WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблема націоналізму - Реферат

Проблема націоналізму - Реферат

в екстремних умовах послідовно утверджувати національний ідеал. Безпосередній уплив на формування екзистенції нації має провідна верства. Саме провід, еліта нації несе велику відповідальність за наше майбутнє та суголосність політичної практики з національними імперативами. Під сучасну пору не можемо однозначно ствердити, що національні дороговкази вибрано вірно, а тактика боротьби є ефективною. Партійне розшарування, внутрішні чвари, роздрібленість, самопожиранння - це ті ознаки, які значною мірою характерезують стан проводу, зумовлюють відчутне гальмування процесів державотворення і є прямим наслідком підміни орієнтирів. Адже очевидно, що коли б політичні лідери у своїй діяльності керувалися вищими інтересами нації, а не прагнули реалізувати свої власні ідейні концепції і особисті амбіції, то політична реальність сьогодні була б іншою.
Національний інтерес не може лежати виключно в площині соціальної чи економічної політики. Підсучасну пору матеріальна і духовна стагнація суспільства спричинилася до появи різноманітних концепцій подолання кризи. Найпростіша схема така: головне - економіка, все решта почекає. Цю схему використовують не тільки демагоги-прагматики, а й велика кількість політиків національно-демократичного спрямування. Саме у простоті цієї схеми полягає її абсурдність. Національний організм - явище складне, і внутрішня конституція його буде повнокровно функціонувати тільки за умов врахування цієї складності. Соціальний і економічний добробут - проблема важлива, але це тільки один компонент проблеми державності нації. Звуження проблематики державотворення до соціальних чи економічних проблем загрожує переорієнтацією нашої боротьби не за національне, а за соціальне "визволення". Соціально-економічний фактор - це лише складова національного інтересу. Боротися за часткове (одну складову) - це втратити все. На зорі століття також стояла дилема: національне чи соціальне (Нація чи клас)? Вибір тоді відбувся на користь соціального. У висліді, коли поляки здобули Польщу, Угорці - Угорщину, фіни - Фінляндію, українці... соціалізм і, як писав поет, "довгу ніч бездержавності". Отже, послідовна, вперта реалізація національного ідеалу - єдина можливість вирватися із тенет економічної, політичної, соціальної кризи.
У силовому полі проблематики державотворення несподівано опинилася інша дилема: націоналізм чи демократія? З неї випливає цілий комплекс похідних проблем: співіснування понять націоналізм і демократія, зумовленість цих понять, їхнє взаємовідношення тощо. При розгляді цього комплексу питань важливо відразу з'ясувати, що згадані поняття різняться між собою як за природою, так і за характером. А тому для аналізу потребують особливої методології, яка б враховувала цю специфіку. Саме відсутність такої методології зумовлює ототожнення цих понять або їх протиставлення. Ідеологія українського націоналізму має на меті забезпечити повний і гармонійний самовияв нації й індивідуума. Цього можна досягти тільки за умов витворення національної держави. У національній державі найоптимальнішим засобом гармонізації інтересів різних прошарків населення, без сумніву, є демократія. Але коли демократію роблять ідеологією (явище "демократизму") або механізмом для досягнення мети, то це може мати небезпечні наслідки. Принцип демократії не може абсолютизуватися і протиставлятися національному інтересові. Криза сучасного українського "демократизму" якраз і зумовлена тим, що конкретні, добре перевірені европейським досвідом засади демократії зазнали в Україні певних деформацій тільки через те, що не враховували реальної специфіки стану нації та її нагальних інтересів. Прикладів можна наводити чимало: від антиукраїнської істерії на шпальтах демократичних газет - до кадрової політики держави, яка з огляду на демократію не може позбутися антидержавного баласту. Однак це зовсім не означає, що демократичний устрій Української Держави суперечить ідейним засадам українського націоналізму. Саме український націоналізм і має стати тим механізмом, який би адаптував принципи демократії до української реальності, а це можливо лише за умови становлення Української Держави як держави української нації. Націоналізм не потрібно заміняти демократію, він повинен допомогти молодій українській демократії позбутися тих деформацій, які спричинилися недолугою політикою протиставлення демократії національним інтересам.
Зрозуміло, що утвердження української національної ідеї неминуче поставить проблему співіснування корінної нації і національних меншин, які складають чималий відсоток від загальної кількості населення в Україні. Зараз вже замало апелювати до твердження про свідому і добре продуману імперську політику Москви, яка провокує міжнаціональні конфлікти.
Проблема національних меншин потребує диференційованого підходу. Критерієм у минулому тут було ставлення національних меншин до національно-визвольної боротьби українців. Сьогодні критерієм має стати факт національної незалежності. Ставлення національних меншин до цього факту і буде визначати політику українців щодо національних меншин. Ті національні меншини, які допомагають нам у розбудові держави або принаймні не заважають, мають користуватися усіма правами громадян України. Корінна нація зобов'язана всіляко сприяти задоволенню культурних проблем цих національних меншин. А до тих національних меншин, які відкрито виступають проти нашої незалежності, наше ставлення має бути адекватним, як до кожного ворога нашої державності, без огляду на національність.
У стосунках з національними меншинами важливо позбутися комплексу "богообраності" і сліпої ототжнювальної ненависті на взірець: "Кожен чужинець - ворог". Варто нагадати, що нація - це спільність людей, об'єднаних передусім ідеєю національної свободи. Не забуваймо про "неукраїнське" походження таких велетів національного духу як Юрій Клен (Освальд Бургард), А. Кримський, В. Липинський та ін. Таке забуття - це зайвий козир в руках наших недругів та свідчення нашої власної ідейної убогості. Слід також зауважити, що у демократичному суспільстві національні меншини володіють не тільки правами, а й цілком конкретними обов'язками щодо держави, яка дала їм притулок і піклується про їхнє майбутнє.
У цьому контексті є потреба зайвий раз розтлумачити націоналістичний клич "Україна для українців", проголошений ще на зорі століття М. Міхновським і який постійно був і є предметом різноманітних спекуляцій. Розуміння природи цього гасла та його глибшої сутності висловив Юрій Пундик, ідеолог ОУН: "Клич "Україна для українців" в нашому розумінні означає тільки право для тієї української національної спільноти, без різниці кровного чи релігійного
Loading...

 
 

Цікаве