WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Мартос Б.М. - керівник уряду УНР - Реферат

Мартос Б.М. - керівник уряду УНР - Реферат

квітня 1919 р. у Рівному прем'єром він зберіг за собою і цю попередню посаду. Очоливши РНМ, Б. Мартосдіяв не лише як теоретик, але й як досвідчений практик-господар, забезпечуючи державний апарат та армію усім необхідним в складних умовах військового часу.
В оголошеній 12 квітня 1919 р. Декларації уряду йшлося про наміри будувати єдину самостійну й незалежну УНР, боротися за її утвердження без залучення "чужинської військової сили", а міжнародні договори укладати лише в разі визнання партнерами самостійності України і невтручання в її внутрішні справи. Прем'єрство Б. Мартоса припало на дуже важкий період українських національних змагань. Згоду на створення нового уряду з українських есерів та соціал-демократів дали лише два члени Директорії - С. Петлюра та А. Макаренко. Декларація уряду була проголошена без згоди інших членів Директорії, які перебували у Станіславі. Особливо різко проти двопартійного лівого кабінету виступав П. Андрієвський, бо він піклувався про інтереси соціалістів-федералістів, соціалістів-самостійників, народних республіканців, а також колишніх міністрів уряду С. Остапенка. На пропозицію Б. Мартоса вернутися до Рівного і з'єднатися з іншими членами Директорії він відповів відмовою. Тоді на нараді у Радивілові 13 травня П. Андрієвського вивели з неї на основі прийнятого 7 травня цього року "Закону про склад Директорії".
Ситуація, в якій діяв новостворений уряд, ускладнилася ще й тим, що навіть дуже поміркована програма кабінету Б. Мартоса зустріла рішучий протест соціалістів-самостійників та народних республіканців. Їх підтримав командувач Волинською групою республіканського війська соціаліст-самостійник отаман В. Оскілко. 29 квітня він вдався до спроби державного перевороту. І хоча січові стрільці ліквідували виступ протягом дня, ця акція завдала великої шкоди українській справі: через стягування В. Оскілком сил до Рівного оголився фронт, що полегшило наступ радянських військ. (Б. Мартос у 1958 р. назвав виступи В. Оскілка та П. Болбочана "жалюгідним епізодом" на тлі героїчних національно-визвольних змагань, безоглядним "переслідуванням дрібних, егоїстичних амбіцій", тоді як усе мало бути підпорядковане загальнонаціональним інтересам.)
Уряд Б. Мартоса під подвійним тиском поляків і більшовиків змушений був переміститися до кордону з Галичиною, а 17 травня 1919 р. уже був на її території. За свідченням "Робітничої газети", головним негативним наслідком згаданих вище подій стало те, що з часу виступу отамана В. Оскілка "перестав існувати навіть формально єдиний національний фронт", бо "суперечності всередині самого українського громадянства, всередині так званої свідомої його частини виявилися з цілою силою, у всій своїй непримиримості".
Політика кабінету Б. Мартоса викликала дедалі більше незадоволення правого крила українського табору: 20 відомих культурно-освітніх та земських діячів під час перебування Ради міністрів у Кам'янці-Подільському направили Директорії меморандум з вимогами припинення "соціалістичних" експериментів, пропонуючи скасувати, зокрема, постанову про трудові ради на місцях, передавати селянам землю у власність за викуп та сформувати новий уряд "з людей безпартійних". До того ж після виходу Є. Петрушевича з Директорії ускладнилися стосунки з ЗОУНР. 1 липня 1919 р. Кабінет міністрів розглянув питання про створення у складі уряду міністерства у справах Галичини. Очолити його Б. Мартос запропонував галицькому соціал-демократові С. Вітику. 7 липня Кабінет міністрів по доповіді прем'єра та С. Вітика ухвалив "негайно подати на затвердження Директорії наказ про призначення останнього міністром і просити його негайно приступити до виконання обов'язків". Але, як засвідчили події осені 1919 р., спроби консолідації національних сил бажаних наслідків не дали. Насамперед це стосується намагання узгодити дії Наддніпрянської республіканської армії та УГА.
До послаблення сил українського національного табору спричинилася і втрата урядом шансу на підтримку з боку повстанців, які діяли у радянському тилу. Коли 18 липня 1919 р. члени Головного штабу повстанського війська пробилися до Кам'янця-Подільського, сподіваючись на "об'єднання фронту по цей і той бік при спільній політичній платформі", уряд українського соціал-демократа Б. Мартоса не міг погодитися з їхньою заявою: "Ми повстаємо проти більшовиків, але стоїмо за радянську владу" і обстоюємо організацію влади "на трудовому принципі".
В українському визвольному русі існували глибокі незгоди між різними течіями. Зрештою, повстанське керівництво відмовилося від контактів з урядом УНР, а тим часом соціалісти-самостійники, хлібороби-демократи та соціалісти-федералісти за участі представників галицького уряду готували в оточенні Директорії грунт до нового перевороту з метою скинення уряду Б. Мартоса. Змагання особистих амбіцій, прагнення будь-що здобути владу відсували на другий план головне завдання українського руху - розбудову національної державності.
Про надзвичайну складність ситуації на території, де ще трималася влада уряду Б. Мартоса, свідчило наростання незадоволення селянства, роз'єднаного партійною боротьбою на кілька ворожих таборів. Про це повідомляв у звіті про поїздку по волостях Старокостянтинівського повіту Волині товариш міністра внутрішніх справ УНР. Якщо до радянської влади висловлювалися претензії щодо несправедливості виборчого закону, який забезпечував п'ятикратне переважання робітників над селянами, то до уряду УНР - насамперед із земельного питання. Селяни особливо обурювалися наданням пільг іноземним громадянам, що вело до повернення, зокрема на Волинь, великих польських землевласників. Протести саме з останнього приводу ставали настільки серйозні, що товариш міністра внутрішніх справ направив особисто С. Петлюрі телеграму про "необхідний коректив цього пункту". В одному з липневих повідомлень цей високий урядовець змушений був написати, що кілька сіл "цілком большевицькі, не визнають Української республіканської влади".
Наприкінці червня - початку липня 1919 р., коли радянська армія оволоділа м. Проскурів (нині Хмельницький), відтіснивши сили УНР до м. Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької обл.), а польська армія поступово окупувала Галичину та частину Волині, Кам'янець-Подільський перетворився на тимчасову столицю УНР. Сюди стягувала сили і опозиція урядові Б. Мартоса. Починався так званий "Кам'янецький період" Директорії, що тривав до листопада 1919 р. і став чи не найтрагічнішим в історії українського національного руху.
Внутрішні незгоди серед українців поглибилися також через намагання проводу УНР наприкінці літа 1919 р. налагодити тісніші контакти з Польщею. Тут слід зазначити, що Б. Мартос з самого початку був налаштований проти переходу польського війська через Збруч (прит. Дністра) і неодноразово порушував це питання на засіданнях Кабінету та Ради міністрів. Дослідники цього періоду
Loading...

 
 

Цікаве