WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Прокопович В.К. - керівник уряду УНР у 1920 році - Реферат

Прокопович В.К. - керівник уряду УНР у 1920 році - Реферат

вернувшись до Києва із "Зимового походу", разом зі своїми міністрами засудив дії тимчасово виконуючого обов'язки прем'єра А. Лі- вицького, який, власне, сформував паралельний кабінет із соціалістів-федералістів, соціалістів-самостійників, народних республіканців, хліборобів-демократів, за участі поляків. 19 травня 1920 р. уряд І. Мазепи у повному складі заявив про відставку, не зважаючи на заперечення представників республіканського війська, особливо керівника армії "Зимового походу" М. Омеляновича-Павленка.
26 травня 1920 р. формування нового кабінету міністрів було доручено В. Прокоповичу. До виконання обов'язків він приступив після 28 травня. Шукаючи компроміс, ЦК УСДРП погодився за певних умов на співробітництво з новим прем'єром. У розв'язання урядової кризи втрутився Ю. Пілсудський, домагаючись посади міністра земельних справ для поляка С. Стемповського. Але цей портфель отримав І. Мазепа, який працював в уряді В. Прокоповича до 23 червня 1920 р. 14
Серйозні урядові негаразди виникли 18 червня 1920 р. на засіданні РНМ через незгоди між українськими соціал-демократами та її правою більшістю у зв'язку з пропозицією міністра фінансів Х. Барановського розпочати для поповнення скарбниці УНР продаж державних, міських та інших націоналізованих земель. 23 червня 1920 р. українські соціал-демократи, міністр земельних справ І. Мазепа та міністр праці О. Безпалко внесли в уряд заяву з вимогою переглянути постанову. РНМ залишила це подання позаувагою. Члени УСДРП подали у відставку.
Після переходу радянських військ в середині липня через Збруч (прит. Дністра) і перенесення військових дій на територію Галичини уряд В. Прокоповича евакуювався до Тарнова, під Краковом. Польща, удаючи з себе вірну "союзницю" УНР, вела подвійну гру. Ще 3 липня вона розпочала контакти з РСФРР.
Без участі представництва УНР велися й переговори у м. Рига (нині Латвія). Не визнавала існування самостійної України Антанта. Польща заявила, що квітневий 1920 р. договір з Україною є таємним і залишився нератифікованим, отже, неіснуючим. У відповідь заступник голови уряду та міністр юстиції А. Лівицький 20 вересня 1920 р. повідомив польському кур'єрові у Берні, що коли УНР "не зможе заключити з Росією миру на основі повної самостійності України, то Україна буде продовжувати війну, хоч би як тяжко воно приходилось".
12 жовтня 1920 р. після переговорів із РСФРР та УСРР Польща, зрештою, підписала в Ризі "Договір про перемир'я та прелімінарні умови миру". Найвразливішим для УНР став пункт про заборону "перебування на території Польщі урядів, організацій і військ, ворожих Совітській Росії". Це безпосередньо стосувалося евакуйованих сюди українських урядових структур та залишків республіканської армії. В. Прокопович у гарячкових пошуках союзників наштовхнувся на негативну реакцію республіканської армії. Не зустріла схвалення і пропозиція А. Лі- вицького налагодити контакти з 3-ю російською армією генерала Б. Перемикіна і донськими частинами генерала Яковлєва, що також розташувалися на території Польщі. Українські соціал-демократи рішуче виступили і проти будь-якої можливості союзу з П. Врангелем. Проте голова Директорії С. Петлюра 9 жовтня затвердив прийняту кабінетом В. Прокоповича "Постанову про ведення переговорів з урядом генерала Врангеля" за умови визнання урядом Півдня Росії "самостійності Української Народної Республіки і її нинішнього уряду". Того ж дня С. Петлюра схвалив "Постанову про утворення тимчасової комісії" для ведення переговорів з уповноваженими РСФРР. 14 жовтня 1920 р. голова Директорії звернувся до В. Прокоповича з листом, у якому повідомив, що він "з жалем" задовольняє прохання останнього про відставку і висловлює подяку за працю.
Емігрувавши наприкінці 1920 р. з України, В. Прокопович на початку 1921 р. деякий час обіймав посаду міністра освіти в першому еміграційному уряді УНР А. Лівицького, потім перебував у таборах для інтернованих осіб у Польщі. У 1924 р. переїхав до Парижа, де став одним із найближчих сподвижників С. Петлюри й посідав важливі пости в уряді УНР в екзилі. Після вбивства С. Петлюри від 1926 р. до 1939 р. очолював уряд.
Від осені 1925 р. у Парижі під його редакцією виходив двомісячний журнал "Тризуб". У 1925-29 рр. В. Прокопович часто друкувався у бюлетенях комітету Франс-Оріан, у спеціально присвячених Україні додатках. Ще за життя С. Петлюри йому доводилося супроводжувати головного отамана під час подорожування того до Угорщини, Відня, Швейцарії, а також по Франції. У 1925 р. В.Прокопович сприяв створенню у Празі Українського академічного комітету. Важливою віхою у його житті стала подорож до Константинополя і зустріч з патріархом, під час якої йшлося про справи церковні. Про результати цього візиту В. Прокопович розповів у дописі, опублікованому 7 вересня 1930 р. у "Тризубі". Від жовтня 1939 р. до травня 1940 р. - заступник голови Директорії та головного отамана УНР. До 1940 р. залишався редактором "Тризуба".
Наукові інтереси В. Прокоповича зосереджувалися на дослідженні історії Києва та в галузі сфрагістики. Він систематично публікувався у "Записках Наукового товариства ім. Шевченка", у часописах "Тризуб", "Наше минуле" та інших. Серед наукових праць варто згадати: "Сфрагістичні анекдоти" (1938) , "Сфрагістичні етюди" (1954), про останні роки магдебурзького права у Києві - "Під золотою корогвою" (1943), "Заповіт Орлика" ("Тризуб", верес. 1939) тощо.
Помер В. Прокопович 7 червня 1942 р. у Франції і похований у Бесанкурі, поблизу Парижа.
Loading...

 
 

Цікаве