WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → СКРИПНИК М.О. - керівник уряду УРСР у 1918 році - Реферат

СКРИПНИК М.О. - керівник уряду УРСР у 1918 році - Реферат

між керівництвом радянських утворень. У відповідь на зневажливо-грубу вимогу наркома у справах національностей РСФРР Й. Сталіна до українців кинути "гратись в уряд і республіку", а українському радянському центру залишити Таганрог, М. Скрипник оперативно підготував спеціальну заяву, в якій містився протест проти висловлювань одного з ключових діячів РКП(б) і РСФРР. Неприємний епізод, можливо, наклав свій відбиток і на подальші особисті стосунки Й.Сталіна зі М.Скрипником, які часом набували досить критичного забарвлення.
Народному секретаріату України, його голові довелося працювати в екстремальних умовах воєнного часу, нестримного процесу втрати території радянської України в міру її окупації іноземними військами (менше як за три місяці уряд змінив п'ять місць перебування - Харків - Київ - Полтава - Катеринослав - Таганрог). З різних обставин статус України як національно-державного утворення не усталився, постійно змінювався, нерідко втілював у собі в різних комбінаціях принципові підходи до розв'язання національної проблеми з чинниками тимчасової дії, елементами політичного, дипломатичного характеру, зокрема - умовами Брестського миру. Таке поєднання часом було досить суперечливим. Постійна причетність М. Скрипника до пошуків розв'язання проблем національно-державного будівництва, відносин з іншими державними утвореннями виробили в ньому своєрідну методу, якій він не зраджував і в подальшому, намагаючись іноді штучно поєднувати суперечливі елементи. Це часом призводило до виникнення нових ускладнень, коштувало й самому М. Скрипнику нелегких моральних переживань та втрат. Головне ж - не служило базою обґрунтованої, вивіреної лінії державного будівництва.
Так, історично невиправданим виявилось рішення Таганрозької сесії ЦВК рад України 18 квітня 1918 р. про створення замість Центрального виконавчого комітету і Народного секретаріату Всеукраїнського бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів ("Повстанської дев'ятки") на чолі з А. Бубновим (членом бюро був і М. Скрипник), а також ухвали I з'їзду КП(б)У про розформування Народного секретаріату України.
На весну 1918 р. великої актуальності набув процес об'єднання більшовицьких організацій у всеукраїнському масштабі, утворення партійного центру. М. Скрипник взяв на себе у цій справі одну з визначальних ролей. Він не пристав ні на платформу прихильників "лівих" поглядів, які відстоювали форсування повстання проти окупантів і створення з цією метою окремої Компартії України, ні на позицію прибічників правих поглядів, які виходили з того, що без допомоги з боку Росії повстання є безперспективним, внутрішніх потенцій для нього недостатньо, а Компартія України має обов'язково бути складовою частиною РКП(б).
На Таганрозькій партійній нараді (19-20 квітня 1918 р.) М. Скрипник запропонував резолюцію, яка відкидала і "меншовицько-угодовські" пропозиції виразників правих поглядів, і "есерівський чистий інсуррекціонізм" виразників "лівих" поглядів. Учасники наради більшістю погодились з ним і визнали за необхідне організувати партизансько-повстанську боротьбу в тилу німецько-австрійських військ, визначили курс на підготовку повстання проти окупантів та їх посібників, підкреслили "залежність успіху цього повстання від збереження і зміцнення Радянської влади в Російській Федерації і від дальшого розвитку світової соціалістичної революції".
Проекту резолюції (автор Е. Квірінг): "Створити автономну партію з своїм Центральним Комітетом і з своїми з'їздами, але підпорядковану спільному Центральному Комітету і з'їздам Російської комуністичної партії" М. Скрипник протиставив свій: "Створити самостійну комуністичну партію, що має свій Центральний Комітет і свої партійні з'їзди і зв'язану з Російською комуністичною партією через міжнародну комісію (III Інтернаціонал)".
