває нині наше суспільство. Контекст цього аналізу, його вихідні посилання задані тривіально: з точки зору формування ринкової економіки, демократичної політичної системи і життєздатної державності.
Якщо ж вдатися до аналізу того, що відбувається в Україні, то побачимо невтішну картину "вестернізації", яка в уяві "достойників" і "провідників" з діаспори ототожнюється з сучасністю і навіть з цивілізацією! Але "так, як там" ще не означає "так, як слід". Автори подібних новацій припустилися методолоґічної помилки, оскільки вони виходили з універсальних уявлень про закони історії, які в тій чи іншій іпостасі, але діють скрізь17; з телеолоґічних уявлень про стадії і мету історії (те, що К.Поппер розвінчав під іронічною назвою "історицизм"); з детерміністського уявлення про механізми розвитку; тобто кореляція припустима, але в рамках заданості (як відомо, ще М.Вебер спростував тезу про абсолютну детермінованість суспільного життя: вона не заперечується, а "співіснує" з інваріантністю, ймовірністю та випадковістю).
Отже, світ політичного - це сфера можливостей, наслідки яких мають значну частку невідомості. Тому одна думка, одне твердження не можуть бути остаточними, скоріше - наближення до істини визначається збільшенням оцінок, думок за однакових умов. І тут дається взнаки важлива особливість політичного - його діалоґічність, а точніше - політолоґічність; у політичній сфері вдало (успішно з токи зору наведеної вище парадиґми) може діяти лише той, хто готовий слухати іншого, а не лише себе, і в разі зіткнення думок узгоджувати своє судження, ставати на точку зору опонента, а відтак переводити дебати на мову про загальне, ціле, суспільне, що й є світом політичного, який виступає як взаємозв'язок різних факторів суспільного життя. І за всієї багатозначності поняття політичного, з точки зору онтолоґії можна твердити, що мова має йти про особливу сферу життєдіяльності людей, яка пов'язана з владними відносинами, тими інститутами, принципами, нормами і т.п., які покликані ґарантувати життєдіяльність тієї чи іншої спільноти людей, реалізацію їх консолідованої волі, інтересів і потреб. Це також сфера, де люди, які не наділені владою, можуть відстоювати свої інтереси через вираз довіри чи недовіри тим, хто при владі. Нарешті, політичне життя - це безперервний процес діяльності множини людських індивідів, які, утворюючи різнорідні об'єднання, групи тощо, спрямовують свої кооперовані зусилля на вирішення всіляких політичних завдань за допомогою персоніфікованих політичних засобів.
Прямо, безпосередньо політика не зв'язана ні з істиною, ні з ідеалом. Головний об'єкт її устремлінь - суб'єктивні (стосовно до рівнів суб'єктивності) інтереси. Її найвагомішою передумовою виступає фактор обмеженості ресурсів - тобто сукупності засобів, джерел, можливостей, які використовуються в реґуляції міжіндивідуальної взаємодії, соціальної адаптації. Вона рухається у силовому полі стратеґм cui bono, cui pro-dest, cuique sum. Їй властива двостороння симетрія, яка поділяє політосферу на владно-офіційну і опозиційну частини.
Одним з важливих онтолоґічних аспектів розгляду теми "людина і політика" є звернення до загального взаємозв'язку життєвих переконань, звичних, виправданих норм поведінки, які виступають основою для спільного суспільного життя людей. Греки називали його etws; він достатньо сталий, щоб забезпечити єдність - орґанізаційно-стійке об'єднання політичних суб'єктів, і водночас достатньо мінливий, щоб забезпечити їх різноманітність.
Тут знову виникає породжувана характером, змістом буття людини суперечність: люди змушені самі створювати, виробляти моральні і політичні засади власного співжиття, закріплювати їх у законах і видавати за ультимативну істину, інакше - настає хаос, загроза існуванню. Водночас їм притаманна незборима і постійна готовність до радикальних змін, тобто критики і руйнації існуючого у прагненні до істини. Звідси - істина не в знанні, не в розумі, а у вільній взаємодії автономних розумів як можливість і дійсність спільного буття людей.
Розум (або теоретичне знання) - лише невелика і зовсім не найважливіша частина того, що може вважатися суспільним знанням. Попереднє значення для інституціонального порядку має все те, що "знає кожен", тобто сукупність правил поведінки, моральних принципів, доручень, приписів, приказок і прислів'їв, цінностей і вірувань, міфів і т.п. Теоретично їх узагальнити і інтеґрувати - і проблема, і завдання, що вимагають значних інтелектуальних зусиль. Насамперед належить розкрити, чому у певних ситуаціях того, що "знає кожен", недостатньо для безпроблемного функціонування існуючих політичних інститутів, чому воно фраґментується так, що стає відомим лише одній, квазіпривілейованій групі, і невідоме іншій або не сприймається нею. Адже ці умовні "знання" і "незнання" стосуються якраз основ того, як жити разом, тобто політики. Тому наступним лоґічним кроком мало б стати осмислення тривіального посилання, що витікає саме з такої конфліктної фраґментації і яким чином, візуально сприймаючи і розуміючи її, все ж можна "жити разом". Іншими словами, центральною проблемою політики (з точки зору політичної онтолоґії) стає сьогодні проблема поєднання індивідуальної свободи і суспільного порядку. І доцільність чи актуальність тих чи інших політичних інститутів, процедур, механізмів тощо має визначатися саме за цією парадиґмою (з точки зору поєднання індивідуальної свободи і загального порядку), якими б вони не були за змістом, структурою, назвою.
Яке ж посилання є домінуючим в нашій сьогоднішній дійсності? В Україні виразним є прагнення політичного керівництва відтворити західний зразок (ринок, демократичні інститути, багатопартійність, політичний плюралізм тощо). Якраз тут, на думку автора, і допущена методолоґічна помилка, оскільки автори і творці подібних новацій виходили з універсального уявлення про закони історії, які volens-nolens є ідеолоґічно і технолоґічно самостійною альтернативою, яка демонструє ефективність чи неефективність політики. Якщо говорити про українську дійсність, то дійдемо висновку про неоднозначність ставлення до вітчизняної ситуаціїтих, хто "любить" Україну, хоче бачити її "сильною", "незалежною" і "багатою". Для одних - це стабільність гривні, для інших - рівень життя народу. І над усим цим домінує влада (в економіці, політиці, суспільстві), така її система, з такими механізмами, які дають їй змогу приймати
Loading...

 
 

Цікаве