WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Голубович Сидір - керівник уряду ЗУНР - Реферат

Голубович Сидір - керівник уряду ЗУНР - Реферат


Реферат на тему:
Голубович Сидір - керівник уряду ЗУНР
(1875 - 1938) (керував урядом: січень - червень 1919 р.)
Народився 1875 р. у с. Товстеньке, нині Гусятинського району Тернопільської області, в селянській сім'ї. Змалку пізнав тяжку долю українців Галичини, які перебували під подвійним гнітом центральної австрійської влади й місцевої польської адміністрації. Його батько - освічений і національно свідомий селянин - дав можливість здобути належну освіту: закінчити гімназію і правничий факультет Львівського університету.
Формування цього галицького діяча проходило на зламі ХIХ-ХХ ст. Це був період бурхливого відродження українського політичного, економічного й культурного життя, так званої адвокатської доби політичної думки, коли на авансцену суспільного життя майже водночас вийшли адвокати К. Левицький, Є. Петрушевич, В. Охримович, Т. Окуневський та ін. Серед них був Сидір Голубович, який ще студентом брав активну участь у молодіжному русі, зокрема у масових акціях боротьби за український університет, став лідером "Академічної громади", членом Української національно-демократичної партії (УНДП). Невтомною громадсько-політичною працею націонал-демократів поступово витворювалося структуроване суспільство, яке правовими засобами, зокрема шляхом виборчої й парламентської боротьби, здобувало національно-культурні права і свободи.
Після закінчення університету отримав ступінь доктора права, розпочав адвокатську практику у Тернополі. У короткий час зарекомендував себе вправним юристом і активним громадсько-політичним діячем Тернопільщини. На виборах до Австро-Угорського парламенту у червні 1911 р. його обрано послом. Увійшов до складу національно-демократичного крила української парламентської репрезентації на чолі з К. Левицьким, яке об'єднало 24 депутати. Спільно з іншими послами Галичини включився у гостру політичну боротьбу за осягнення програмних завдань УНДП: розширення прав і свобод українського населення цісарської імперії, прийняття демократичного закону про вибори до Галицького сейму, заснування українського університету. При вирішенні національних проблем українським парламентарям доводилося вести боротьбу на два фронти - проти проурядового та польського таборів. Значним успіхом у цій боротьбі було впровадження нового виборчого закону. На виборах 1913 р. до Галицького сейму серед 31 українського посла був і представник Тернопільщини С. Голубович, що здобув визнання й авторитет гостри-
ми виступами на захист інтересів галицького селянства.
На початку Першої світової війни С. Голубович увійшов до складу міжпартійної Головної української ради, яка мобілізувала українські сили проти царської Росії з перспективою відновлення незалежної соборної України. Водночас у складі української парламентської репрезентації у Відні спільно з її керівниками К. Левицьким і Є. Петрушевичем відстоював автономістські інтереси Галичини й наполегливо боровся проти приєднання краю до відроджуваної Другої Речі Посполитої.
Коли утворилася ЗУНР, досвідчений громадсько-політичний діяч був обраний до складу її представницького органу - Національної Ради. У першому уряді К. Левицького зайняв посаду міністра судівництва. Саме під його керівництвом творилася важлива ланка механізму держави - правоохоронні органи. Зважаючи на складну ситуацію в республіці, насамперед воєнний стан, за пропозицією С. Голубовича тимчасово було залишено чинним попереднє австрійське законодавство у тих ділянках, де воно не суперечило Тимчасовому основному законові ЗУНР. Збережено також налагоджену структуру судових органів, апарат окружних і повітових судів. Секретаріат судівництва опрацював присягу, яку повинні були складати усі судді й технічні працівники, низку змін і доповнень до існуючих законодавчих актів. Ці заходи відіграли велику роль у забезпеченні стабільного правопорядку в державі за складних умов війни.
Після падіння Львова 23 липня уряд перебрався до Тернополя, де його голова К. Левицький подав у відставку. Національна Рада доручила сформувати новий кабінет міністрів С. Голубовичу. 2-3 січня 1919 р. у новій тимчасовій столиці ЗУНР м. Станіславів перша сесія Національної Ради затвердила склад Ради державних секретарів, у якому С. Голубович обійняв посади голови уряду та міністра фінансів, торгівлі й промисловості. Інші секретаріати очолили, зокрема: внутрішніх справ - І. Макух, військових - полковник Д. Вітовський, зовнішніх - Л. Цегельський, судівництва - О. Бурачинський.
