WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Карпатської України - історія - Реферат

Уряди Карпатської України - історія - Реферат

потрапити "дезертири та втікачі з заграниці", "політичні провинивці з нашого краю…" (щоправда, цей табір був не стільки концентраційним, на зразок фашистських чи сталінських, а скоріше символічним). Вводилася досить жорстка цензура на газети й журнали, що видавалися в Карпатській Україні. Було закрито місцеві осередки русофільського культурно-просвітнього "Общества им. Духновича" і низки русофільських антиукраїнських видань.
Курс на українізацію суспільного життя автономного краю й надалі залишався для уряду Карпатської України головним напрямом роботи. Тим більше, що попереду були перші вибори до сойму Карпатської України. До того ж, незважаючи на поставлене прем'єром А. Волошиним перед міністерством внутрішніх справ завдання зробити усе для того, "щоби у найкоротшому часі між українським народом і чеським урядництвом (в Карпатській Україні на той час проживало 8,5 тис. чеських чиновників, а разом із сім'ями - понад 15 тис. чехів. - Авт.) настали знову нормальні, приятельські відносини", насправді вони погіршали. Щоправда, не лише через вороже ставлення чиновників до українізації, але й внаслідок активної античеської пропаганди проугорської п'ятої колони в краї. Загострилися відносини автономного уряду і з чеською центральною владою, особливо після того, як новообраний президент ЧСР Е. Гаха в грудні 1938 р. звільнив з роботи міністра внутрішніх справ Карпатської України Е. Бачинського і на його місце 16 січня 1939 р. призначив чеського генерала Л. Прхалу. Це рішення чеської влади було розцінено урядом А. Волошина як втручання у внутрішні справи автономноїреспубліки. Демонстрації проти призначення чеського генерала українським міністром в багатьох населених пунктах краю вилилися у масові акції протесту. Через кілька днів між Прагою і Хустом було досягнуто компромісу - Л. Прхала почав виконувати обов'язки міністра транспорту.
Втім, це не зняло занепокоєння керівництва ЧСР розвитком подій в Карпатській Україні. Прагу турбувало зближення уряду А. Волошина з Німеччиною (відкриття німецького консульства в Хусті, допомога німецьких військових радників в підготовці карпатських січовиків, становлення карпатоукраїнсько-німецьких економічних стосунків). Говорячи про чітку пронімецьку орієнтацію уряду Карпатської України, слід зазначити, що Німеччина на той час була єдиною великою державою, яка обіцяла своє заступництво. Саме за її підтримки Кабінет міністрів А. Волошина сподівався зберегти територіальну цілісність краю в період загострення міжнародного становища в Центральній Європі, захистити населення від угорської агресії. В цілому політична ситуація в Карпатській Україні залишалася напруженою, посилилися суперечності в українському таборі, особливо між представниками старшого й молодшого покоління патріотів, поміркованими місцевими та радикальними емігрантськими діячами.
20 січня 1939 р. уряд Карпатської України, "виходячи зі становища громадського спокою і порядку та з того, що діяльність політичних партій, існуючих в Карпатській Україні (Підкарпатській Русі), яких діяльність була припинена, загрожує громадській (державній) безпеці, вирішив розпустити всі політичні партії, що виявили діяльність до появи вищенаведеного розпорядження чехо-словацького уряду". Преса цей крок уряду розцінила як вияв політичної мудрості, наголошуючи на тому, що "політичне керівництво й провід Карпатської України належить Українській Народній Раді. Це є орган політичної консолідації й концентрації національних сил Карпатської України. Це не є політична партія, хоч і складається з активних людей всіх бувших національно-українських партій. В цім органі не панує жадна доктрина, тут панує лише українська державнотворча ідея…" Не зовсім аргументовано пояснювався такий відхід від демократії й урядом: "Народ уже прозрів. Щоб не роз'єдинили його вороги, позбувся всякого партійництва". До речі, це був не лише антидемократичний, але й юридично помилковий крок уряду А. Волошина. Адже розпуск політичних партій автоматично виводив з парламенту й сенату ЧСР всіх закарпатських депутатів від розпущених партій, які втрачали можливість на федеральному рівні захищати інтереси автономного краю і його населення. Оговтавшись, 6 лютого 1939 р. уряд Карпатської України новим розпорядженням змінив своє попереднє рішення, яке не повинно було стосуватися аграрної, соціал-демократичної, народно-соціалістичної та християнсько-народної партій. Втім, це не врятувало ситуацію.
Розпускаючи політичні партії, прем'єр А. Волошин дав дозвіл на створення лише однієї політичної партії під назвою "Українське Національне Об'єднання" (УНО). Кістяк його склали представники вищеназваних чотирьох пропрезидентських партій. Вона, по суті, була державною партією, створеною розпорядженням уряду, а її статут і програма були витримані в рамках ідеології інтегрального націоналізму, привнесеної на Закарпаття діячами ОУН.
24 січня 1939 р. був іменований центральний провід УНО, який очолив голова Української Народної Ради Ф. Ревай (брат міністра Ю. Ревая). А вже 27 січня проводом УНО було сформовано список кандидатів у посли (депутати) до сойму Карпатської України із 32 осіб - переважна більшість з них була членами УНО. Очолювали список "Батько, Прем'єр о. Августин Волошин та міністр Юліян Ревай". Розпочалася активна пропагандистська робота, щоб переконати населення краю у необхідності проведення виборів до парламенту Карпатської України на безальтернативній основі й голосуванні за одним списком кандидатів (це суперечило законодавству ЧСР про вибори, згідно з яким висування кандидатів здійснюється тільки на багатопартійній основі). Сотні листівок в містах і населених пунктах Карпатської України закликали усіх мешканців прийти на вибори й одностайно голосувати за список УНО. Лише в останній день перед виборами проводом УНО було влаштовано 64 публічних зборів.
Вибори до сойму відбулися 12 лютого 1939 р. і стали чи не найважливішою віхою в процесі реалізації автономних прав краю. Їх результат, за свідченням очевидців, "був так надзвичайно успішний..., що заскочив своєю несподіванкою не тільки ворогів, але і приятелів Карпатської України". Із 92,5 % населення, що взяли участь у виборах (265 тис. осіб), 92,4 % проголосували за УНО. В цілому, на думку фахівців-істориків, "вибори пройшли в спокійній поважній атмосфері" 38, "на задовільному рівні без значних порушень, а їх наслідки можна вважати достовірними". Окремі дослідники стверджували, однак, що вибори "перетворилися у відвертий політичний фарс" 40, а "їх результати - фальсифіковані". Навряд чи останні твердження є коректними й достатньо аргументованими. Особливо якщо врахувати, що населення навіть при одному виборчому списку мало певну можливість
Loading...

 
 

Цікаве