Учасники наради більшістю голосів знову підтримали М. Скрипника. Серед тих, хто голосував за запропоновану ним резолюцію, були й однодумці Г. Пятакова та Г. Лапчинського "ліві комуністи", прибічники утворення окремої комуністичної партії на Україні. Їх розрахунок був простим - організаційно відірвана від РКП(б) КП(б)У стане знаряддям для зриву Брестського миру. Для підготовки з'їзду більшовицьких організацій України було призначено організаційне бюро, до якого ввійшли А. Бубнов, Я. Гамарник, В. Затонський, С. Косіор, І. Крейсберг та ін. Очолив оргбюро (став його секретарем) М. Скрипник. З його ж пропозиції було ухвалено назвати майбутню республіканську партійну організацію Комуністичною партією (більшовиків) України. Нарада не прийняла пропозиції полтавської групи більшовиків і "лівих" українських соціал-демократів назвати партію "Українською Комуністичною партією", оскільки це б суперечило її інтернаціональному характерові, а також відхилила запропоновану Е.Квірінгом назву партії "РКП(б) на Україні".
Однак на I з'їзді КП(б)У (5-12 липня 1918 р., Москва) М. Скрипник не зміг зміцнити своїх позицій. Запропоновані ним проекти резолюцій, зокрема, принципово важлива - про поточний момент, були заблоковані. Як і на Таганрозькій нараді, він запропонував з'їзду редакцію документа про утворення окремої, організаційно самостійної Компартії України. Однак у процесі дискусії з'ясувалося, що її автор не має аргументованої, чітко вибудованої логічної схеми. М.Скрипник після обговорення проектів резолюцій зняв свій варіант. Було прийнято пропозицію Е.Квірінга про утворення КП(б)У на правах обласної організації РКП(б).
Судячи з усього, зняття власної резолюції з голосування, схвалення іншої резолюції М. Скрипник не сприйняв як власну поразку. Перевагу, як і завжди, взяло уявлення про революційну доцільність, про найефективнішу форму життєдіяльності партійного організму.
Комуністичну партію України М. Скрипник завжди вважав своїм дітищем. Щоправда, доля склалася так, що йому ніколи не довелося очолювати КП(б)У, хоч, здавалось, підстав для цього унього було не менше, ніж у інших, а відповідні плани час від часу виникали. Досить поширена думка, що це пов'язано з помилковою позицією М. Скрипника у питанні про утворення партії на I з'їзді КП(б)У, яку, начебто, йому не могли вибачити ні В.Ленін, ні ЦК РКП(б), ні партійний актив України.
Однак переконливими і логічними такі міркування визнати не можна. Першими секретарями ЦК КП(б)У обирали Г. Пятакова, Е. Квірінга, С. Косіора, які з багатьох принципових питань того нелегкого часу нерідко дотримувались, як офіційно оцінювалось у відповідних документах, хибних поглядів.
Очевидно, більшу роль грали інші мотиви. М. Скрипник, як правило, не примикав до жодної з течій, що тоді сформувалися і виявляли себе нерідко з полярних позицій. Він ніколи не прагнув до фракційності, до згуртування навколо себе якоїсь групи людей, завжди хотів бути вище за таку поведінку, сподівався, що принципово відстоює загальнопартійний інтерес. І поки точилася боротьба між представниками "лівих" і правих, він, природно, не міг реально претендувати на першу роль у партії, за яку йшло нерідко відчайдушне суперництво.
У січні 1919 р. М. Скрипник знову в уряді України - стає народним комісаром контролю і Верховної соціалістичної інспекції 11, сприяє налагодженню функціонування радянського апарату республіки. З наступом білогвардійської армії А. Денікіна він перебував на фронтах: начальник політвідділу Гомельського укріпленого району, начальник особливого відділу Південно-Східного (Кавказького) фронту.
Вернувшись після розгрому денікінщини на посаду народного комісара робітничо-селянської інспекції (травень 1920 р.), М. Скрипник в липні водночас стає керівником повноважного представництва Наркомату робітничо-селянської інспекції РСФРР в Україні. Він доклав енергійних зусиль, спрямованих на підвищення ефективності діяльності органів державної влади. Внесок М. Скрипника в радянське будівництво був настільки вагомий, що вже в липні 1921 р. його призначили на одну з ключових урядових посад - наркома внутрішніх справ 13, де тоді зосереджувалось керівництво левовою часткою процесів всього державного будівництва: від
Loading...

 
 

Цікаве