WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Винниченко В.К. - керівник уряду Центральної Ради 1917 - 1918 - Реферат

Винниченко В.К. - керівник уряду Центральної Ради 1917 - 1918 - Реферат

ЦР.
Виснажлива боротьба з російськими демократами, які після повалення царизму люто вчепилися у відстоювання "єдиної і неділимої" влади, приводить В. Винниченка до висновку: там, де виникає українське питання, закінчується російська демократія.
З поверненням до Києва на В. Винниченка чекали нові випробування. Більшість членів ЦР негативно сприйняла "інструкцію". Навіть Генеральний секретаріат поділився на дві частини. В центрі гострої критики опинилася українська делегація і в першу чергу сам В. Винниченко. На них була покладена значна частина вини за невдачу на переговорах, сипалися дошкульні й часто безпідставні звинувачення в нетвердості, невмінні, недостойному поводженні в міністерських передпокоях, навіть таємній зраді. Дебати в Малій раді тяглися два дні. 5 серпня розпочалася шоста сесія ЦР, яка майже повністю була присвячена обговоренню "Інструкції Тимчасового уряду" і пошуку виходу з ситуації, що склалася. А справу вирішити дійсно було надзвичайно важко. Одна з найбільших у ЦР фракція українських соціалістів-революціонерів запропонувала розірвати стосунки з Тимчасовим урядом і явочним порядком запровадити Статут Генерального секретаріату.
Перелом в ході дискусії відбувся 7 серпня, коли з великою промовою на засіданні виступив В. Винниченко. На початку виступу він заявив про свою відставку з посади голови Генерального секретаріату і готовність передати свої функції тому, хто більше відповідав би настроям і позиції більшості членів ЦР. Далі, виступаючи як член соціал-демократичної фракції, він наводив переконливі докази необхідності прийняття "інструкції".
Погоджуючись з тим, що інструкція є жалюгідним папірцем, який може лише викликати обурення у кожного українця, цілком погоджуючись з критикою цієї інструкції, Винниченко закликав уважно розмірковувати над тим, як до неї поставитись. "Порівнюючи з тим, чого ми домагалися два місяці тому, коли хотіли признання тільки принципу автономії та призначення комісара для України, то тепер ми маємо фактичну автономію і Генеральний секретаріат, - наголошував В. Винниченко. - В такім самім розумінні трактується наша справа, автономія України, у французьких та німецьких газетах". Доводячи корисність такої установи, як Генеральний секретаріат, В. Винниченко переконував, що за його допомогою легше буде проводити консолідацію національно-демократичних сил, вести боротьбу з контрреволюцією, яка досить сильна в Україні, і допомагати проведенню виборів до Всеукраїнських установчих зборів, які й визначать майбутню долю України - автономність чи самостійність.
Аргументованість промови В. Винниченка, його заява про готовність відставки справили враження на членів ЦР. Більшість з них, в тому числі із фракції соціалістів-революціонерів, зрозуміли нереальність успішного протистояння Тимчасовому урядові і, можливо, його згубність. Було віддано перевагу резолюції, запропонованій соціал-демократами: заявити Тимчасовому урядові про негативне ставлення до його "інструкції" як недемократичної і навіть імперіалістичної, але при цьому залишити ґрунт для співробітництва.
Домігшись підтримки більшості ЦР при затвердженні "Інструкції", Винниченко вже не наполягав на своїй відставці. Але, враховуючи новий статус Генерального секретаріату, він з формальних мотивів подав заяву про відставку секретаріату у повному складі, з продовженням виконання обов'язків, доки Мала рада сформує новий уряд.
Ситуацією, що склалася внаслідок формальної відставки уряду, скористалися політичні конкуренти УСДРП з українських партій, насамперед соціалісти-революціонери, які все більше тяжіли до російських лівих есерів. Вони розгорнули проти В. Винниченка широку кампанію політичної компрометації, маючи на меті домогтися його відставки. Пристрасті розгорілися 10 серпня на засіданні Малої ради. Есер М. Ковалевський подав запит до голови Генерального секретаріату В. Винниченка з приводу його інтерв'ю кореспондентам французьких газет у Петрограді про український національно-визвольний рух. Свідомо або випадково у газетах було перекручено його зміст. Йшлося про те, начебто більша частина членів ЦР має германофільську орієнтацію. Після М. Ковалевського з цього приводу до В. Винниченка звернувся з запитом від фракції націонал-революціонерів М. Любинський з оголошенням заяви своєї партії, яка слова В. Винниченка "…рахує глибокою образою для Української Центральної Ради і просить Комітет Центральної Ради запропонувати тов. Винниченкові дати пояснення у цій справі і вказати тих членів Центральної Ради або ті факти, які він мав на увазі при розмові з кореспондентами газет".
Ця далекосяжна провокація набула такого розголосу, що В. Винниченкові довелося дати пояснення не лише в ЦР, а й Тимчасовому урядові. В телеграмі до Петрограда він рішуче заявив, що не висловлював таких думок, які накидає йому кореспондент французької газети. Пояснював це Винниченко або злим умислом, або ж поганим знанням журналістом російської мови.
Заслухавши пояснення В. Винниченка, есери нібито погодилися з ним, але вже наступного дня знову внесли на розгляд Малої ради проект постанови про відставку Генерального секретаріату. Більшістю голосів пропозиція есерів була відхилена. В. Винниченко погодився забрати свою заяву і приступити до реконструкції уряду.
Здавалося, що нарешті настав час для конструктивної роботи Генерального секретаріату, розв'язання проблем, які катастрофічно навалювалися на Україну, гальмували поступ української революції, передусім у консолідації національно-демократичних сил, утворення місцевих органів влади, проведення соціально-економічних реформ.
Проте вже наступного дня, після консультації з політичними партіями, В. Винниченко зрозумів, що опоненти не дадуть сформувати дієздатний уряд. УПСР, її фракція у ЦР відмовилися від участі у роботі Генерального секретаріату і відкликали з нього решту своїх членів. 13 серпня він знову подає у відставку, яку Мала рада змушена була прийняти.
Формування Генерального секретаріату було доручено соціалісту-федералісту Д. Дорошенку, який до цього працював на посаді головного комісара Тимчасового уряду Галичини і Буковини. 14 серпня Мала рада затвердила новий склад Генерального секретаріату та заслухала начерки програми його діяльності. Задекларований Д. Дорошенком тісний контакт крайового органу влади з Тимчасовим урядом, неясність завдань і цілей діяльності уряду викликали негативну реакцію з боку М. Грушевського, членів ЦР. 18 серпня Д. Дорошенко зрікся керівництва секретаріатом, хоча офіційний Петроград підтримував його кандидатуру, що призвело до продовження "міністерської кризи".
Без перебільшення можна сказати, що над українською революцією нависла реальна загроза. Крім внутрішнього фактора, цьому сприяв і контрреволюційний виступ генерала Л. Корнілова. Саме в цьому контексті кардинальне значення мало питання про те, хто очолитьГенеральний секретаріат. Такою особою, на переконання більшості членів ЦР, залишався лише В. Винниченко. Навіть фракція українських соціалістів-революціонерів усвідомила, що в даний момент альтернативи
Loading...

 
 

Цікаве