WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Людина у політичному житті: онтологічні аспекти - Реферат

Людина у політичному житті: онтологічні аспекти - Реферат

стан" у разі розвитку на шляху радикалізації призведе до зникнення суспільства (його замінить сукупність абсолютно розрізнених індивідуумів) і людини (кожен індивід повністю втратить людську подобу, стане жорстоким і злим звірем-одинаком), а спроба жертвувати особистостями ("ґвинтиками", "соціальними пішаками", "масою", "гарматним м'ясом"), мотивуючи це захистом суспільства (можливі варіанти - "прогресивного людства", "світлого майбутнього", "Вітчизни-матері" тощо), щоразу чомусь призводить до втрати суспільства (характерним прикладом можуть бути Перська імперія, держава Олександра Македонського, Римська імперія тощо, де мотиваційним елементом було саме подібне бажання захисту, незважаючи на численні жертви-ґекатомби). Намагаючись зберегти суспільство за рахунок особи, жертвуючи особистістю в ім'я суспільства, ми в особистості ж руйнуємо і суспільство.
Зазначена вище роздвоєність, двосвітність людини дуже виразно і специфічно виявляється у політичній сфері, оскільки, як відзначав ще Платон, мірилом політики служать структура і тлумачення людського буття9. Участь в політичному житті передбачає наявність різних якостей, і тільки той, хто засвоїть, виробить у собі ці якості ("кращі"), має право управляти. Іншої точки зору дотримувався Арістотель (Plato amicus, sed amica veritas!), який вважав, що у кожній людині, яка діє з розумом, на благо й рішуче, - є завдатки філософа. Звідси Арістотель робить висновок, що поділ людей на тих, хто мусить підкорятися, і тих, хто має правити, а отже і зумовлена цим нерівність прав і обов'язків, не витримують критики10.
Таким чином, з історії розвитку політики можна зробити узагальнення:
а) політика - це діяльність в ім'я блага усіх;
б) це "мистецтво приносити користь друзям, а ворогам завдавати шкоди" (Платон);
в) це балансування, реґуляція, оптимізація, каналізація інтересів, що зумовлюють певні види людської активності; і нарешті
г) "сказати про щось, що це - політика, це означає сказати, що це "щось" - полемічне. Такі поняття, як республіка, клас, суверенітет, абсолютизм, диктатура, нейтралітет, мир - не можна з'ясувати, осягнути, якщо при цьому не вказані їхні цілі, проти кого вони спрямовані і кого вони прагнуть відвернути чи спростувати" (Ж. Фройнд)11.
Звідси можемо зробити наступний крок: політика завжди має своїми визначальними характеристиками конфлікт і консенсус; прагнення ж досягти функціонального оптимуму, тобто найадекватнішого співвідношення між метою і засобами її досягнення, становить її покликання.
Більшість сучасних дослідників вважає, що обидві екстреми соціальної "лінійки" - як заснований на індивідуалізмі, приватному інтересі "чистий лібералізм", так і побудований на колективізмі "чистий соціалізм" є однаково неприйнятними крайнощами. Нова парадиґма суспільного розвитку і суспільствознавства - взаєморозвиток обох принципів, їхня конверґенція в усіх структурах з оптимумом на рівні творчих систем. Щоправда, відомий політолог Френсіс Фукуяма вважає, що така проміжна система вже реалізована в США12, інші ж вчені (переважно в колишньому СРСР) виходять з того, що "чистих" систем не було і немає, що всі минулі й існуючі суспільно-політичні системи - конверґентні, змішані, проміжні13.
Але що не заперечується ніким, так це те, що обидві вищенаведені екстреми зумовлені об'єктивними обставинами, як і те, що об'єктивними є механізми їхніх змін. Йозеф Шумпетер висловився з цього приводу однозначно: "...людство не вільне у виборі. І справа не лише в тому, що маси неспроможні раціонально оцінювати альтернативи... існують і набагато глибші причини. Економічні і соціальні процеси розвиваються за власною інерцією"14.
Додам від себе, що культурно-історичні або цивілізаційні особливості різних народів урізнобарвлюють цей процес. Так, у давніх персів основною парадиґмою було врятування від ворожих богів; у стародавніх греків - вирівнювання з богами; у Західній Європі - напружена рівновага між прагненням до дійсного світу і його запереченням; у Китаї - прийняття "дао" цього світу. Дуже дотепно висловився про альтернативи суспільного вибору Денієл Белл, скориставшись анекдотом: у ситуації, коли місто за добу має загинути від повені (прорвало греблю), ксьондз звертається до мирян із закликом молитися і просити прощення від Бога; протестантський пастор пропонує закінчити мирські справи, а ребе каже: у нас залишилося 24 години, щоб навчитися жити під водою15.
Сучасна кризова епоха змушує наше суспільство усвідомити і поставити перед собою ряд загальнонаціональних цілей, взаємопов'язане досягнення яких, на думку багатьох державних мужів і вчених, має розкріпачити джерела енерґетики суспільного розвитку і не лише вивести Україну з кризи, а й розв'язати завдання утвердження її як незалежної демократичної, правової, соціальної держави, формування громадянського суспільства, які ґарантують реалізацію прав, свобод і можливостей окремої людини.
Перехід до політекономії нового, інтенсивного, товарного типу, на базі спільного пан'європейського та загальносвітового простору, який виник після Уруґвайського раунду переговорів по ҐАТТ/СОТ та конвенції Ломе та неухильно розширюється; спільного ринку як нової всеохоплюючої системи координат; механізму стиковки людських потреб і діяльностей, призводить до формування нових, невидимих, безособово-речових, формалізованих, "договірних" зв'язків і залежностей, які руйнують стару соціальну структуру суспільства.
Так зване "громадянське" суспільство розпочинається із знищення різноманітних місцевих перегородок і "розґерметизації" кордонів між класами, суспільними стратами і соціальними групами, які базуються насамперед на власності. А це породжує об'єктивні процеси різноманітних соціальних переміщень, що впливає на соціальний статус індивіда, робить його рухливим, і, що особливо значуще, - спроможним і змушеним брати участь у процесах соціальної та політичної мобілізації. Світ людей нового часу, їхнє буття докорінно змінюються, долаючи неповноцінно-нерівноправну корпоративність і відособленість, широко розсуваючи свої соціальні і територіальні параметри до загальних громадянських і загальнонаціональних меж (останнє - тією мірою, в якій природним інструментом, вектором і водночас обмежувачем соціальної комунікації виступає рідна мова)16.
Усе виразніше в якості самостійних суб'єктів починають виступати не корпоративні, а окремі вільні індивіди-власники.
Психолоґію колективізму з її суб'єктною підлеглістю, підконтрольністю індивіда колективові - звідси слабка ініціативність і відповідальність першого - установками та очікуваннями солідарної підтримки і соціального утриманства змінює психолоґія самостійної, самодіяльної, потенційно необмеженої у своїй самореалізації індивідуальності з її потужною енерґетикою особистої незалежності і громадянської свободи і разом з тим із зумовленими необхідністю покладатися тільки на самого себе гідністю,відповідальністю, ініціативою і обов'язком. Така перебудова буття, суспільного ладу і особистості викликає розбалансованість, деструкцію попередньої, жорстко відлагодженої системи, з мінімумом
Loading...

 
 

Цікаве