WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Людина у політичному житті: онтологічні аспекти - Реферат

Людина у політичному житті: онтологічні аспекти - Реферат

ЛЮДИНА У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ: ОНТОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
У складних, суперечливих, нерідко позначених настроями відчаю й апокаліптичності перипетіях сучасного життя в України (і не лише тут) стає все очевиднішим, що дійсність не змінюється від простих практичних дій, якого б масштабу вони не були, що для цього потрібні принципові рішення. Ця обставина з новою силою нагадує про потребу саме філософського підходу до пізнання, розуміння і розв'язання сучасних проблем. Зрозуміло, що це не означає, що філософія може стати (в черговий раз!) єдиною ефективною "наукою виживання"1. Адже сьогодні перед людством постають насамперед питання про засоби до існування, про вибори і безвідповідальність тих, кому відповідати належить. Реально сприймаючи ситуацію, філософія ж, особливо в руслі онтолоґії (від К'єркеґора і Ґадамера) розглядає це буття - злиденне, несамостійне і безлике, не як незмінне, дане потойбічною силою, а як єдину, цілісну реальність. Усвідомлення існування людини - ось предмет інтересу і турботи сучасної філософії2. Про нього ми "забули" в ейфоричному очікуванні свободи, а коли ланцюги тоталітаризму впали, суспільна думка, під впливом згаданої вже ейфорії, звільнила себе від тверезих опрацювань ймовірних життєвих перспектив суверенітету, ринку, демократизації, лібералізації суспільного устрою, чим відкрила шлях тим, для кого мораль і свобода виявилися категоріями несполучними, а беззаконня і свавілля, вседозволеність і прагнення наживи - розглядалися як риси, притаманні сильній особистості, яка "стурбована" лише собою і вважає себе абсолютним благом.
Насправді ж невід'ємна частина поняття свободи людини - в її усвідомленні того, що зло і добро, присутні в її бутті, її "інь" та "янь", беруть свій початок в ній самій - в її світогляді, моралі, цінностях, виборі.
"Хитрість світового розуму" в тому і полягає, вважають прихильники онтолоґічного напряму в сучасній філософії, що він для досягнення "історичної мети" рівно застосовує як "добрі" та "моральні", так і "злі" і "аморальні" дії та вчинки3.
Ось чому в наші дні і в наших умовах знову постають питання: чи притаманна людині свобода вибору a priori, і якщо так, то чим вона забезпечується; чи приречена людина на вибір, чи це все-таки одна з вікових ілюзій, і ніякого вибору насправді у людини немає?
На ці питання і прагне відповісти філософія. Але це також і питання політології, психології, соціології, антропології та інших наук. Перше питання, яке тут постає, на нашу думку, це - вияв взаємозв'язку та відмінностей між катеґоріями "існування" та "буття". Якщо перша з них вказує на наявність "чогось" ("воно є"), то друга вирізняє якісну визначеність "того, що існує" ("є те-то"). Цю різницю чітко фіксує буденна свідомість, коли про людину, яка не виявляє своїх людських якостей, зневажливо-співчутливо говорять: "Вона не живе, а існує"4. Тож буття людини означає розкриття спосoбу її існування, а точніше - життєдіяльності, бо саме в ній людина виступає як суб'єкт соціальної діяльності, виявляючи свою людську сутність, своє ставлення до дійсності і до себе самої.
Саме в сутності буття треба шукати ключ до розуміння сутності людини. А вона, як засвідчує історія людських діянь, - двоїста. З одного боку, людина - це індивідуум. Як писав Р. Ґуардіні, "...кожний людський індивідуум - носій неповторного внутрішнього образу - може і повинен розвинути і виразити себе, проживши одне, йому одному притаманне життя"5. Давньогрецьке визначення цієї унікальності - "mikrwkwsmws " - вказувало на те, що кожна окрема людина така ж складна і самодостатня, як і "makrwkwsmws ".
Але, з іншого боку, - кожна людина прип'ята незліченними та різноманітними ланцюгами до інших людей, volens-nolens включена до багатьох, як правило, якісно різних спільнот, і тому вона соціальна за суттю, тобто є, за визначенням Ф.Енґельса, "соціальною твариною".
Тому, підтримуючи позицію Дж. Міда, можна твердити, що в людині існують два різних "я" і що вони орґанічно зв'язані між собою. Більше того, співвідношення між цими двома іпостасями людини змінюється в часі, і при тому змінюється в дуже складний спосіб, не завжди пояснюваний і часто непередбачуваний.
Досить своєрідний погляд на ситуацію роздвоєння людини зустрічаємо у Дм.Чижевського6. З одного боку, він критикує позитивістське іґнорування унікальности особи і ситуації, індивідуальності і індивідуального буття особистості. З іншого - виступає проти будь-якої однобічності: підпорядкування свого життя раціоналістичній конструкції, ідеї, соціальній ролі, посаді, прив'язаності до влади, до людини. Для філософа людина - це істота, що належить двом світам - звідси її "двосвітність", яка розкривається такими парами протилежностей: природна (соціальна) детермінованість-свобода; добро-зло і т.п. Вони не є a priori добрими чи злими - для їх оцінки має враховуватися дія конкретної особистості у конкретній ситуації; навіть зло не є простим запереченням добра, не є "абсолютним" злом, але лише - "конкретним" злом. (Очевидне заперечення трансценденталіста: існує абсолютне добро і абсолютне зло! Існує Вельзевул і Асмодей, Воланд і Люцифер - є поза межами об'єкту дослідження цієї статті. - Д.Т.).
Розв'язання цієї суперечності Дм.Чижевський вбачав у поєднанні двох завдань - пошуку та знаходженні людиною вищого сенсу існування (читай: буття - Д.Т.) і досягненні цілісності індивідуального буття, щo він означив як "онтолоґічна стійкість".
Дослідники відзначили той історичний факт, що епоха Розуму, Просвітництва та Лібералізму з її ґіпертрофованим сприйняттям індивідуального в людині ознаменувалася виникненням індивідуально зорієнтованої суспільно-політичної системи. Томас Гоббс, називаючи це суспільство "природним станом війни всіх проти всіх", де homo homini lupus est, єдиний порятунок у цій ситуації вбачав у суворій ролі держави-упокірника. Уже наприкінці ХХ ст., Альберт Ґор, будучи віце-президентом США, нарікав, що, надаючи індивідууму право вибору у застосуванні своєї праці і доходів, зробивши її заручницею індустріальної системи, машиноподібних монстрів сучасної технократичної влади і мас-медіа, ця система зайшла у глуху безвихідь, що загрожує їй (і США як її найбільш яскравому втіленню) драматичними пертурбаціями та потрясіннями7.
ХХ ст. ж ознаменувалося і виникненням соціально зорієнтованих суспільно-політичних систем, які ґрунтувалися на розвитку соціального в людині при обмеженні і зведенні нанівець індивідуального. Оцінюючи ці системи у праці з промовистою назвою "Дорога до рабства", Фр.Хайєк писав: "Якщо суспільство чи держава поставлені вище, ніж індивід, і мають свої цілі, що не залежать від індивідуальних цілей і підпорядкову-ють їх собі, тоді справжніми громадянами можуть вважатися лише ті, чиї цілі збігаються з цілями суспільства. З цього неминуче витікає, що людину можна поважати як члена групи постільки і тією мірою, якою вона сприяє здійсненню загальновизнаних цілей. Цим, а не тим, що вона - людина, визначається її людська гідність"8.
Показово, що обидві системи -прямо протилежні за знаками і цілями - мають аналогічні ефекти зворотньої дії: "природний
Loading...

 
 

Цікаве