WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Любченко П.П. – керівник уряду УРСР у 1934-1937 роках - Реферат

Любченко П.П. – керівник уряду УРСР у 1934-1937 роках - Реферат


Реферат на тему:
Любченко П.П. - керівник уряду УРСР у 1934-1937 роках
(1897 - 1937) (керував урядом: квітень 1934 р. - серпень 1937 р.)
Народився 14 січня 1897 р. у м. Кагарлик, нині Київська область, у родині селянина-бідняка. Закінчив двокласну сільську школу, Київську військово-фельдшерську школу (1914), екстерном склав іспити на атестат зрілості (1917), рік провчився на медичному (й паралельно на правничому) факультеті університету св. Володимира у Києві. З 1913 р. - учасник есерівської течії революційного руху. Брав участь у Першій світовій війні, служив у 33-му Єлецькому стрілецькому полку на Південно-Західному фронті, був двічі поранений. Після одужання - фельдшер Київського окружного військового госпіталю. У 1916-17 рр. співробітничав у журналах "Соціалістична думка" та "Наше слово". Після Лютневої революції 1917 р. у Росії належав до УПСР, входив до Київської ради робітничих депутатів. Був членом УЦР від УПСР. Належав до лівої фракції, яка виступала за встановлення радянської влади в Україні і співпрацю з російськими більшовиками.
Від березня 1919 р. перебував у новоствореній Українській партії соціалістів-революціонерів (комуністів); з серпня 1919 р. мала назву - Українська комуністична партія (боротьбистів). Входив до складу керівних органів партії. У березні 1920 р. разом з переважаючою більшістю керівних діячів УКП (боротьбистів) разом з О. Шумським, Г. Гриньком, Г. Михайличенком та ін. увійшов до складу КП(б)У. Партійний стаж йому зарахували з травня 1918 р.
У 1920-21 рр. - секретар Київського губкому КП(б)У, заступник начальника політвідділу 2-ї Кінної армії, голова Чернігівського губвиконкому. У 1922-27 рр. - заступник голови Донецького губвиконкому, голова правління Спілки сільськогосподарської кооперації УСРР, голова Київського губвиконкому, голова Київського окрвиконкому.
У спогадах Г. Костюка яскраво згадується виступ Панаса Петровича на ювілеї М. Грушевського 3 жовтня 1926 р.: "Гарний, інтелігентного вигляду, з русявою борідкою клинцем і хвилястим чубом, досвідчений промовець, колишній член Центральної Ради від УПСР, пізніше - опозиціонер, боротьбист, а через 6 років - голова всієї Київщини. Минув той час, коли він, ще зовсім молодий запальний хлопець, бігав коридорами Центральної Ради "у жовтих чобітках", як іронічно про нього занотував десь у свій щоденник Винниченко, і жадібно прислухався до авторитетного голови ЦР. Тепер доля жартівливо ролі поміняла. Колишній авторитет і голова відродженої української держави повернувся з еміграції в ролі тільки скромного вченого-історика, а колишній скромний юнак, що "бігав у жовтих чобітках" у Центральній Раді, тепер уже в поважній ролі господаря не тільки Києва, але й цілої Київської округи. Він прийшов на ювілейне засідання вже як влада, як представник держави і керівної партії" .
Критичними є оцінки тодішнього П. Любченка у щоденниках академіка С. Єфремова. У них неодноразово згадується "генерал-губернатор Київський П. Любченко", "превосходительний Любченко", "помпадур" тощо.
Недоліки загальної освіти голови Київського окрвиконкому систематично вигулькували у його публічних виступах. У вересні 1926 р. він промовляв у Києві на геологічному з'їзді і, за С. Єфремовим, "почав геологів навчати геології і виявив при сій вірній оказії, що для його геологія й археологія - це все одно. "Ви тут, - сказав, - зібралися, щоб нові відкриття в геології освітлити, а в нас в Ольвії теж тепер провадяться розкопки і чимало інтересного знаходять. То колись думали, що геологія наука суха, не інтересна, про всяку старовину, а от тепер радянська влада з геології користується для антирелігійної пропаганди"... І так далі в тому ж таки дусі". У березні 1927 р. на ювілеї уславленої актриси Г. Борисоглібської Панас Петрович у черговий раз "відзначився": "Говорить Любченко промову. І поміж усякими іншими премудростями раптом іменує ювілянтку: ви, каже, були одною з перших могикан. Резон: скоро бувають останні могикани, то чому ж не бути й першим?".
У 1927-1934 рр. П. Любченко - секретар ЦК КП(б)У. Одночасно з 1933 р. - перший заступник голови Раднаркому УСРР. 1930 р. виконував ганебну функцію "громадського обвинувача" на процесі "Спілки визволення України". На початку 1930-х рр. - один з активних провідників імперської політики Москви в Україні, відіграв керівну роль у колективізації й конфіскації збіжжя у селян, що призвело до голодомору 1932- 1933 рр.
Віддана служба була гідно оцінена. 28 квітня 1934 р. ВУЦВК ухвалив: "Настановити тов. Любченка Панаса Петровича на голову Ради Народних Комісарів УСРР".
Серед першочергових турбот новопризначеного керівника уряду були питання, пов'язані з перенесенням столиці республіки із Харкова до Києва. У "матері міст руських" бракувало приміщень для численних столичних урядовців, тому доводилося навіть переводити на периферію окремі другорядні установи й навчальні заклади. Так, 7 травня П. Любченко підписав закриту постанову РНК "Про асигнування коштів на витрати, пов'язані з переводом учбових закладів з м. Києва до м. Харкова й інших міст". На початку червня відбувся пленум Харківського обкому КП(б)У, на якому П. Любченко обґрунтовував доцільність "перевезення" до Києва другого секретаря ЦК і за сполученням першого секретаря Харківського обкому КП(б)У П. Постишева, а відтак - увільнення цього сталінського посланця від керівництва харківськими комуністами. 13-14 червня 1934 р. все ще у Харкові відбувся пленум ЦК КП(б)У, на якому голова РНК УСРР виголосив доповідь "Про готування і проведення збиральної кампанії".
24 червня 1934 р. до міста над Дніпром переїхали вищі державні й партійні установи УСРР - ВУЦВК, РНК УСРР та ЦК КП(б)У.
Коло турбот українського "прем'єра" обмежувалося назагал народногосподарськими питаннями (важливими і дріб'язковими), оскільки радянська "висока політика" творилася у Москві, слухняним її виконавцем був ЦК КП(б)У, а РНК УСРР, у свою чергу, працював під пильним наглядом політичного керівництва республіки. Про головні напрями урядової діяльності П. Любченка яскраво свідчать самі назви завізованих ним постанов РНК: "Про зміцнення наркоматами дисципліни на своїй периферії" (3 червня 1934 р.); "Про організацію ремонту тракторів" (25 жовтня); "Заключення договорів на 1935 р." (25 грудня 1934 р.); "Про збільшення фонду зарплатні на 1935 р. в зв'язку з відміною карткової системи по хлібу та деяким іншим продуктам" (11 січня 1935 р.) та ін. 9
27 січня 1937 р. П. Любченко на Надзвичайному XIV Українському з'їзді рад виголосив доповідь "Про проект Конституції УРСР", завершивши її сервілістичною обітницею: "Схвалюючи нову Конституцію УРСР, обранці українського народу, весь український народ дадуть обіцянку великому Сталіну, що ми зробимо все, щоб Українська Радянська Соціалістична Республіка була найкращою перлиною в сузір'ї соціалістичних республік, що творять єдину могутню
Loading...

 
 

Цікаве