WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Винниченко В.К. - керівник уряду Центральної Ради 1917 - 1918 - Реферат

Винниченко В.К. - керівник уряду Центральної Ради 1917 - 1918 - Реферат

розпорядженням".
Конкретні і рішучі кроки В. Винниченка у справі організації роботи уряду, його особиста впевненість і активність сприяли подоланню розгубленості серед української політичної еліти та спрямували зусилля ЦР на продуктивну роботу. Впродовж короткого часу були прийняті ухвали про поширення влади Генерального секретаріату на всі губернії України, припинення військових дій у Києві, розформування офіцерських і добровольчих загонів, реорганізації і демократизації штабу КВО і т.п.
Паралельно з цим особливо продуктивною діяльністю глави уряду України стала підготовка нормативних і законодавчих актів. В. Винниченко особисто розробляв найважливіші законопроекти і програмові документи Генерального секретаріату. За його поданням ухвалювалися численні резолюції, різні рішення, які мали доленосне значення для розвитку української революції.
Наприкінці грудня 1917 р. і на початку січня 1918 р. становище в Україні загострювалося. З одного боку, Раднарком оголосив стан війни між Росією та Україною і направив свої збройні сили в Україну, з іншого - українські соціалісти-революціонери встановили зв'язки з лівими есерами Росії, які підтримували більшовиків, з метою перебрання в свої руки Генерального секретаріату. Маючи найбільшу фракцію в ЦР, для есерів це не складало великих труднощів. Але і раніше, і в цей період найбільшою перепоною для них лишався В. Винниченко. Авторитет і популярність цього діяча були надзвичайно високими серед політиків і широких верств населення.
Тому есери використовували найменшу можливість для дестабілізації роботи уряду і ЦР з метою усунення В. Винниченка від влади. Про це свідчить й перехоплена у Києві телеграма, яку ще у грудні надіслав з Петрограда більшовицький комісар національних справ Й. Сталін до м. Брест-Литовський (нині Брест, Білорусія) одному з більшовицьких делегатів - Карахану. В цій телеграмі, між іншим, говорилося: "Изнутри Раду взрывают левые эсеры, действующие в контакте с петроградскими коллегами, у них уже две трети в голодной (?) Раде. По имеющимся у нас данным в ближайшем будущем Винниченко будет сменен левым эсером".
Передбачення Й. Сталіна справді незабаром здійснилися. Під тиском зовнішніх і внутрішніх факторів ЦР 9 січня ухвалила IV Універсал, за яким "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Її виконавчий орган - Генеральний секретаріат перейменовувався у Раду народних міністрів. 11 січня на засіданні Малої ради, де вперше оголошувався Універсал, присутні вітали М. Грушевського і В. Винниченка оплесками. А вже наступного дня українські есери почали вимагати, щоб представники українських соціал-демократів, "які ведуть керуючу роль в міністерстві, уступили місце представникам українських соціалістів-революціонерів". Під час цього виступу В. Винниченка не було на засіданні Малої ради. Тому від імені соціал-демократичної фракції виступив її керівник О. Гермайзе, який піддав політику есерів нищівній критиці, звинуватив їх у тому, що з переляку перед більшовиками вони перехоплюють їхні гасла і "тим самим думають врятувати своє становище. Стоячи перед фактом політичного переляку, перед фактом капітуляції і торгу іменами, - сказав на закінчення О. Гермайзе, - ми відкликаємо наших товаришів з Ради народних міністрів". 15 січня В. Винниченко вручив М. Грушевському подання про відставку свого кабінету міністрів. 18 січня Мала рада вимушена була його прийняти і доручила формування нового уряду есеру В. Голубовичу.
До останнього дня перебування на посаді голови уряду України В. Винниченко був у вирі політичного життя. Попри величезне фізичне і розумове навантаження, він часто виступає на мітингах, зборах, в ЦР, на різних з'їздах і конгресах, дає інтерв'ю для газет. Він був найвідомішим і найавторитетнішим з політиків в Україні. Під кінець свого прем'єрства він з політичного романтика став фахівцем у галузі мистецтва можливого в політиці.
Звичайно, В. Винниченко допускав помилки, прорахунки, утопізм у досягненні поставленої мети, які з часом сам же і викривав.
Але в пам'яті українського народу він залишиться також людиною, яка була вимоглива до себе, найвище за все ставила чесність, порядність і моральність у великій політиці. Вся його діяльність і помисли спрямовувалися на питання - як змінити долю України, як вивести її народ на якісно нові обшири існування, розбудити національну свідомість. Він справляв значний вплив на перебіг історичного процесу в Україні. Про це добре знали як в Тимчасовому уряді, так і в керівництві Раднаркому РСФРР.
Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем'єром змушений евакуюватися до Житомира. В. Винниченко разом з дружиною Розалією Яківною поїхав на південь, до Бердянська, під час гетьманщини жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературною творчістю, написав п'єсу "Між двох сил". Тут був заарештований гетьманською вартою у надуманій підозрі підготовки до державної змови. Але авторитет і вага постаті В. Винниченка були настільки незаперечні, що його, не дивлячись на відмову співпрацювати з П. Скоропадським, швидко звільнили з-під варти. Після чого він знову переходить до активної політичної діяльності.
У серпні 1918 р. В. Винниченко очолює опозиційний до гетьманського режиму П. Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягає на відновленні УНР, створенні її найвищого органу - Директорії, головою якої став на таємному засіданні українських політичних партій, що відбулося у Вінниці 13 листопада 1918 р. Після краху гетьманського режиму як голова Директорії В. Винниченко доручає члену УСДРП В. Чехівському * очолити РНМ УНР.
В цей же час В. Винниченко висунув ідеї проведення загальноукраїнського Трудового конгресу і передачу влади трудовим радам. На Конгресі В. Винниченка переобрали на посаду голови Директорії. Згодом між ним і С. Петлюрою, який теж входив до Директорії і очолював військові формування УНР, загострилися суперечності. В. Винниченко відстоював необхідність орієнтації на радянську Росію, а С. Петлюра вів переговори з представниками Антанти. Відсутність єдиної позиції серед Директорії змушувала В. Винниченка кілька разів просити ЦК УСДРП відкликати його з поста голови. В той час ні В. Винниченко, ні голова уряду В. Чехівський практично не контролювали ситуації, і 10 лютого вони пішли у відставку. В. Винниченко виїжджає за кордон.
Після еміграції політична кар'єра В. Винниченка не закінчилася. У Відні (Австрія) він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю "Відродження нації" (Історія української революції. Березень 1917 р. - грудень 1919 р.) - твір певною мірою підсумковий, написаний по гарячих слідах подій. Цеширокомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів в Україні періоду збройної боротьби за владу.
Поставивши за мету висвітлити їх незалежно "від усяких особистих симпатій", автор роздумував над втраченими можливостями, аналізував причини поразки ЦР і Директорії, дав
Loading...

 
 

Цікаве