WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Держави - історія - Реферат

Уряди Української Держави - історія - Реферат

осіб, частина яких призначалася гетьманом, решта - обиралася. Козаки однієї губернії утворювали кіш на чолі з кошовим отаманом, який підпорядковувався гетьману. Кіш складався з кількох полків. До початку антигетьманського повстання розпочалося формування Волинського, Запорізького, Київського, Ново-Запорізького, Полтавського, Слобідського, Чернігівського та Подільського кошів, які очолювалися отаманами з числа досвідчених вищих офіцерів колишньої царської армії.
Організувати власний флот гетьманський уряд не зміг внаслідок кількох причин. Після затоплення моряками, які перебували під впливом більшовицької пропаганди, частини Чорноморського флоту, вцілілі кораблі під командуванням вірного Україні контр-адмірала М. Остроградського залишилися на севастопольській базі. Окупаційні війська, коли зайняли Крим, підпорядкували собі й флот. На домагання гетьмана лише у вересні вони почали передавати Україні військові судна. У листопаді ця процедура завершилася. Після цього вийшов наказ П.Скоропадського про бойовий розклад, командування й новобранців військово-морських сил держави. В результаті повстання Директорії зв'язок військового командування центру з Чорноморським флотом обірвався. Після відходу окупаційних німецьких військ до Севастополя прибули війська Антанти, які перебрали на себе контроль над кораблями, що стояли в бухті.
Брак часу, зовнішні та внутрішні фактори завадили гетьманському уряду створити боєздатну, добре навчену й віддану Українській Державі армію. Інтенсивна агітаційна робота, яку провадили більшовики та представники українських соціалістичних партій, дезорієнтувала молодих новобранців, на яких робив ставку гетьман. Галичани-січовики вбачали у ньому москвофіла. Офіцерам з Особливого корпусу була байдужа українська ідея, вони бажали одного: помсти більшовикам, які зруйнували звичний уклад їх життя. В результаті в критичний момент збройні сили не змогли захистити режим.
Геополітичне становище України ставило її в центр перехрестя трьох основних зовнішньополітичних векторів, які визначилися політикою Центральних держав, Антанти й Росії. Жорсткий зв'язок з Німеччиною й Австро-Угорщиною, обумовлений Брестськими угодами, відчутно зменшував можливості дипломатичного маневру. Однак і в цій ситуації міністерство закордонних справ, очолюване Д. Дорошенком, багато зробило для міжнародного визнання Української Держави, налагодження плідних стосунків з іншими країнами.
Інтереси Центральних держав передбачали підтримку України, яка могла б змінити баланс сил у регіоні на їх користь. Берлін серйозно цікавився Кримом, не виключаючи можливості створення там власної військової бази. Для знекровлених війною Німеччини й Австро-Угорщини значення України як джерела сировини й продукції сільського господарства важко було переоцінити. Та якщо німці на українській території намагалися триматися відповідно до Брестського договору (ратифікованого 24 липня), то з австро-угорськими військами, які, вважаючи себе повновладними господарями на чужій землі, перетворилися на справжню "грабуй-армію", у гетьманського уряду було чимало клопоту. Проблеми в стосунках з агонізуючою Австро-Угорською імперією виникали ще й тому, що остання болісно сприймала виділення Галичини і Буковини в окремий коронний край. Так і не ратифікувавши угоду щодо Галичини, укладену в Брест-Литовському, вона розірвала її у липні 1918 р. Посли Берліна (А. Мулем) та Відня (Й. Форгач) підтримували постійні контакти з міністерством закордонних справ і безпосередньо гетьманом. Інтереси України в Німеччині репрезентував відомий український діяч Ф. Штейнгель, в Австро-Угорщині - один з ідеологів гетьманату В. Липинський.
17 серпня до Берліна для переговорів прибув голова українського уряду Ф. Лизогуб. Під час зустрічей з державним секретарем закордонних справ фон Гінце обговорювалися проблеми кордонів, укладення мирного договору з радянською Росією, питання, пов'язані з Кримом, Холмщиною, Чорноморським флотом, творенням українських збройних сил. 4 вересня розпочався тритижневий офіційний візит гетьмана П. Скоропадського до Берліна. Зустріч з імператором, рейхсканцлером Гертлінгом, Генріхом Пруським, генерал-фельдмаршалом фон Гінденбургом, генералом фон Людендорфом, Ф. Круппом, сприяли вирішенню багатьох питань двосторонніх взаємин.
Гетьман, однак, не визнавав себе германофілом. На закиди політичних опонентів щодо переорієнтації на Антанту він відповідав, що готовий до співпраці з нею, коли прийде час. Країни Антанти, твердив він, захочуть мати справу з міцною, впорядкованою державою, яка зможе виконувати боргові зобов'язання, і захочуть щось одержувати у вигляді компенсації за надану допомогу. П. Скоропадський тверезо оцінював ситуацію, коли казав, що важко було б працювати з американцями чи їх союзниками в той час, як Україна зайнята німецько-австрійськими військами.
Незважаючи на наявність спірних питань щодо Бессарабії, не лише збереглися, а й поглиблювалися відносини з Румунією, встановлені ЦР. У жовтні було підписано торговельно-економічну конвенцію з Румунією, а також аналогічні угоди з Польщею, Доном, Кубанню.
Дипломатичні відносини на рівні послів Українська Держава мала з Туреччиною, Болгарією, Швейцарією, Швецією та Норвегією, на рівні дипломатичних представництв - з Грузією, Азербайджаном та Фінляндією.
Розвал Австро-Угорщини, листопадова революція в Німеччині активізували пошук шляхів зближення гетьманату з Антантою. Об'єднана союзна ескадра без попередження П. Скоропадського увійшла у південні порти. 27 листопада гетьман у листі до місій країн згоди в м. Ясси (нині Румунія) висловився про намір співпрацювати у справі відродження єдиної, неподільної Росії. Однак дипломатичні зусилля Директорії виявилися успішнішими: Антанта визнала її і передала їй причорноморські міста. Поспішно відряджені гетьманом дипломатичні місії на чолі з М. Могилянським та І. Коростовцем нічого змінити вже не змогли.
Міжнародна ситуація розвивалася так, що після втрати одних союзників гетьманат не зміг заручитися підтримкою інших. Відтак, потрапивши в ізоляцію, режим міг розраховувати лише на власні сили.
Одним з головних векторів зовнішньополітичної діяльності гетьманського уряду стали контакти з представниками державних утворень на етнічних російських землях - більшовицьким урядом, керівниками Дону й Кубані.
На початку травня 1918 р. до Києва прибула делегація радянської Росії на чолі з Д. Мануїльським та Х. Раковським. Переворот застав її в дорозі, тому більшовики сіли за стіл переговорів уже з гетьманським урядом. Відразу ж було підписано перемир'я між Україною та Росією і встановлено "нейтральну" смугу шириною 10 км, заборонену для військових.
Делегацію Української Держави на переговорах, що почалися 23 травня, очолював С. Шелухин *. Сторони мали розглянути широке коло питань, пов'язаних з визначенням кордонів, відшкодуванням збитків,
Loading...

 
 

Цікаве