WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Західноукраїнської Народної Республіки - історія - Реферат

Уряди Західноукраїнської Народної Республіки - історія - Реферат


Реферат на тему:
Уряди Західноукраїнської Народної Республіки - історія
Відновлення у 1917-18 рр. державності України, зокрема в західних землях, після багатовікового поневолення та розчленування її земель сусідніми країнами - феноменальне явище у політичній історії українського народу. Воно, однак, не було випадковістю, а зумовлювалося кількома обставинами загальноукраїнського та міжнародного характеру.
Наприкінці ХIХ ст. на всіх українських землях зростав національно-визвольний рух. Політичні партії в своїх програмних документах усе чіткіше окреслювали стратегічне завдання - здобути державну незалежність та забезпечити соборність України. "Ми, галицькі русини, часть українсько-руського народу, - читаємо у програмі Української національно-демократичної партії за 1899 р., - … заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є дойти до того, щоби цілий українсько-руський нарід здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з'єднався з часом в одноцільний національний організм".
Найсприятливіші умови для розгортання національно-визвольного руху були у Східній Галичині. З огляду на те, що в Австро-Угорщині існували досить тривкі демократичні традиції, прогресивне українство намагалося перетворити Галичину в "П'ємонт" для реалізації програми державної самостійності України. Створене 1892 р. у Львові Наукове товариство ім. Т. Шевченка згуртувало інтелектуальну еліту й прислужилося консолідації політичних сил українського народу на всіх його етнічних землях. Широко розгалужена мережа культурно-освітніх, кооперативних та військово-спортивних організацій і товариств у Східній Галичині та Буковині сприяла зростанню національної самосвідомості, ідейно-політичному загартуванню та залученню населення до визвольних змагань. Крім того, участь українських політиків в діяльності Галицького краєвого сейму та Віденського парламенту стала, з одного боку, доброю школою державотворчої праці, а з іншого - засвідчувала поступову інтеграцію українського національно-визвольного руху в боротьбу всіх народів Австро-Угорської імперії за її перебудову на федеративних засадах як важливого етапу здобуття державної незалежності.
Тому закономірно вже на початку Першої світової війни, коли була підважена легітимність державних кордонів блоків воюючих країн, українство виявило рішучу готовність стати активним учасником захисту своїх прав - здобуття державної незалежності та соборності України. 1 серпня 1914 року три українські політичні партії Галичини, національно-демократична, радикальна та соціал-демократична, створили Головну Українську Раду, яку очолив керівник Української парламентарної репрезентації у Відні К. Левицький. У маніфесті Рада закликала "український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя найшло свободу розвитку". З метою прискорити "годину визволення України" 2 серпня Рада ухвалила організувати добровольчий легіон Українських січових стрільців, який брав участь у військових операціях Першої світової війни, а згодом започаткував формування Української галицької армії.
Створений 4 серпня у Львові політичними діячами Наддніпрянської України Союз визволення України солідаризувався з ухвалами Головної Української Ради (5 травня 1915 р. вона перетворилася в Загальну Українську Раду - репрезентанта всього українського народу перед Центральними державами). Головою її залишився К. Левицький. Від 3 листопада 1916 р. керівником політичного життя в Галичині стала Українська парламентарна репрезентація, яку очолив Є. Петрушевич.
Безпосередній і вирішальний вплив на утворення Західноукраїнської Народної Республіки мали три обставини: проголошення державної незалежності Української Народної Республіки, військова поразка країн Троїстого союзу та масовий національно-визвольний рух в Австро-Угорській імперії, який завершився її розвалом. 16 жовтня цісар Карл сповістив про реорганізацію Австро-Угорщини в федеративну державу: "Австрія повинна стати союзною державою, у якій кожен народ має створити на своїй території власну державу", і "національні уряди повинні регулювати взаємні інтереси". 18 жовтня Українська парламентарна репрезентація за участю чільних політичних діячів та духовенства уконституювалася в Українську Національну Раду (УНРаду) - представника українського народу в Австро-Угорщині. Вона оголосила українську етнічну територію - Східну Галичину, Буковину і Закарпаття - Українською державою в складі Австро-Угорської федерації і зажадала, щоб вона "мала безумовно своїх заступників на Мировій конференції", а міністр закордонних справ Австро-Угорщини був позбавлений "права переговорювати іменем сеї української території". 19 жовтня головою УНРади було обрано Є. Петрушевича. На цьому засіданні від імені Української соціал-демократичної партії М. Ганкевич оголосив заяву про те, що метою всіх українців є "з'єдинена, вольна, самостійна Українська республіка".
Коли наприкінці жовтня 1918 р. розвал Австро-Угорської імперії став доконаним фактом та у зв'язку з тим, що над Східною Галичиною нависла реальна загроза бути зайнятою польськими військами, українці поспішили реалізувати декларацію УНРади від 18 жовтня про державне самовизначення західноукраїнських земель, як це вже здійснювали в процесі національно-демократичної революції інші народи монархії. Центральний військовий комітет, очолюваний Д. Вітовським, за активної участі жовнірів-українців та широкого загалу 1 листопада встановив українську владу у Львові, а протягом кількох наступних днів - майже на всій території Східної Галичини та Буковини. 1 листопада УНРада відозвами "До населення міста Львова" та "До українського народу" сповістила українців про їх "визволення з віковічної неволі" та про те, що "з нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави".
9 листопада УНРада створила коаліційний уряд - Тимчасовий державний секретаріат, до складу якого увійшло 14 державних секретарів - 8 від національно-демократичної партії, 2 - від радикальної, по одному від християнсько-соціальної та соціал-демократичної і два безпартійних: К. Левицький - голова президії та державний секретар фінансових справ; державні секретарі: Л. Цегельський - внутрішніх справ; В. Панейко - закордонних справ; С. Голубович - судівництва; О. Барвінський - у справах освіти й віросповідань; Д. Вітовський - військових справ; С. Баран - земельних справ; Я. Литвинович - у справах торгівлі й промисловості; І. Макух - публічних робіт; А. Чернецький - праці та суспільної опіки; І. Куровець - охорони здоров'я; І. Мирон - шляхів сполучення; О. Пісецький - пошти і телеграфу; С. Федак - харчового уряду.
Програма державного будівництва, внутрішньої та зовнішньої політики була концептуально визначена уже 5 листопада Декларацією УНРади. У цьому документі стверджувалося, що в "державі не буде поневолення нації нацією… панування багатших над бідними… всі горожане безрізниці мови, віри, роду, стану чи пола будуть справді рівні, а наскрізь демократичний лад, опертий на загальнім, рівнім демократичнім праві… забезпечить верховний голос у державі демосові, масам робочого люду".
13 листопада УНРада ухвалила "Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії", яким означена територія оголошувалася
Loading...

 
 

Цікаве