Із перших днів існування ЗУНР її уряд шукав зовнішньополітичної підтримки у важкій боротьбі за незалежність. Природним союзником була Наддніпрянська Україна. Отже, однією з перших зовнішньополітичних акцій уряду С. Голубовича стало затвердження Національною Радою ухвали про возз'єднання з УНР. 22 січня 1919 р. урядова делегація на чолі з Л. Цегельським взяла участь у проголошенні Акта злуки в Києві. Завдяки цьому Наддніпрянщина надала фінансову, військову та продовольчу допомогу знесиленій війною Галичині. Зокрема, за домовленістю С. Голубовича з урядом УНР впродовж першого кварталу 1919 р. в Галичину надійшло 233 вагони збіжжя, 730 - цукру, 127 - інших продуктів харчування та 5 млн гривень на закупівлю картоплі. Певну підтримку було отримано від урядів Угорщини й Чехословаччини.
Під керівництвом голови уряду реформувалися державні структури, центральні й місцеві органи влади, правоохоронні органи, збройні сили. Досвідчений юрист узяв особисту участь у перебудові судової системи. На території ЗУНР утворили 12 окружних і 130 повітових судів, а також Найвищий державний суд. Суддів обирало населення згідно квоти (102 українця, 25 поляків і 17 євреїв).
У центрі державотворчої діяльності уряду було військове будівництво. Саме у січні-лютому 1919 р. здійснили докорінну реорганізацію Галицької армії на європейський зразок: на базі загонів, бойових груп сформовано 3 корпуси, 12 бригад, окремі армійські частини, командування і штаби укомплектовано кваліфікованими кадрами. Організовано стабільне забезпечення 100-тисячного війська одягом, харчуванням, фінансами. На жаль, умови зовнішньополітичної ізоляції та важка ситуація в економіці не дали змоги придбати належної кількості озброєння.
Істотні зрушення було здійснено у культурно-освітній сфері. Впроваджувався у життя закон про державну мову. Згідно з розпорядженням уряду, службовцями державних установ могли бути виключно громадяни України, які володіли державною мовою. У кожному населеному пункті відкрито початкові школи, створено 20 гімназій, 7 учительських семінарій, школи національних меншин.
Набагато менші були досягнення в економічній та соціальній сфері, що спричинено умовами війни. До того ж уряд і Національна Рада невиправдано зволікали з вирішенням найболючішого в Галичині земельного питання. Лише у квітні 1919 р. було ухвалено закон про земельну реформу, яким передбачалася конфіскація землі великих землевласників і наділення нею безземельних селян. Але у зв'язку з невирішеними питаннями про викуп ікомпенсації він не був втілений у життя, що негативно позначилося на настроях галицької бідноти.
У результаті загального наступу польського війська у травні 1919 р. керівництво ЗУНР і українське військо були затиснуті на клаптику території південно-східної частини держави. Важкою ситуацією намагався скористатися уряд радянської України, який звернувся з пропозиціями про союз і допомогу в боротьбі з Польщею. Серед галицьких діячів, які схилялися до цієї перспективи, був і С. Голубович. Але його відставка з посади голови уряду сталася з іншого приводу. Зважуючи на трагічні обставини відступу УГА, 9 червня 1919 р. нарада вищого керівництва ЗУНР ухвалила зосередити усю військову й цивільну владу в руках диктатора, яким було обрано Є. Петрушевича. Функції уряду покладалися на корпус уповноважених, яких призначав диктатор. С. Голубович склав повноваження голови уряду і був призначений уповноваженим з внутрішніх справ. Деякий час перебував у м. Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької обл.), а після поразки визвольних змагань емігрував з групою державних діячів до Австрії. Закордонний уряд Є. Петрушевича осів у Відні (Австрія), де в серпні 1920 р. був реорганізований; С. Голубович поступився посадою Й. Ганінчаку, але продовжував співпрацювати з урядом до його саморозпуску 1923 р. 7
Вернувшись до Львова, поринув у політичне життя краю. 1924 р. заснував Українську трудову партію, яка наступного року увійшла в Українське національно-демократичне об'єднання - найбільшу центристську партію, що діяла в Галичині у 1925-1939 рр. (її програма базувалася на ідеології соборності й державності). С. Голубович став одним із лідерів партії, невтомною працею заслужив визнання української громадськості. Помер 12 січня 1938 р. і похований у Львові.
Loading...

 
 

Цікаве