WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Західноукраїнської Народної Республіки - історія - Реферат

Уряди Західноукраїнської Народної Республіки - історія - Реферат

ідеї повного визволення Галичини з-під панського панування".
21 вересня Галицька делегація надіслала учасникам польсько-радянських переговорів у Ризі заяву, якою застерігала їх не "вирішувати державне становище Східної Галичини" без УНРади та уряду ЗУНР, а 27 вересня ще раз повторила ці вимоги. Коли ж прелімінарні умови договору були підписані, галицька делегація від імені уряду висловила "рішучий протест проти всякого, хоч би тільки тимчасового розпорядження землею Східної Галичини чи зі сторони Польщі, чи зі сторони Росії або України, бо всяке рішення у справі східногалицької території без згоди представників Національної Ради Східної Галичини є ярким насилуванням права самовизначення населення сеї території. І тому таке вирішення не може мати ніякого значіння та його ніколи наш нарід за важне не признає".
Уряд ЗУНР продовжував вважати сувереном Східної Галичини країни Антанти, які й повинні вирішувати її державно-правовий статус. Тому у листопаді 1920 р. галицька делегація приїхала в Женеву й передала Лізі Націй ноту, підписану Є. Петрушевичем, К. Левицьким та іншими членами уряду, яка містила вимогу припинити окупаційний терор у Східній Галичині та передати всю повноту влади органам місцевого самоуправління, а представників УНРади запросити до участі в засіданнях Ради Ліги Націй під час обговорення східногалицької проблеми. Розглянувши справу Східної Галичини, 23 лютого 1921 р. Рада Ліги Націй ще раз підтвердила, що "Польща є тільки фактичним військовим окупантом Галичини, сувереном якої є держави Антанти", і тому ухвалила передати проблему визначення державно-правового статусу Східної Галичини Раді послів. Таке рішення Ліги Націй було значним дипломатичним успіхом уряду ЗУНР. До того ж 27 вересня сесія Ліги Націй рекомендувала Раді Ліги привернути увагу великих держав до потреби прискорити визначення державно-правового статусу Східної Галичини.
Досить результативну дипломатичну діяльність керівництво ЗУНР розгорнуло в процесі підготовки Генуезької конференції, яка проходила у квітні-травні 1922 р. В міру наближення часу відкриття конференції все чіткіше окреслювалися англо-французькі суперечності на ґрунті боротьби за сфери впливу у Центральній Європі. Це проявилося і в різному ставленні до розв'язання східногалицької проблеми. Франція підтримувала Польщу, а більш могутня Велика Британія, вдаючи з себе прихильника вирішувати цю справу на засадах самовизначення націй, чинила тиск на своїх опонентів. Розуміючи, що за таких обставин обговорення східногалицької проблеми на Генуезькій конференції може мати непередбачувані наслідки, польський уряд робив усе від нього залежне, щоб зашкодити цьому.
Уряд ЗУНР, навпаки, намагався скористатися з ситуації, щоб актуалізувати розв'язання проблеми Східної Галичини як важливого фактора стабілізації міжнародних відносин у Центральній Європі. Наприкінці 1921 - початку 1922 р. урядові делегації ЗУНР побували у багатьох країнах Західної Європи та Америки. Особливо інтенсивні переговори проводились з урядовцями й функціонерами Англії. Наприкінці грудня 1921 р. у таємному повідомленні польської поліції відзначалося, що під час англо-українських переговорів у Відні представник англійського уряду запевнив Є. Петрушевича, що "на найближчому засіданні Ліги Націй Англія виступить з проектом утворення з Східної Галичини окремої держави". За дорученням уряду ЗУНР у листопаді 1921 р. митрополит А. Шептицький побував у Бельгії, Франції, Великій Британії, Канаді, а в грудні мав аудієнцію в президента США В. Гардінга.
