WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Проблема націоналізму - Реферат

Проблема націоналізму - Реферат

постання до початку другої світової війни ОУН була єдиним монолітом, сповідувала революційні методи боротьби, а у свідомості народу України зокрема Галичини, залишила глибокий слід як Організація, що безкомпромісно захищає національні інтереси поневоленого народу.
У 1940 році, напередоднірадянсько-німецької війни, в ОУН стався розкол. Значна частина членства (в основному так званих "краєвиків") пішла за новим провідником, Степаном Бандерою, і згодом перебрала собі назву ОУН (Революційна). Друга частина залишилася за Андрієм Мельником, наступником Голови Проводу Українських Націоналістів після трагічної загибелі Євгена Коновальця, убитого агентом НКВД. З цього часу, використовуючи назву ОУН, існують фактично дві різні організації.
ОУН та ОУН-Р брали активну участь у національно-визвольному русі під час другої світової війни. Після закінчення війни їхня діяльність продовжувалася на еміграції. Від часу лібералізації радянського режиму, особливо після здобуття Україною незалежності, діяльність цих організацій була перенесена в Україну. Сьогодні під назвою ОУН в Мінюсті України зареєстровано організацію, Провід якої сьогодні очолює Микола Плавюк. Під назвою КУН (Конгрес Українських Націоналістів) в Україні розгорнула свою діяльність ОУН-Р, або сьогодні ОУН (бандерівців), яку очолює Слава Стецько.
Отже, політичний спектр, пов'язаний з абревіатурою ОУН, є доволі широким. Назву ОУН також використовує організація "ОУН в Україні". Скажемо більше - він суперечливий і неоднозначний, а тому викликає особливе зацікавлення. Від часу появи на політичній арені незалежної України ОУН та ОУН-Б виник цілий комплекс проблем, які закорінені в історії ОУН та мають колосальний вплив на свідомість членства і їхньої політичної практики. Головною проблемою є розкол в ОУН у 1940 році, наслідки якого відчуваємо й сьогодні. Саме розкол ОУН породив безліч питань, став причиною для взаємної конфронтації в минулому та суперечок і непорозумінь сьогодні. Проблема розколу під сучасну пору не розв'язана, а перенесення полеміки з еміграції у сьогодення України тільки поглиблює непорозуміння.
НАЦІОНАЛІСТИЧНИЙ РУХ І ПРОБЛЕМА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІСТОРИЧНОГО МИНУЛОГО.
НАЦІОНАЛІЗМ ПРОТИ ФАШИЗМУ
Історія націоналістичного руху - це сукупність конкретних фактів і подій, які становлять яскраву сторінку історії національно-визвольної боротьби. Інтерпретація цих фактів має бути незаідеологізованою, а розглядатись під кутом погляду реалізації національного ідеалу. Нагадаємо, що ще в недалекому минулому усі факти, пов'язані з діяльністю ОУН у період другої світової війни, або замовчувалися, або до невпізнання фальшувалися. Тут не ставимо собі за мету переповідати у хронологічному порядку історію ОУН, тому не претендуємо на вичерпність розповіді.
Напередодні війни український національно-державницький фактор на теренах Європи був настільки вагомим, що його не могли зігнорувати найвпливовіші політичні сили провідних країн, авторитетні політики. Він став особливо актуальним після подій, пов'язаних із Карпатською Україною (1939), коли перед усім світом було задекларовано волю української нації мати свою державу, без огляду на розрахунки зовнішніх сил. Тріумф і трагедія Срібної Землі також засвідчили впливовість ідеології українського націоналізму, адже очевидним став факт, що саме в особі ОУН, національно-державницький фактор став реальною і впливовою ідейно-політичною силою.
Від 1929 року, а точніше від часу постання ОУН, до фактичного завершення бойових дій на землях України, національно-визвольні сподівання українців пов'язувалися саме з цією організацією, хоч ототожнювати національно-визвольний рух лише з ОУН не слід.
Вагомим виявом державницьких устремлінь під час війни став Акт 30 червня 1941 року, коли з ініціативи ОУН-Р у Львові було проголошене Українське Державне Правління. У радянській історіографії цей факт однозначно висвітлювався як антинародний і колаборантський. Однак, полишаючи на боці всі ідеологічні моменти, можемо ствердити, що ця подія вийшла далеко за рамки інтересів як німецької політики, так і більшовицьких планів. Акт 30 червня з усією силою актуалізував політичну тактику орієнтації на власні сили, унезалежнення національно-визвольного руху від сторонніх сил.
Наступним вагомим державницьким кроком нескореної нації стала низка подій і політичних заходів, пов'язаних із функціонуванням Української Національної Ради,- державного інституту, який за умов німецької і більшовицької окупації став виразником інтересів української нації. УНРада була вислідом державницьких змагань ОУН під проводом А. Мельника. У політичному сенсі діяльність УНРади, особливо її київського періоду, мала неабияке значення: по-перше, від часу окупації України більшовиками, вогонь національних змагань запалав не тільки в Галичині, а й у стольному Києві; по-друге, було розвіяно міф про нібито цілковиту підпорядкованість східних українців їх московським поневолювачам і їхню неготовність сприйняти радикальні націоналістичні кличі.
Ліквідація у Львові Державного Правління (1941), масові арешти і розстріли українських патріотів і фактичне розв'язання УНРади у 1942 році остаточно ствердили необхідність збройного спротиву німецькій навалі, дали могутній імпульс для активізації УПА.
Державницькі устремління українців під час другої світової війни, безперечно, враховували реальну розстановку політичних і військових сил, але у своїх діях усе ж були самостійними. Український фактор проявив себе не лише у суспільно-політичному аспекті, але й як військова потуга, спроможна ефективно боронити свій народ. Про це свідчить той факт, що у лавах різних збройних формацій, які діяли під час війни, були сотні тисяч українців, а самі формування не підпорядковувалися чужим силам. А тому безпідставними є спроби узалежнити український фактор від німецької політики. Конкретні факти засвідчують протилежне. Фашисти ніколи не толерували будь-які українські державницькі інституції, чи то у формі Державного Правління, УНРади чи УГВР, які творилися всупереч волі окупанта і при першій активізації - ліквідувалися. Від початку війни до німецького концтабору "Заксенгавзен" було спроваджено лідерів націоналістичного руху А. Мельника і С. Бандеру, низку інших активістів ОУН і ОУН-Р. Гестапо свідомо пішло на ліквідацію О. Ольжича, оскільки добре було поінформоване про його організаторські можливості та його працю з метою консолідації усіх державницьких сил.
Окремого дослідження вимагають факти, пов'язані з діяльністю Української Повстанської Армії. Але є спільний знаменник, під який можемо підвести думки і твердження різних сторін про цей феномен. УПА - це понадпартійне
Loading...

 
 

Цікаве