WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Держави - історія - Реферат

Уряди Української Держави - історія - Реферат

сфери товарно-грошових відносин, оскільки оголошувалася загальнонародною власністю.
Німецько-австрійська присутність спричинила нову хвилю невдоволення селян. Свавільні реквізиції збіжжя провокували конфлікти з господарями. Ситуацію ускладнили добровольчі каральні загони. Прагнучи повернути поміщицькі землі, передані селянам у користування, вони вдавалися до прямих розправ з сільськими трударями. Зіткнення на селі набували форми громадянської війни. До кінця ліквідувати причини, що їх породжували, гетьманському уряду так і не вдалося. Втім, це не означає, що він не надавав цій проблемі достатньоїуваги.
П. Скоропадський мав власну концепцію соціально-економічної розбудови країни. При цьому кінцевою метою реформувань були не лише ліквідація малоземелля і безземелля шляхом справедливого розподілу земельного фонду, а й формування середнього класу власників, які мали стати господарською та військовою опорою режиму. До цієї думки гетьмана підштовхували депутації аграріїв, зокрема з Полтавщини, котрі пропонували створити зі своїх синів щось на зразок гвардії, тобто елітного збройного формування в безпосередньому розпорядженні П. Скоропадського. Розвинувши цю ідею, гетьман міг, базуючись на здатності заможного селянства до військово-політичної самоорганізації, розраховувати на своє- рідне народне ополчення на випадок війни.
Підготовка земельної реформи ускладнювалася відсутністю необхідних статистичних даних, небажанням бюрократії виконувати розпорядження влади, браком необхідного інструментарію. Однак уряд уперто проводив власну лінію. Міністр землеробства Колокольцев, не бажаючи миритися з неприхованим саботажем, повністю змінив штат свого відомства і набрав нових працівників. Коли з'ясувалося, що на всю Україну ледве налічується тисяча землемірних інструментів, вони були в необхідній кількості придбані в Німеччині.
З метою підготовки умов до аграрних перетворень на місцях створювалися земельні комісії, які з перших днів нової влади усували земельні комітети ЦР.
Домінантою реформацій стало відновлення приватної власності на землю, повернення її в товарний обіг. Міністерством земельних справ на місцях створювалися регіональні управління хліборобства та державного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земельно-ліквідаційні та особливі комісії. Останні вирішували питання про право на врожай 1918 р. із земель колишніх землевласників відповідно до спеціального закону, ухваленого 27 травня 1918 р.
Повітові земельні комісії брали на себе тимчасове управління земельними ділянками окремих власників на їх прохання і з дозволу губернських комісій на термін понад 1 рік. Маєтності господарів, які були відсутні, за розпорядженням губернської комісії передавалися повітовій комісії для управління без заяви власника або його повіреного. Суть управлінських функцій зводилася до передачі маєтків в оренду або прямого господарювання з допомогою призначених фахівців. Витрати на ці заходи надходили з міністерського кошторису і покривалися за рахунок прибутків, одержаних від господарської діяльності. Чистий прибуток передавався власникові, який міг у будь-який час вимагати повернення маєтку.
Поряд із земельними комісіями Рада міністрів утворила тимчасові повітові та губернські земельно-ліквідаційні комісії, до компетенції яких входив розгляд справ про відновлення порушеного володіння і користування землею, про повернення відібраних після 1 березня 1917 р. підприємств, рибних ловів, знаряддя та всякого рухомого майна, про відшкодування збитків і винагороду за користування майном, про розрахунки за посіви на чужих землях без дозволу власників, володарів чи орендарів.
Земельні реформи мали багатоступеневий характер. Низкою законодавчих актів передбачалося реалізувати такі принципи: 1) відповідальність за перетворення брав на себе уряд; 2) створення державного земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини приватних земель з повним відшкодуванням за них; 3) продаж земельних ділянок малоземельним господарям; 4) створення дрібних, але економічно міцних господарств; 5) забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як базової галузі України; 6) вдосконалення сільськогосподарського кредитування.
8 червня 1918 р. було схвалено закон, згідно з яким Державний банк дістав необмежене право придбання земель з метою їх продажу селянам. Розмір приватного землеволодіння не повинен був перевищувати 25 дес.
14 червня було опубліковано закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями. Якщо ділянки купували земельні товариства, то загальна площа повинна була вкладатися в розрахунок: 25 дес. на кожного члена товариства. Крім того, протягом 3 років придбану землю необхідно було розмежовувати на індивідуальні відруби. Таким чином, колективні форми господарювання усувалися. Усі вказані положення стосувалися як орної землі, так і лісових угідь. Однак площі з лісовими насадженнями надавалися у продаж лише з дозволу міністра земельних справ. З його ж санкції можна було придбати понадлімітні ділянки, коли це письмово обгрунтовувалося суспільними потребами. У цьому разі покупець повинен був протягом року засвідчити виконання обумовлених намірів, відшкодувати всі боргові зобов'язання.
Не обмежувалися розміри ділянок, придбаних на публічних торгах, що здійснювалися в порядку примусового стягнення іпотечних та приватних боргів. Наприкінці літа уряд дозволив продавати маєтки навіть тоді, коли вони перебували в оренді. При цьому орендар мав право зібрати врожай на такій площі.
У жовтні було засновано Вищу земельну комісію, яку очолив сам П. Скоропадський. Посилена увага глави держави до аграрного питання в цей час пояснювалася тим, що після жнив 1918 р. передбачалося розпочати перерозподіл землі для того, щоб у 1919 р. кожний господар працював уже на власній землі.
На початку листопада ухвалено законопроект, який регулював процес викупу Державним земельним банком надлишкових площ у землевласників та їх подальшого розподілу між селянами. Маєтки, що мали велике господарське значення (обслуговували цукроварні, розводили елітну худобу тощо), могли мати до 200 дес. землі, але вони підлягали акціонуванню.
Провести в життя ці задуми уряду не вдалося. І це пояснювалося не лише браком часу. Надто сильною була інерція мислення в колишніх латифундистів, котрі з гетьманом пов'язували можливість соціального реваншу. Не на висоті виявився низовий виконавчий апарат, що не перейнявся в основній своїй масі новими завданнями, які ставило життя. Уряду Української Держави не вдалося пом'якшити продовольчу кризу, забезпечити міста достатньою кількістю харчів, аби зменшити соціальну напругу в країні.
Стан української промисловості на початок 1918 р. справляв гнітюче враження. Війна, революційні події спричинили різке падіння продуктивності праці у вугільній промисловості та на залізничному транспорті.
Loading...

 
 

Цікаве