8 квітня 1922 р. делегація УНРади та уряду ЗУНР надіслала Генуезькій конференції меморандум - розглянути східногалицьку проблему. Цю пропозицію підтримали делегації Англії, Канади та Італії. 29 квітня Ллойд-Джордж виступив за найскоріше розв'язання проблеми східних кордонів Польщі та вирішення долі Східної Галичини. 10 травня на засіданні політичної комісії він запропонував поставити питання про Східну Галичину у порядок денний засідань Генуезької конференції. І хоча з допомогою французької та американської делегацій польському урядові таки вдалося не допустити обговорення справи Східної Галичини на конференції, сам факт дискусії засвідчив хиткість міжнародних позицій Польщі в її домаганнях анексувати Східну Галичину.
Певний дипломатичний успіх у Генуї керівництву ЗУНР в подальшому не вдалося розвинути й закріпити. У другій половині 1922 р. міжнародна ситуація змінилася не на користь східногалицької справи внаслідок зближення спільних інтересів Англії та Франції як в Європі, так і на Близькому Сході. Це й прискорило анексію Східної Галичини Польщею. 15 лютого 1923 р. польський уряд надіслав Раді послів великих держав ноту з проханням визнати східні кордони Польщі і таким чином інкорпорувати Східну Галичину до Польської держави. Після того, як 1 березня уряди Франції, Англії та Італії дали своїм представникам у Раді інструкцію щодо визнання східних кордонів Польщі, справа з анексією Східної Галичини наблизилась дофатального кінця.
Керівництво ЗУНР всіляко намагалося перешкодити цьому. Найпомітнішою дипломатичною акцією уряду наприкінці 1922 - на початку 1923 р. були поїздки митрополита А. Шептицького у Відень, Лондон, Париж та Ватикан. Вони, однак, не дали бажаних наслідків. Водночас продовжувались переговори уряду ЗУНР з державними й діловими колами Англії. 5 березня він надіслав країнам Антанти ноту і власний проект вирішення проблеми Східної Галичини на основі міжнародних договорів, зокрема Версальського.
Незважаючи на це, 14 березня у Парижі Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії ухвалила передати Східну Галичину Польщі за умов надання їй автономії та забезпечення прав національних меншин. У зверненні "До українського народу Галицької землі" Є. Петрушевич назвав ухвалу Ради послів глумом і наругою з "найсвятіших почувань українського народу Галицької землі". Цей брутальний акт великих держав щодо Східної Галичини був засуджений усім українським народом. 18 березня учасники 40-тисячної демонстрації у Львові поклялися продовжувати визвольну боротьбу за державну незалежність і соборність України.
30 червня 1923 р. уряд ЗУНР саморозпустився.
Не применшуючи помилок галицьких урядів у внутрішній та зовнішній політиці, все ж слід визнати головною причиною поразки ЗУНР агресивні дії сусідніх держав, підтримані країнами Антанти. "При всіх внутрішніх недостатках, - писав М. Лозинський, - Галичина в боротьбі проти польського наїзду дала такий примір геройства, що ся боротьба остане на все одною з найгарніших сторінок історії боротьби українського народу за волю".
Література
Левицький Кость. Історія політичної думки галицьких українців. 1898-1917. - Львів, 1926.
Верига Василь. Визвольні змагання в Україні. 1914-1923 рр.: У 2-х т. - Львів, 1998.
Лозинський М. Галичина в роках 1918-1920. - Нью-Йорк, 1970.
Карпенко О.Ю. До питання про характер революційного руху в Східній Галичині в 1918 році. З історії західноукраїнських земель. - Вип. 1. - К.,1957.
Макарчук С.А. Українська республіка галичан. - Львів, 1997.
Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. - Львів, 1995.
Назарук О. Галицька делегація в Ризі: 1920. Спомини учасника. - Львів, 1930.
Сливка Ю.Ю. Західна Україна в політиці польської та української буржуазії. 1920-1939. - К., 1985.
Loading...

 
 

Цікаве