WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПолітологія, Політика → Уряди Української Держави - історія - Реферат

Уряди Української Держави - історія - Реферат

"революційного походження".
6. Зобов'язання України щодо забезпечення потреб військ Центральних країн.
7.Відродження вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності.
8. Відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств з метою забезпечення експортної здатності хліборобства, парцелярія великих (вище від встановленої майбутнім законодавством норми) маєтків, передача землі селянам за викуп у кредит.
9. Виплати за військову допомогу Україні.
Те, що П. Скоропадський зобов'язувався виконувати угоди, підписані в Брест-Литовському (нині м. Брест, Білорусія) делегацією ЦР, опосередковано утверджувало принцип наступності влади. Дотримання домовленостей мало забезпечити функціонування державного апарату, налагодження господарських зв'язків. Необхідність великих за обсягом поставок, відсутність свободи політичного маневру в умовах окупації обмежували можливості гетьманської влади. З іншого боку, П. Скоропадський завдяки характеру проголошеного диктаторського режиму за фактичного сприяння іноземного військового контингенту був на певний час убезпечений від зазіхань політичних противників і необхідності вести полеміку з опозицією.
Бурхливі революційні події показали нездатність парламентської республіки в особі ЦР вирішити загальні питання державного будівництва. Тому П. Скоропадський свідомо пішов на встановлення авторитарного правління. Вже згаданою "Грамотою" проголошувалося, що управління державою гетьман буде здійснювати за допомогою призначеного ним уряду на підставі законів про тимчасовий устрій. Передбачалися заміна міністрів, формування нового уряду, хоча урядовці нижчого рівня залишалися на своїх місцях. До виборів Українського Сенату гетьман перебирав особливі повноваження і обіцяв "твердо стояти на сторожі порядку й законності".
У заяві Ради міністрів від 10 травня 1918 р. зазначалося: "Гетьман не думає стати самодержцем. Назва Гетьман - це втілення в історичній національно-українській формі ідеї незалежної і вільної України. Стоячи на чолі українського правительства, гетьман тим самим відновлює й закріплює в народній свідомості думку про невідбиральні народні й козацькі вольності". Сам П. Скоропадський сподівався створити "здібний до державної праці сильний уряд; відбудувати армію і адміністративний апарат, яких в той час фактично не існувало, і за їх поміччю відбудувати порядок, опертий на праві; провести необхідні політичні і соціальні реформи".
Майбутню політичну реформу гетьман уявляв так: "Ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю". Каркас нової влади конструювали "Закони про тимчасовий державний устрій". Ними закріплювалися виключні повноваження гетьмана, який одноосібно мав затверджувати склад Ради міністрів та її голову, а також інших урядовців, якщо ця процедура для них не передбачалася законодавством. До компетенції глави держави належало визначення зовнішньополітичної лінії; оголошення окремих районів на військовому, осадному або надзвичайному становищі; помилування засуджених, пом'якшення міри покарання, звільнення від судової відповідальності. Гетьман був також Верховним воєводою української армії та флоту. Всі накази та розпорядження гетьмана мали закріплюватися головою уряду або відповідним міністром.
1 серпня 1918 р. за ініціативи П. Скоропадського було прийнято "Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України". У вказаних випадках владні повноваження переходили до колегії Верховних правителів держави. З трьох її членів одного мав визначити гетьман, ще по одному - Державний Сенат і Рада міністрів. Голову колегії призначав гетьман, а її рішення приймалися більшістю голосів. Даний закон був застосований лише єдиний раз - під час візиту П. Скоропадського до Берліна у вересні 1918 р., коли колегію очолив тодішній голова уряду Ф. Лизогуб.
На Раду міністрів покладалися "напрямок і об'єднання праці окремих секцій" по "прикметах як законодавства, так і найвищої державної управи". Уряд очолював отаман-міністр, а керівництво його справами доручалося генеральному секретареві та керованій ним державній Генеральній канцелярії. Згодом ці посади стали називатися: голова Ради міністрів та державний секретар.
25 травня 1918 р. було прийнято "Положення про Малу раду міністрів", до складу якої входили заступники міністрів. До її компетенції належав розгляд тих законодавчих і адміністративних пропозицій міністрів, що "через їх нескладність не потребували взаємної згоди відомств у письмовій формі", а також проекти, кошториси міністерств тощо.
Ще до приходу до влади П. Скоропадський зрозумів, що однією з найскладніших проблем, які йому доведеться вирішувати, стане кадрова. У своїх споминах він багато місця відводить характеристиці своїх найближчих соратників, членів уряду. Перший отаман-голова Ради міністрів М. Устимович сформувати уряд не зміг. Призначений замість нього тимчасово М. Василенко був відомим науковцем (професором права) і громадським діячем поміркованої орієнтації (членом Українського наукового товариства, Старої громади, ТУП і кадетської партії). Представники соціалістичних партій відмовилися увійти до складу гетьманського уряду. З членів УПСР лише Д. Дорошенко обійняв посаду міністра закордонних справ, котрий, як і голова кабінету, вважав, що нові форми української держави повинні бути заповнені національним змістом.
Автори мемуарної літератури інколи дорікали гетьману за те, що склад його уряду був неукраїнським. Ці звинувачення перекочували до деяких наукових праць. Насправді ж національний склад Ради міністрів був таким: дванадцять міністрів українського походження, четверо - представники інших національностей (поляк А. Ржепецький - міністр фінансів, єврей С. Гутник - міністр торгівлі, росіяни Ю. Вагнер - міністр праці, Г. Афанасьєв - державний контролер).
2 травня до Києва прибув на особисте запрошення П. Скоропадського Ф. Лизогуб, який став постійним головою Ради міністрів. До складу уряду входили здебільшого представники консервативного та ліберального політичних спектрів. Ліберальні погляди, крім Ф. Лизогуба, сповідували міністр освіти М. Василенко, міністр народного здоров'я М. Любинський, міністр шляхів сполучення Б. Бутенко, міністр землеробства В. Колокольцев, виконуючий обов'язки міністра закордонних справ Д. Дорошенко, міністр віросповідань В. Зіньківський, міністр юстиції М. Чубинський.
Доручаючи М. Василенку добирати "лівий" кабінет, П. Скоропадський в результаті одержав у цілому центристський уряд, що цілком відповідало політичним симпатіям гетьмана.
А порівняно з періодом ЦР в гетьманському уряді з'явилося два нових міністерства - народного здоров'я та віросповідань. Водночас вдосконалювалася внутрішня структура
Loading...

 
 

Цікаве