WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Держави - історія - Реферат

Уряди Української Держави - історія - Реферат

властям, а продовжував висувати все нові й нові вимоги (це і підписання колективних угод, і збільшення заробітної плати, і поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці тощо). Підприємці відповіли локаутами й новими звільненнями (Луганськ), закриттям профспілок (Херсон), а окупаційна влада - драконівськими заходами, такими, як наказ генерала Менгельбіра, командира німецького корпусу, що базувався у Харкові. За цим наказом, учасників страйків чекала каторга чи трирічне ув'язнення, а призвідників - страта.
Влада заборонила проведення Всеукраїнського територіального робітничого з'їзду. Разом з тим для налагодження діалогу при міністерстві праці було створено комітет праці, на який покладалося попереднє обговорення підготовлених міністерством законопроектів. Однак комітет не зміг захистити інтереси робітників, а навпаки, погіршив їх становище, запровадившипід міністерським тиском 12-годинний робочий день на всіх металургійних підприємствах України. Невідрадну соціально-економічну ситуацію в державі так і не вдалося подолати, і це позбавило гетьмана підтримки мас у вирішальний для нього час.
Як далекоглядний політик і військова людина, гетьман великого значення надавав військовій політиці. Міністерство військових справ очолив генерал О. Рогоза, людина чесна, авторитетна, але надто довірлива, чим користувалося чиновництво військового відомства. П. Скоропадський вважав, що на розчистку "авгієвих стаєнь" (так він оцінював кадровий стан у міністерстві) пішло надто багато часу, який можна було б використати для нагальних справ військового будівництва.
До складу міністерств входили три головних управління: артилерійське, інтендантське, інженерне. Крім того, було створено Генеральний штаб у складі двох генерал-квартирмейстерів.
У військовій галузі гетьман діяв зі зв'язаними руками. Австрійсько-ні- мецька військова присутність диктувала вибір таких шляхів розбудови власних збройних сил, яким би не протидіяли окупаційні війська.
У своїх спогадах П. Скоропадський писав, що він передчував поразку Німеччини і розраховував, що наявність добре організованої української армії не буде суперечити інтересам Антанти, оскільки це могло б забезпечити сприятливий баланс сил у регіоні. Гетьман визнавав, що його сподівання на це не справдилися, як і на те, що німецькі війська знаходитимуться на території України до того часу, коли буде створено національні збройні сили.
П. Скоропадському довелося докласти чимало зусиль, щоб домогтися згоди австро-німецького командування на втілення в життя програми військового будівництва. Генерал Греннер запевняв український уряд у тому, що окупаційні війська виступатимуть гарантом внутрішньої стабільності України та недоторканності її північних кордонів. Лише в кінці травня, після отримання санкції верховного командування німецькими військами, почалося формування 8 корпусів, половина командного складу яких уже була підібрана. До речі, гетьман продовжив реалізацію військової програми, виробленої ще ЦР.
На підставі закону про загальний військовий обов'язок від 24 липня передбачалося на основі територіального принципу скомплектувати 8 армійських корпусів відповідно до кількості військових округів: I - Волинський, II - Подільський, III - Одеський, IV - Київський, V - Чернігівський, VI - Полтавський, VII - Харківський, VIII - Катеринославський. У складі вказаних корпусів мало бути 54 піхотних полки, 28 кінних, 48 полків польових гармат, 33 полки важких гармат, 4 кінно-гарматні полки. Армія мирного часу повинна була налічувати 175 генералів, 14 930 старшин, 2 975 військових урядовців, 291 121 підстаршину і козака. Згідно з мобілізаційним планом, до збройних сил призивалося 0,05 % населення України, що було найменшою пропорцією порівняно з чисельністю армій мирного часу всіх європейських країн. Щоправда, завершити цю роботу уряду не вдалося, оскільки призов новобранців, призначений на 15 листопада, був спочатку перенесений на 1 грудня 1918 р., а потім - на 1 березня 1919 р. На листопад 1918 р. у збройних силах Української Держави налічувалося 60 тис. осіб.
Серйозною проблемою виявилося комплектування командного складу армії. На кадри, які готувалися у відновлюваних офіцерських школах і кадетських корпусах, можна було розраховувати хіба що в найближчому майбутньому. А до того часу офіцерський корпус гетьманської армії складали військові, яких за політичною орієнтацією можна було поділити на кілька груп. До першої входили віддані українській ідеї командири, які хотіли творити військо незалежної Української Держави. Частина офіцерів бачила Україну у федеративному зв'язку з Росією, не бажаючи реставрації імперії. Після падіння гетьманату вони не пі- шли ні за С. Петлюрою, ні за А. Дені- кіним. Значну частку командирів новостворюваної армії складали російські офіцери колишньої царської армії промонархічної орієнтації, які своїм головним ворогом вважали більшовиків. Саме з них восени 1918 р. почалося створення Особливого корпусу, підпорядкованого безпосередньо гетьману. П. Скоропадський розташував це з'єднання в українсько-російській прикордонній смузі. Він був переконаний, що саме на цей корпус можна розраховувати у випадку конфлікту з більшовиками.
Про наміри гетьмана творити національну армію свідчить формування Сердюцької дивізії, що розпочалося в червні. Дивізія мала 4 піхотні, легкий гарматний, Сердюцький, Лубенський кінні полки та інженерну сотню. Командир дивізії прирівнювався до рангу командира корпусу. 14 серпня 1918 р. було затверджено "Статут про комплектування війська Сердюків Української Держави й відбування служби в ньому". Згідно зі Статутом, бійці цього з'єднання "повинні бути набрані з селян-хліборобів, які мають велике земельне господарство, причім, сини хліборобів, які належать до призиву, обов'язково повинні відповідати умові безвідлучного життя для своїх сімей і ні в якому разі не перебувати в цей час на заробітках в місті, чи містечках; всі повинні бути українцями, православними". Що ж до офіцерів дивізії, то вони повинні були мати відповідну освіту, стаж бойової служби, а також належати до української національності.
Ідея українського війська пронизувала всі заходи, пов'язані з визначенням статусу та умов військової служби українського козацтва. Козачі організації, утворені за часів ЦР, розпускалися. Натомість гетьман у червні доручив військовому відомству "скласти козацьку раду для вибору статуту для організації козацтва на Україні так, щоб ці організації з'явилися дійсно корисними і певними при будуванні Української Держави і Армії". Відродження козацького стану з його правами й привілеями було не даниною сентиментально-ідилічному милуванню минулим, а прагненням створити соціально-військовий резерв, прообраз народного ополчення, яким, власне, і було козацтво у давні часи. Структура Вільного козацтва була такою: на чолі всіх козаків стояла Велика козацька рада з 32
Loading...

 
 

Цікаве